“Ельза не вмирай, моя кохана!”, – Він кожного дня сидів біля мого ліжка і чекав, коли лікар принесе добру звістку…
Вона вмирала. Він так любив її. Шанс її врятувати був настільки невеликий, що його охоплював дикий відчай від думок, що її може не стати. …- Ти тільки тримайся,
Олег та Маша дружили 10 років, зустрічалися з різними людьми, але потім зрозуміли, що весь цей час кохали тільки одне одного
Вони були знайомі 10 років … І нічого ніколи не було в їхньому житті спільного, крім, напевно, друзів. І самі вони були друзями. Кращими. Всі 10 років. Вона
Вадиму подзвонила його колишня Аня, яка заради нього вирішила розбитися на машині
Дзвінок мобільного розірвав тишу на тисячу дрібних шматочків, тут же осіли на стіни. Він глянув на екран – її номер. Вдихнувши на повні груди, він відповів на дзвінок:
“Я не знайомлюся у парку!”, – відповіла Марія нахабному незнайомцю, який потім її врятував
Я не вірю. Я втомилася. Я хочу лягти, закрити очі, і що б цей довгий дощ своєю монотонною прохолодою змочив мені повіки, що б його краплі сльозинками застигли
Ангеліна прийшла попрощатися з Іваном…
– А давай наввипередки до гірки? – запропонував він їй, передчуваючи перемогу. – Неа, – відмовилася вона, – Вихователька сказала не бігати. Дістанеться потім. – Здаєшся? – Сказав
Нічне зізнання у коханні…
– Дивись: зірка … одна. Мені потрібно відшукати другу. Це єдина прикмета, в яку я вірю, – підняла голову, збільшуючи розмах неба. Ще пара зірок зробила крок назустріч.
«Хочеш кави?»,- спитав провідник у Даші. Вона чомусь одразу погодилася пройти з ним в його купе…
Січень. Мороз. Вокзал. Вагон. Темрява непрогляднп зимова ніч пронизана крутним снігом, а не місячним світлом. Зовнішній світ наділений рисами хаосу: в ньому панує холод, темрява, завивання і безладний
“Заради Стаса я тоді збільшила губи і перефарбувала волосся у білий колір, але як виявилося не дпомогло”,- з жалістю думала Олена
Вона змінювала і змінювала себе, тому що у неї була красива суперниця. Але його не приваблювало ні біле волосся землистого відтінку, ні нова окружність губ, ні дурні сині
“Сонечко, котра година?”, – почула Ліда коли йшла темним парком… То виявився її майбутній чоловік
– Сонечко, котра година? Ліда аж здригнулася. Вона крокувала на роботу напівтемним безлюдним містом і була занурена в свої думки. Не помітила самотнього перехожого, що так налякав її.
– Ми з чоловіком прожили 20 років разом, а потім вирішили розійтися, але одна випадковість все змінила
Вони прожили разом довгих 20 років, але якось так раптом розлучилися. Обидва зрозуміли, що не відчувають потреби одне в одному, чудово можуть обходитися порізно, і тихо, мирно розійшлися.

You cannot copy content of this page