Життєві історії

– А… де вечеря, Любашо? Чому на столі порожньо? – Ще не вірячи в те, що сталося щось серйозне, запитав Микола

By Liudmyla

November 16, 2026

– Ну і чим сьогодні мене порадуєш, люба дружино? Ох, і зголоднів же я! Мамонта з’їв би, їй-богу! – у квартиру галасливо увірвався Микола, який повернувся з роботи.

Чоловік був упевнений, що дружина, яка завжди поверталася додому раніше за нього, вже куховарила щось на затишній кухні в очікуванні коханого чоловіка. Так було завжди і сьогоднішній день не був винятком.

Але коли чоловік, увійшовши на кухню, побачив обличчя дружини, то зрозумів, що їжі йому сьогодні не бачити. Та й розбірок із коханою не уникнути.

– А… де вечеря, Любашо? Чому на столі порожньо? – Ще не вірячи в те, що сталося щось серйозне, запитав Микола.

У цей момент Люба сиділа за кухонним столом і була похмурішою за хмару. Дружина була в тому ж одязі, в якому йшла вранці на роботу, і це було дуже дивно.

Діловий суворий костюм і світла сорочка під ним виглядали химерно і безглуздо серед каструль та кухонних прихваток.

З якоїсь поки невідомої йому  причини дружина так і не переодяглася в зручний халат, як робила це завжди, повертаючись з роботи додому.

На порожньому кухонному столі сиротливо стояла лише пляшка червоного сухого, яку Люба придбала ще місяць тому, коли вони разом із Миколою купували продукти до майбутнього свята.

– Як ти вважаєш, а пляшку сухого купити? – Запитала вона тоді. – Ігристе у нас є, міцне теж, а от червоного сухого немає. А раптом я якось захочу прийняти келих після важкого трудового дня?

– Та бери, будь ласка! Хіба я проти? Хоч п’ять пляшок! Ти ж знаєш мене, я до нього байдужий, я пінне поважаю, – відповів чоловік.

Зараз пляшка була відкоркована, і темний напій налитий у келих, який дружина, зважаючи на все, поповнювала вже не вперше.

Але найбільше Миколу здивувало те, що на кухні пахло тютюном. Адже Люба вже років шість-сім розлучилася зі своєю поганою звичкою. Остаточно і безповоротно. Чим дуже пишалася.

Не розуміючи, що відбувається, Микола з побоюванням зиркнув на дружину, боячись того, що буде далі.

Любов же неквапливо повернула голову в бік чоловіка, що увійшов, обдарувала його поглядом, сповненим ненависті і зневаги. А потім видала:

– Вечеряти захотів, так?

– Так, люба. Я голодний…

– А тебе тут більше годувати не будуть! – сказала вона і відвернулася.

– Щось трапилося, Любонько? – Микола вирішив зайти з іншого боку, забути поки що про вечерю і спробувати з’ясувати причину такої дивної поведінки своєї завжди привітної та доброї супутниці життя.

– Сталося? – наче здивувалася вона словам чоловіка. – У мене ні, а от у тебе так. І з завтрашнього дня ти тут не живеш! І так, можеш уже звикати до свого нового статусу.

– Якого, Любо?

– Розлученого чоловіка! Хіба ти ще не зрозумів? – при цих словах Люба злісно розсміялася.

– Любашо, люба! Я можу припустити, що ти чимось засмучена і не віддаєш звіту своїм словам. Але, будь ласка, будь серйознішою.

– Тим більше, що ти хильнула і не усвідомлюєш, яку нісенітницю зараз несеш. Що таке сталося, що я раптом став тобі не милий?

Микола вирішив ризикнути і спробував сісти поряд із дружиною. Але тут же почув різкий окрик і ляпас, який пролунав сухим тріском на всю кухню. Щока спалахнула, і стало по-справжньому прикро.

– Ану вставай! Нічого тут сідати! Тут тобі не їдальня та не забігайлівка дешева. І годувати тебе тут ніхто більше не збирається! – Ще більше здивувала і засмутила чоловіка Любаша.

– Люба, та що відбувається? – теж перейшов на крик Микола, потираючи обличчя.

У нього вже почали здавати нерви.

– Що? Нічого особливого, крім того, що тобі час збирати речі!

Після цих слів дружина наповнила свій келих і з жалем подивилася на порожню пляшку. А потім продовжила потягувати напій, ніби поряд з нею зараз нікого не було.

– Та що ж це робиться? Я чоловік! Я маю право знати, що відбувається у нашому будинку! І чому, чорт забирай, моя законна дружина, замість того, щоб пригощати мене заслуженою вечерею, сидить і демонстративно причащаєтья. І ляпаси роздає праворуч і ліворуч.

– Так, причащаюся!  Але тебе це більше не стосується! – вже не зовсім тверезим голосом промовила Люба.

– Якщо ти зараз же не поясниш мені, в чому річ, я зателефоную Марії і викличу її сюди. Нехай наша дочка покине чоловіка і свого маленького сина і помилується на не тверезу матір.

– Ох, ти про дочку згадав! Треба ж! Та ти, виявляється, у нас тато! Люблячий та турботливий батько. І дідусь! Про це ти, сподіваюся, також пам’ятаєш? – Емоційно відреагувала дружина.

– Так, я пам’ятаю. Чому ти мене дорікаєш? Пам’ятаю і про дочку, і про онука. І про тебе, люба кохана дружина, теж. Щохвилини тільки про вас і думаю. Про своїх рідних людей.

– Не бреши! Прошу, не бреши мені хоч зараз! Про нас він думає! Брехун!

– Люба! Не смій…

– А я посмію. Досить, не можу більше мовчати. Про брата свого ти думаєш, ось про кого. І про дружину його нахабну та хитру. Ось вони тепер  твоя сім’я, а не ми! Іди збирайся. Житимеш з Віталієм та Нелькою. Нехай ці хитрющі тепер тебе годують і розважають!

– Люба…

– Що Люба? І на машині новій нехай катають свого благодійника. Забирайся!

– Ах, ось воно у чому річ. То весь цей концерт через машину? Через те, що Віталій машину собі купив нову? Так я тут ні до чого! – спокійно відповів Микола.

– Ні до чого? Як же, знаємо. Не треба з мене дурепу робити! Мені все відомо. Дехто подзвонив сьогодні, новим авто похвалитися.

– І, знаєш, вона дуже тобі веліла подякувати. Мені все зрозуміло! – Люба навіть кулаком по столу гупнула, щоб бути переконливішою.

– Мила, ти не так все зрозуміла, ну правда! – уже посміхався Микола.

***

Люба вважала свій шлюб щасливим. За двадцять із лишком років сімейного життя чоловік жодного разу її по-серйозному не образив.

Все і завжди вони робили разом, з кожного питання радилися один з одним і ніколи не сперечалися. І жінка щиро вірила, що так буде й надалі.

Ще в молодості вони вирішили дотримуватися одного важливого принципу – не позичати. Нікому й ніколи. І самим теж обходитися лише власними коштами.

Якщо була потреба, вони брали кредит, але з рідних грошей ніколи не тягли. Знали, що втратити через це добрі стосунки дуже просто.

І багато таких історій розгорталося перед їхніми очима. Близькі та рідні люди переставали спілкуватися через борг, який і ставав причиною розбрату.

Коли кілька днів тому до них прийшли Віталій із дружиною і почали просити у борг, Люба навіть розгубилася.

– Рятуй, брате. Машину придивилися, а в нас із Нелею не вистачає. Ми вже й у банку були, хотіли ще один кредит взяти, але нам відмовили. І в рідні Нелі питали, але ні в кого немає грошей, – почав Віталій.

– Любашо, ми знаємо, що у вас є гроші. Ти ж сама якось сказала, що ви планували полетіти на море цього року. Значить, накопичили суму,  так? – підтримала чоловіка Неля.

– Нель, не починай. Тобі добре відомий наш принцип. Він незмінний. Навіщо говорити про гроші на відпочинок? Ці кошти будуть витрачені за призначенням.

– І я днями саме цим і планую зайнятися – підібрати тур на літо. І одразу ж викуплю його, щоб дешевше вийшло, – спокійно відповіла господиня хитрій дружині дівера.

– Ой, ну нічого страшного. Зачекаєте трохи. Віддамо ми вам борг. Віталію премію обіцяли наступного місяця. Так, любий? Пізніше купите тур, може, навіть гарячу путівку відхопите, ще дешевше вийде, – продовжувала зухвала родичка.

– Не хочу з вами сперечатися і тим більше лаятись, але я говорю ні, – спокійно відповіла Люба.

– А ти, брате, чого  мовчиш? Невже не врятуєш мене? – здивовано глянув Віталій на Миколу. – Чи у вас у сім’ї все дружина вирішує?

– Люба все сказала. Додати мені нічого. Свої гроші ми витратимо за призначенням, а якщо віддамо вам, то навряд чи дочекаємось їх до відпустки. Тут навіть до бабки не ходи!

– Та ви що? Відмовляєте? Оце рідня! Невже не врятуєте? – голосно здивувалася Неля. – Так, я не чекала від вас такого!

– Ти, Нелю, не скандаль. Ви нас із дружиною знаєте багато років. І зараз нічого не змінилося. Ми ніколи не беремо у борг і самі нікому грошей не даємо. Так що дарма ви до нас прийшли. І ображатися, на мою думку, тут безглуздо.

– Ну, ми думали, що для близьких родичів можна зробити виняток. Хоч разок! Але, мабуть, для вас рідня – це порожній звук, – Віталій був скривджений і ледве стримував емоції.

– А ти, Миколо, не боїшся того, що і тобі колись доведеться до нас по допомогу звернутися?

– Сподіваюся, що всі свої проблеми я вирішу сам, – чоловік Люби вимовив ці слова впевнено та твердо.

– Ходімо звідси! Якщо тут до нас так ставляться, то нічого й розсиджуватися, – з образою видала Неля. – Пошкодуєте ще, рідні!

***

Після того неприємного випадку Микола та Люба вирішили, що все-таки вчинили правильно. Знаючи характер брата, впевнено можна було стверджувати, що своїх грошей вони назад довго не отримали б. Віталій обов’язковістю не вирізнявся і  господарем свого слова не був.

Але потім, мабуть, щось пішло не так, і Микола змінив своє рішення.

Сьогодні Неля сама зателефонувала Любі на роботу і похвалилася дорогою покупкою. Навіть надіслала знімки з новим автомобілем. А потім попросила передати привіт і велике дякую Миколі за його допомогу.

Сказати, що Люба засмутилася, це не сказати нічого. Вона була у нестямі від гніву.

– Як він міг так вчинити? Чому Микола повівся на вмовляння брата, чому наплював на мою думку? А як же наш принцип, якого ми дотримувалися багато років?

– Що це за витівка? І чи варто після цього зберігати наш шлюб? – гнівно міркувала жінка, з нетерпінням чекаючи кінця робочого дня.

Першим бажанням було зателефонувати до чоловіка і все висловити, не стримуючи себе. Але Люба розуміла, що розмова ця не телефонна і залишила розбірки до вечора.

З досадою вона вже думала, що тепер не вдасться злітати на море. Адже вони й дочці пообіцяли, що візьмуть її із собою разом із сином.

Зять Олег багато працював і поки що не міг звозити дружину з дитиною на відпочинок. А тепер що виходило? Усі плани – коту по хвіст?

***

– Ну, що ти собі придумала? – по-доброму продовжував Микола, дивлячись на обурену дружину.

– А що тут думати? Все зрозуміло. Віддав наші гроші, то май сміливість зізнатися в цьому. І нічого тут крутити. І доньці не забудь пояснити, чому вони цього року з нашим онуком не зможуть побачити море.

– Та з чого б це? Ще й як зможуть! І ти також. Всі разом, як і планували, ми вирушимо влітку до теплого моря. Нічого не змінилося.

– А за що ж тоді Нелька просила тебе віддячити? Га? І на що вони купили машину, якщо вони ще три дні тому не мали грошей?

– Ох ти, Господи! Ось із цього і треба було починати. Гроші вони позичили під відсотки в одного мого знайомого. Я просто звів брата та свого приятеля.

– Пояснив Віталію, що можна скористатися послугами цієї людини. Артем уже кілька років заробляє тим, що позичає чималі суми під певний відсоток.

– І для тих, кому банк відмовляє у кредиті, це вихід. Відсотки ті самі, але гроші дає не банк, а приватна особа. Зрозуміло тепер, горе моє гірке?

– Це правда? – із сумнівом запитала Люба, пильно дивлячись на чоловіка.

– Абсолютна! А наші гроші на місці. Всі, до гривні! Можеш купувати нам путівку на море.

Потім чоловік продемонстрував всю суму, яка лежала на його рахунку, щоб дружина більше не вагалася.

Люба одразу повеселішала. Вона вирушила в спальню, щоб переодягнутися в улюблений халат. Крім того, треба було терміново приготувати вечерю коханому чоловікові.

– Ти вже пробач мені, Колю, що я погано про тебе подумала. Просто вперше таке. Ніколи не сумнівалася в тобі, а тут щось найшло!

– Навіть на розлучення хотіла подавати, ось до чого дійшло, – по-доброму міркувала дружина, сидячи за столом поруч із Миколою.

– Нічого, буває. Тільки ти наступного разу таки питай спочатку у мене, якщо в чомусь сумніваєшся. Добре?

– Добре, любий. Так і робитиму.

– Ох, і смачні ж у тебе пельмені! – нахвалював чоловік вечерю.

Люба швиденько приготувала запас з морозилки, який тримала там про всяк випадок.

– Звичайні, сама ліпила. Тому й смачні, – відповіла дружина.

– Ти теж давай їж, закусюй. А то бач, розгулялася тут, цілу пляшку одна хильнула, – посміхнувся Микола.

– Та я що… Я їм…

Все добре, що добре кінчається. Як і в цій історії.