– А ми з татом вирішили розлучитися… Олег мало не подавився бутербродом: – Ви що, мамо, збожеволіли, чи що? Ви ж у мене найкращі батьки, мені всі хлопці заздрили! Та гаразд, мамо, це жарт такий…?

– Мамо, ви що, серйозно? – Олег зайшов до батьків, та батька не було вдома.

Мама, звичайно, відразу ж посадила його пити чай. Бутербродів синочку гарячих запропонувала, знає, що його Юлька не фанат готування.

Юля в Олежки молодець, вона спортивна, у них вдома завжди корисні овочі та фрукти. М’ясо та риба частіше відварена, а не смажена, а ковбасу та інші «шкідливості» Юля не купує.

Вона й Олега майже привчила так харчуватися. Він високий, худий, у нього скільки не закидай – швидко згорає. Раніше Олег займався баскетболом та й зараз після роботи іноді з друзями грає.

У них із Юлькою спортивна сім’я, і, коли у них будуть діти, Олег із Юлею їх теж намагатимуться привчати до правильного харчування.

Але коли Олег буває у мами та тата, він не може відмовитися від того, чим його годували в дитинстві.

Юля це знає, вона й сама з величезним задоволенням їсть іноді у свекрухи смачні млинці з фаршем з індички.

Або рогалики з маком, або мамині швидкі гарячі бутерброди з ковбасою і сиром, що розплавився зверху, ну неможливо просто відмовитися, особливо, якщо ти голодний.

Ось і сьогодні Олег забіг після роботи батькові щось обіцяв принести. А батько ще не повернувся, образиться, якщо Олег просто обіцяне залишить і піде, його не дочекавшись.

– Олеже, ти голодний? Вечеря ще не готова, бутерброди гарячі будеш? – крикнула з кухні мама, і Олег не зміг відмовитись.

Він з апетитом їв, запиваючи бутерброди солодким, як у дитинстві, чаєм. І розповідав мамі докладно, як у нього справи, а вона уважно слухала.

Потім Олег спитав, як у них справи, спитав більше навіть формально, бо мама з батьком зазвичай тепер говорили:

– Та які у нас справи, це у вас, молодих, справи, а в нас метушня! Синку, та все в нас звичайно нормально.

І він уже був готовий почути, що у батьків все добре, і розповідати знову щось про себе, але раптом мама відповіла:

– А ми з татом вирішили розлучитися…

Олег мало не подавився бутербродом:

– Ви що, мамо, збожеволіли, чи що? Ви ж у мене найкращі батьки, мені всі хлопці заздрили! Та гаразд, мамо, це жарт такий…?

Олег ще щось намагався говорити, сподіваючись, що мама розсміється, і спростує цю нісенітницю з розлученням.

Але вона спокійно посміхнулася:

– А що ти так здивувався? Сам же мені казав, що я нашого батька розбестила своєю любов’ю, все йому завжди прощала, а він з віком на якогось тирана перетворився!

– Та ні, ну мам, ну ви ж завжди один над одним кепкували, ти його теж підколювала. Батько тебе любить, це ж видно, та припини, ну мамо, скажи, що це жарт такий? Що тато не так зробив, він напевно не спеціально!

– Я не збираюся тобі розповідати, що він мені наговорив. Дмитро добрий батько і я не хочу його у твоїх очах очорняти, але… Загалом це наше спільне рішення.

Мама з тугою у вікно подивилася, а в Олега в горлі пересохло, оце вигадали батьки. Та вони один без одного не зможуть, що це за справи?

– Давай я з батьком поговорю, він скоро прийде? – Запропонував Олег.

– Сам йому дзвони, я не знаю, ми майже не розмовляємо, – відповіла мама. – Він пізно почав приходити, не знаю, що в нього на думці.

Апетит в Олега одразу зник, і чарівність батьківського будинку теж.

– Мамо, а як же онуки? Ще недавно тато казав, що чекають від нас онуків, що для вас це буде друга молодість, як же так? – Олег не міг заспокоїтись від цієї новини.

Гаразд би батьки жили погано, тоді це було б не дивно. Але вони завжди разом, нікуди одне без одного.

Їхній будинок завжди був відкритий для друзів Олега, і для нього це не просто будинок, це цілий світ, який вони раптом вирішили зруйнувати!

Олег набрав номер батька,

– Тату, я тобі, як і обіцяв, материнську плату для телевізора привіз, а майстра викликати? Ти ж просив знайомого. На який день, тату?

– Зрозумів, а ти скоро прийдеш? Не скоро? Зрозумів, я тоді майстра вам викличу, а поспілкуємось іншим разом, тату, я додому поїхав.

Олег завершив розмову і став збиратися:

– Мамо, батько сказав, що він ще не скоро, дивлюся у вас і справді все серйозно. Я поїхав, тату я там у кімнаті поклав, що обіцяв, а майстра я викличу.

Олег мовчки одягнувся, мама теж мовчала, а він, йдучи, лише головою покрутив:

– Ну, ви, звичайно, даєте, ніяк не чекав від вас такого! Може, ти вирішила, що в нього інша жінка? Так тато однолюб, – це ж ясно! І я в нього, мамо, ну не дури, будь ласка!

Олег слізно подивився на матір, але вона лише попросила:

– Куртку застебни як слід, горло продує. Я не хочу нічого обговорювати, Олеже, а то заплачу, відчепись від мене!

“Ну значить ще не все втрачено, раз заплаче” – подумав Олег, і вийшов з батьківської квартири …

Всю дорогу додому Олег думав, як допомогти батькам помиритись. Згадував, як вони йому завжди допомагали на роздоріжжі, і раптом йому спала на думку одна ідея.

Точно, так і треба буде спробувати, а якщо вже не допоможе, тоді… Тоді хай буде, що буде…

Майстром по телевізорах виявився їхній старий друг Мишко. У день, коли мав прийти майстер по ремонту телевізора, і Марина, і Дмитро були вдома.

Брязнув вхідний дзвінок, і Дмитро Іванович пішов відчиняти. Майстер зайшов, чоловіки привіталися, але раптом, за кілька хвилин, з передпокою почулися якісь дивні радісні вигуки, і Марина Сергіївна пішла подивитися, в чому там справа?

– Мишко, я тебе одразу й не впізнав, то ти знову телевізори лагодиш? Ну, ти майстер! А я дивлюся – щось знайоме обличчя? Ми ж років двадцять не бачилися, навіть більше?

– Дімко, от зараза, а я дивлюся – адреса знайома, а тут ти! Ого, Маринко, а ти яка красуня, ми з Вірочкою вас якось згадували, ось це зустріч, друзі! – радісно кричав якийсь майже лисий чоловік.

Марина придивилася, і теж здивовано і радісно вигукнула,

– Мишко ти? А де ж твої руді кучері, ну ти даєш!

– Маринко, та гаразд, а ти така ж кльова пані, ха! – радісно закричав мужик, потім схаменувся і зніяковів.

– Ой, вибачте мені, щось я розійшовся, але це на мене дух нашого часу навіяв, а пам’ятаєте…

Вони тоді довго балакали, потім Мишко Вірочку викликав, пожартував, як і раніше:

– Вірко, терміново виїжджай, мені щось недобре, пиши адресу!

Віра злякалася за чоловіка, одразу приїхала, а Мишко її обійняв:

– Дивись, яких френдів я зустрів! Це ж Дмитро з Маринкою!

– Ну ти взагалі, налякав мене, я думала тобі погано стало, – мало не розсердилася Віра, але потім побачила старих друзів студентських років і… посміхнулася!

Ця зустріч була, як повітря юності, вони сиділи та згадували, перебиваючи один одного.

– А пам’ятаєш, як креслення робили через скло?

– А пам’ятаєш, як ти шпори в чоботи поклала?

– А як Дімка в Маринку вчепився, нікого не підпускав до неї, вантажником підробляв ночами, щоб купити їй парфуми чи каблучку…

Ось так Олег урятував своїх батьків, після зустрічі зі старими друзями вони й думати забули про розлучення. Тепер плани разом будують…

– Олеже, до мене тільки зараз дійшло, а це ж ти спеціально Мишку до нас покликав, ніби він майстер по телевізорах? – якось не голосно запитала мама, коли питання про розлучення у них із батьком просто відпало саме собою.

Замість розлучення мама з батьком та зі своїми друзями Мишком та Вірою збиралися їхати машинами з наметами на озеро, де вони, колись дуже давно, разом у юності відпочивали.

Батько вже склав спальники й звичайно гітару, дядько Мишко брав на всіх вудки та обіцяв «офігенну» юшку, а мама з Вірою відповідали за приготування.

Куліш буде обов’язково, а ще м’ясо і риба на багатті, і морс із лісових ягід.

– Мамо, а можна ми з Юлею до вас теж у вихідні під’їдемо? – Не відповідаючи мамі, попросив Олег,

– Юлька теж хоче поринути в атмосферу вашого студентського братства. І історії про будзагони послухати. Коли їх дядько Мишко розповідає – це краще за будь-які стендапери, тепер такої романтики вже не буває!

Але Марина Сергіївна все правильно зрозуміла – не випадково у них старий студентський друг Мишко з’явився. І ніякий він не майстер по телевізорах, хоча телевізор вони з Дімкою все ж таки полагодили…

Але набагато цінніше телевізора було те почуття, яке Мишко з Вірою, разом зі студентським духом і спогадами, вдалося відтворити …

І Марина Сергіївна обійняла сина, нічого більше в нього не питаючи:

– Дякую тобі, Олеже, що не дав нам цей дурний крок зробити та розлучитися. Це було б найжахливіше у нашому житті…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку!