– Юля, сьогодні ввечері Валера зайде. Приготуй вечерю трохи раніше, й не три порції. Раптом він голодний, а це так і є.
– Приготую. Він один, чи як завжди у супроводі своєї дружини?
– Про Олену він нічого не говорив, але про всяк випадок зайва порція не завадить.
– Олеже, якщо йому знову потрібна твоя допомога, то знай, що я проти. Вихідні у нас зайняті, ти обіцяв Богданові поїхати на виставку космосу, а потім…
– Не починай. Обіцяв – зроблю. Космонавт із нього не вийде.
– Йому просто цікаво!
– У нього цих інтересів буде віз і маленький візок. Він лише припинив збирати динозаврів.
– Зараз розмова не про інтереси нашого сина! Я попросила не обіцяти нічого твоєму братові.
– Я тебе почув.
– Подивимося, почув ти мене чи ні.
***
Валерій прийшов раніше, ніж була готова вечеря. Олени не було, зате прийшла свекруха. Значить, буде щось серйозне. Юля розмірковувала.
Дах у будинку Валери вже перекрили, теплиці поставили, лазню відремонтували… Ольга Вікторівна жила у квартирі з гарним ремонтом, там робити нічого не треба, все зроблено. Що ще? На думку нічого не спадало.
Чоловік розмовляв із братом у кімнаті, свекруха сиділа там же. Її голос теж чути, але слів Юля не розібрала. Нарешті всі прийшли до столу.
– Юлю, у тебе сьогодні дуже вдалі котлети. – сказала свекруха, чим викликала її подив.
Поїли, поговорили, про погоду, про сусідів Ольги Вікторівни, про врожай огірків. Ні про що! Гості поїхали.
– Завтра їдемо на виставку!
– Богдан буде дуже радий. А про що тоді була розмова?
– Так, зовсім ні про що.
– Впевнений?
– Звичайно, впевнений. Так, нісенітниця всяка. Валера збирався брати великий кредит. Уяви, він хоче відчинити свою автомайстерню.
– Поки що одну, а якщо справа піде, то й магазин запчастин. Хвалився, він уже все продумав. Я йому навіть заздрю, що наважився.
– Чому там заздрити? Зважився? Попри два провали? Це, дякувати його батькові, що у нього будинок є!
– Будинок це не квартира, але він планує придбання трикімнатну.
– Добре, хай планує. А від тебе що потрібно? Не просто ж так він приїхав до тебе. Та ще й з мамою!
– Там нісенітниця, треба підпис у банку поставити, як поручителю.
– Що? Ти розумієш, що якщо він не зможе платити, то це робитимеш ти! А він – не зможе!
– Я вірю у брата!
– Якщо ти поставиш підпис у банку, то я подам на розлучення! Не хочу платити разом із тобою за боргами твого брата.
– Яке розлучення, Юлю? У нас же дитина!
– Дитина! Насамперед я думаю про Богдана. Якщо твій брат хоче великий кредит, то сума платежу буде не маленька, від двадцяти тисяч на місяць, може до п’ятдесяти дійти. Мені таких збитків у сім’ї не потрібні! До речі, я одразу подам на аліменти.
– Це ультиматум?
– Можеш і так вважати. Я тебе попередила. Тільки це ще не все. Тобі одразу доведеться переїхати до мами чи брата. Квартира належить мені, ще до нашого знайомства вона була моя.
– Це дуже жорстоко! Ти на корені рубаєш його мрію. Давай змінимо умови. Розлучення тільки, якщо він не зможе платити.
– Пів року нічого не вирішить. Згодна, але одна умова, на аліменти я подам одразу як, тільки ти поставиш підпис у банку. Зараз! Це можливо і у шлюбі.
– Добре, – Олег махнув рукою. – Як знаєш.
– Не передумав бути поручителем?
Олег нічого не відповів, тільки знову махнув рукою. Потім він щось говорив з матір’ю, з братом. Довго та тихо.
За три дні Олег став поручителем брата. Кредит був великий, на сім років. Увечері настрій його помінявся, оптимізму не було. Юля це помітила одразу.
– Підписав?
– Так.
– Чекай суду, я подаю на аліменти.
За пів року Олегу почали дзвонити з банку, Валера пропустив платіж. Перше прострочення вони закрили разом із матір’ю. Настало друг, третє… Юля здогадалася і подала на розлучення. Речі Олега вона зібрала та виставила у передпокої.
– Юля! Я не думав, що ти серйозно! Я не знав, що все прогорить. Я думав, що він упорається.
– Ви всі про це думали, сподівалися, а я тебе попереджала. Твій брат завжди виїжджає на чужому горбу. Це завжди так було. Своїм трудом у нього нічого не зароблено і не зроблено!
– Я терпіла, коли ти йому допомагав фізично, але зараз це перейшло всі межі! Ти платитимеш за його прогорілий бізнес. А це означає, що ти житимеш з ним або з мамою. Вони тебе вмовили, хай тепер і годують! Успіхів!
– А Богдан?
– А з ним я бачитися не забороняю, не забувай про аліменти. На машину не претендую, вона твоя.
***
Олег поїхав. Розлучення відбулося. Свекруха була проти повернення сина у її квартиру, але він там був зареєстрований.
Борги з’їдали більшу частину зарплати, аліменти, мати просила платити комуналку. Олегові довелося продати машину. Валера нічого не платив, – навіщо, якщо є брат, він поручитель, він розбереться.
Олег приходив до Богдана, гуляв, спілкувався. Іноді Юля пропонувала йому залишитися на вечерю. Лише на вечерю, тільки інколи.
Сім’ї вже не було. Нових стосунків, поки що, також. Минулий досвід якось відбив бажання утримувати “здобувача” та все його сімейство! Безнапасно та не затратно, коли сам собі господар. Та й нерви спокійніші…