– А я тобі говорила Михайло, бери за дружину Ольгу! Ми і сім’ю знаємо, і вихована Оля чудово. А ти що зробив, привів якусь блондинку, худеньку, та ще й гулящу схоже! – говорила крізь зуби Вікторія Федорівна синові

– А я тобі говорила Михайло, бери за дружину Ольгу! Ми і сім’ю знаємо, і вихована Оля чудово. А ти що зробив, привів якусь блондинку, худеньку, та ще й гулящу схоже! – говорила крізь зуби Вікторія Федорівна синові. – Ти на неї вже скільки витратився, а вона тобі навіть народити не може, ну який же ти не розумний Михайле! Дружина потрібна здорова, це велика істина. А вона нічого не може, вдома пил, але ти ж цього не переносиш, але твоїй дружині видно все одно! А готувати твоя Вірка схоже і знати не знає як, теж мені, дружина!

– Мамо, мою дружину звуть Віра, не вигадуй. І немає в мене нічого ні на пил, ні на щось інше, зауваж! Пилу у нас немає, ми його витираємо. А її погане самопочуття тимчасово, все добре буде, – Михайло миролюбно посміхнувся мамі.

Мама завжди його обеоігала, з батьком вони не вжилися, так вона все своє кохання невитрачене на Михайла і направила. Перебір звичайно, але Михайло маму любить. І Віру любить.

– Я тебе зрозуміла, Михайле, ну що ж, ти мені вибору не лишив! Живи як хочеш, але потім не скаржся. За що боровся, те й напоровся. Ця твоя Віра ще тобі покаже небо в діамантах. Згадаєш тоді, що мати тобі казала, та пізно буде. Не повернуся я до вас, проситимете – не повернуся! – Вікторія Федорівна зібрала речі та викликала таксі. Весь цей час вона чекала, що син її зупинятиме, але він до своєї дружини пішов у кімнату. Ну нічого, життя все розставить на свої місця. Звичайно, денна зозуля нічну не перекукує. Але після життя з турботливою мамою хай зі своєю Вірою поживе, хай поюаче як воно, щоб на все життя в запам’ятав, що мама права була!

Вікторія Федорівна мала свою затишну однокімнатну квартирку в центрі, що дісталася їй у спадок від батьків. У цій квартирі Вікторія народилася і жила з батьками аж до заміжжя.

Вона багато років вже непогано здавала її, але недавно мешканці з’їхали, і це виявилося дуже доречним! У коморі були замкнені особисті речі, а меблі були старовинні, батьківські, з натурального дерева.

Вікторія Федорівна розпакувала речі, змахнула пил, поставила чайник і насамперед зателефонувала подрузі Маргариті:

– Рито, у мене все погано! Ці іроди виставили мене. Михайло проміняв мене на цю! А я ж для нього все робила, все, ти ж знаєш! Ти думаєш він схаменеться? Думаєш проситиме повернутися? Я дуже на це сподіваюся, для його ж добра, що в нього очі розплющиться! Вірі його навіть дитину не дає Господь, адже це ж знак, що їхній союз не до вподоби Творцю. Рито, ти мене обнадіяла. Я звичайно сина не лишу на свавілля долі, адже рідний. Але з цією Вірою знатись я більше не бажаю. Приїхала на все готове.

Проте в глибині душі Вікторія Федорівна не була зла. І вже через тиждень, наваривши-напаривши для синочка, вона із судочками їхала вдень, поки молоді на роботі, на їхню квартиру. Ставила все це в холодильник, зітхала, оглянувши все довкола, і дзвонила синові:

– Михайле, синку, не забувай про себе, адже я все життя на тебе поклала, щоб ти був здоровий! У баночках пюре, борщ та биточки парові. Не заперечуй, тобі хоч на два-три дні вистачить. А Віра нехай їсть що хоче!

У своїй квартирі Вікторія Федорівна прижилася заново, згадувала дитинство та юність. Дивилася альбоми із старими фотографіями. І плакала від самотності.

Якось, повертаючись від сина з порожніми сумками, Вікторія Федорівна присіла на лавці біля під’їзду поряд із чоловіком у віці. Він, побачивши її, привітно посміхався.

– Здрастуйте, Віка, я тебе вже не вперше тут бачу, ти що, в стару квартиру повернулася?

Вікторія Федорівна примружилася, підняла окуляри, придивилася: – Боже, Ігоре, це ти? Я думала, всі знайомі вже звідси переїхали! А ти що ж, тут і живеш? А сім `я? Ти ж начебто одружився тоді, я вже заміж вийшла і поїхала.

– Вікторія, була справа, я як одружився з жінкою з дитиною, так і розлучився через кілька років. Вона до колишнього повернулася, куди ж проти цього попреш, дочка до тата, дружина до чоловіка, а я ні з чим! Ні з чим, та ні з ким, ось так з тих пір і живу. Тебе, Вікторіє, згадую, ти ж мрією моєю була нездійсненною. Та так мрією і залишилася, – Ігор зітхнув тяжко, над собою посміхнувся. – Ось такі справи, значить!

Вікторія Федорівна на Ігоря здивовано подивилася, нічого не сказала, піднялася з лавочки і до себе пішла.

Якось у черговий раз везла Вікторія Федорівна курячі биточки, бульйон та овочі на пару Михайлу. Тихо відчинила двері, взуття зняла, щоб не наслідити. Виклала судочки у холодильник.

Подивилася, довкола, головою похитала, хоч, чесно кажучи чисто і порядок був, треба ж! І раптом Вікторія Федорівна дивний звук почула зі спальні. Треба ж, невже кота завели, Михайлу ж не можна, у нього ж…

Звук повторився, і Вікторія Федорівна вирішила подивитись. Зайшла до спальні і застигла. Божечко, що це з нею? Віра лежить на підлозі біля ліжка! Швидка швидко приїхала, забрали Віру, Вікторії Федорівні теж розхвилювалася, сказали їй:

– Мама, не хвилюйтеся, з дочкою вашою все добре буде, вчасно встигли, на збереження її покладемо. А ви, бережіть себе, скоро бабусею станете, а як же дитина без бабусі?

А Віра як полотно, губи сіро-сині, але сказала Вікторії Федорівні: – Дякую, дякую за все, дякую!

Забрали дівчинку, а Вікторія сидить. Михайло примчав, до лікарні дзвонив, потім їй:

– Мамо, ти чого? Мамо, яке щастя, що ти тут опинилася. А Віра мене скільки разів просила, «Давай до мами поїдемо, одна вона, вона ж мама твоя!» А мені за Віру прикро було, не міг, не знав, що робити. А ти так, як ангел просто, приїхала і допомогла її!

Вікторія Федорівна слухала, як у тумані, та на себе дивувалася. І що вона на цю бідну дівчинку ображалася? Адже Михайло з нею щасливий, а це головне! Ось і дитина буде, а вона ще сміялася, Маргарите казала, що їм Бог дитя не дає. А ось дав! І тут Вікторія Федорівна дуже здивувала сина свого.

– Не права я була, Михайле. Ні з ким я тебе ділити не хотіла, у мене ж нікого, крім тебе, немає! Пробач мені, синку. І в Віри пробачення проситиму. Вона за своє материнство бореться, мої претензії виносе, мого сина любить. Вона внука чи внучку мою носить, а я ще сміла про неї так погано говорити!

Тепер Вікторія Федорівна найщасливіша бабуся, у неї внучка Софійка народилася. Біленька, ніжна, вся в матусю Вірочку. Тільки й чути тепер: – Віра, доню, відпочинь, я Софійку сама спати покладу. А тобі, дочко, я супчик приготувала і чай за старим рецептом для молока. Не сперечайся, дочко!

А Віра і не сперечається, вона розумниця, вона хоче, щоб у чоловіка мама була, а у Софійки – бабуся.

А ще у Вікторії Федорівни секрет з’явився – вона з Ігорем Івановичем зустрічається. Він своєю юнацькою, що все життя зберігається любов’ю, розбурхав їй душу все-таки. Ігор Вікторії пропозицію нещодавно зробив, ось вона й думає. Дітям поки що не говорила, соромиться. У неї нове життя тепер із новими цінностями, наче на старість очі на все відкрилися.

Ось і так буває, спочатку будь-яка невістка погана, а потім або дуже погана, або стане коханою дочкою! І нехай буде їм щастя, мамі Вірі, татові Михайлу, доньці Софійці та бабусі Вікторії. Ну і можливо – дідусю Ігору.