Біда, це посилання долі

Моя мама завжди любила мене повчати, особливо, що стосувалося наших коханих чоловіків. Вона свято вірила, що чоловіків неможливо перевиховати. За кого виходиш заміж, з таким і житимеш.

Здавалося б, усе це зрозуміло. Але чомусь я їй завжди суперечила, іноді навіть сварилися. Я маю свою думку в цьому питанні, якщо є почуття, то й змінюватися легко. Але іноді почуття сіють надію.

Мій коханий Тарас, з яким я тривалий час зустрічалася, підняв на мене руку. Це для мене був шок!Здавалося, ніколи не зможу його пробачити. Але він вмів умовляти…

Після довгих розмов, та пробачень, я його вибачила. Невдовзі ми одружилися, виявилося те, що сталося раз, повторилося знову. У нас з Тарасом з’явилася дитина, й тут прийшла біда.

Я дуже сильно захворіла, потрібна була моральна, фізична та матеріальна допомога. Ось тут я побачила справжнє обличчя свого, як я думала, чоловіка, коханого чоловіка. На справжню чоловічу підтримку він був не здатний, а як батько злякався.

Він поїхав до своїх батьків, покинувши й мене, і дитину. Досі, одружені, ми жили нарізно. Я боролася зі своєю недугою, виховувала дитину, і мріяла про надійне чоловіче плече…

Спасибі батькам, що не залишили мене у скрутну хвилину. Тільки богу та моїй мамі відомо, як я страждала, як лаяла долю, що нагородила мене такими випробуваннями. Я вірила, що хвороба відступить.

Мої прохання були почуті. Нарешті, хвороба була подолана, дитина трохи підросла. І ось мій благовірний на порозі нашої квартири. Знову жахливі та довгі вибачення, що він помилився і жив з докорами совісті, що він усвідомив свій жахливий вчинок.

І звичайно, казав, що любить і хоче жити з сім’єю. Напевно, це все ж таки любов, а може надія (що все-таки виховаю в коханій людині гарного чоловіка та батька). Виявилось, що перевиховати мого чоловіка неможливо.

Жодним умовлянням, хитрощам, проханням він не піддавався. Навіть не уявляла, що можливо так довго терпіти, часто вибачати, не помічати. Дитина підросла, встигла полюбити батька, як знову пішли знущання, а потім Тарас зовсім  прогнав нас з дитиною.

Сказав, що йому набридло перед нами вибачатися. Кажуть, що треба вміти вибачати. Я вміла, та поплатилася за це. Тепер я точно знаю, що чоловіків перевиховати неможливо, як би не намагався.

А можливо тільки у мене такий був? Я все частіше замислююсь, може й не любив він мене зовсім? Як можна любити людину, і одночасно завдавати їй фізичного та морального болю? Можливо, комусь вдалося перевиховати? Тоді я щиро за вас рада! Щастя вам!