Була в шоці, коли дізналася, як у сім’ї нареченого поводяться зі старенькою бабусею. Власне, з того часу не захотіла мати з цією родиною хоч якісь стосунки

Була в шоці, коли дізналася, як у сім’ї нареченого поводяться зі старенькою бабусею. Власне, з того часу не захотіла мати з цією родиною хоч якісь стосунки.

Мені з такими людьми не по дорозі. Мене виховували в атмосфері любові та поваги до старших. Я бачила ставлення моїх батьків до їхніх мам та тат, бачила, як ті спілкуються зі своїми батьками. Так, я пам’ятаю своїх прабабусь і прадідусів. Ніколи не було в сім’ї, щоб хтось старим слово грубе сказав чи тон підвищив. Для нашої родини це норма.

Коли я познайомилася з Русланом, то була зачарована з перших хвилин. Такий ввічливий, та уважний. Просто ідеал – лицар на білому коні. Ми зустрічалися близько двох років, але разом ніколи не жили. Я не рафінована панночка, яка вважає блудом і розпустою якісь стосунки до весілля, але форсувати події не хотілося.

Тим більше, що мамі та бабусі Руслан не сподобався. Вони самі не могли конкретно сказати, що з ним не так, просто порадили мені не поспішати. – Він, звичайно, посміхається, слова ввічливі каже, але мені чомусь після нього руки помити хочеться, – сказала бабуся.

Сама я нічого такого за нареченим не бачила, але не прислухатися до думки мами та бабусі було б безглуздо. Тим більше вони мене не відмовляли, не забороняли з ним спілкуватися, а просто просили бути уважнішими та не поспішати під вінець. Наші відносини з Русланом розвивалися та дійшли до логічної пропозиції руки та серця. Я погодилася.

Тоді він вирішив познайомити мене зі своєю родиною. До цього чомусь не виходило – то я захворію, то вони кудись поїдуть, то ще щось станеться. Я не рвалася, якщо чесно. Виявилося, що дарма. Я знала, що у Руслана є мама, тато та молодший брат. Живуть вони у двокімнатній квартирі. У самого Руслана вже окрема квартира, як він розповідав, вона дісталася від бабусі. За цими словами я свого часу зробила висновок, що бабусі на цьому світі вже немає.

У призначений день ми прийшли у гості до батьків мого нареченого. Мене зустріли дуже привітно, перше враження було дуже добрим. Батьки здалися мені інтелігентними та добрими людьми, у залі накрили хлібосольний стіл. Молодший брат вийшов привітатись, але сидіти з нами не став, забрав шматок торта і пішов назад у кімнату. Школяреві з нами було нудно. Спілкувалися ми близько години, розмова тривала невимушено.

Потім я відійшла в туалет. Чутність у будинках надто хороша, тому я стала мимовільним свідком розмови. Мама Руслана спілкувалася з його братом, а той скаржився, що бабуся йому заважає.

– Потерпи, Руслан із дівчиною піде, тоді приберемо її з твоєї кімнати. Я спочатку подумала, що можливо вони про кішку чи собаку, ну мало хто як вихованців називає. У моєї бабусі одного з котів звали Синочок, і нічого, нікого це не бентежило. Мені на думку не могло спасти, що вони говорять про людину. У тому, що я не права, переконалася цього ж вечора, коли вже йшли. Коли ми стояли в коридорі, туди вийшла старенька бабуся, на вигляд уже за вісімдесят років.

– Мамо, ви чого вийшли? Вам лежати треба, – ласкаво, але якось крізь зуби промовила мати Руслана. Бабуся з винуватим виглядом промовила, що в туалет дуже хочеться, сил немає більше терпіти. Мені стало дуже незручно, тож я поспішила попрощатися та вийти. Руслан вийшов за мною слідом десь за хвилину.

Двері вже зачинялися, коли я почула голос тата Руслана: “Сказали ж, не вилазити, виперлася”. Усю дорогу до мого будинку я поволі випитувала у Руслана з приводу бабусі. Мені було цікаво, чому її не покликали до столу та навіть не представили. Руслан відповідав із роздратуванням, виправдовувався загальними фразами.

– Стара вона, здебільшого лежить. Одна жити не змогла, батьки забрали до себе. Я чомусь йому не повірила. Бабуся цілком бадьоро для свого віку пересувалася, та й взагалі не справляла враження хворої людини. Загалом мене ця ситуація сильно зачепила. Удома я поділилася з батьками цією історією. Їм вона теж припала до душі, але ситуації бувають різні, що я цю бабусю бачила? Хвилинку, дві?

Руслана відправили у відрядження і наступного тижня ми не бачилися. А тим часом моя бабуся з’ясувала дуже цікаву інформацію. У неї в тому будинку, що й мій наречений живе давня приятелька, бабуся з нею колись працювала. Бабуся її розпитала про родину Руслана, з’ясувалося багато цікавого. Рік тому бабусю забрали, у квартирі оселився Руслан. А до цього вона там жила майже все життя, чоловіка втратила рано. Але у свій час батьки Руслана жили з нею, це потім вона їм квартиру своєї мами віддала.

Але поки жили разом, син її й ображав, і невістка з нею билася. Весь під’їзд спостерігав за ними. Потім начебто роз’їхалися, стали краще жити. А потім зовсім до себе її забрали. Бабусина приятелька з нею пів року тому в поліклініці зустрілася, розговорилися. Бабуся їй і проговорилася, що мешкає у сина на кухні. Онук із нею кімнату ділити не хоче, у другий син із дружиною, їй кухня і залишається. Засмучувалася, що погодилася переїхати.

Для мене ця інформація була, як жменя снігу за комір. Такого я й припустити не могла, щоб інтелігентні батьки Руслана могли колись ображати жінку, до того ж маму, а потім змусити людину похилого віку жити на кухні? Не побач я на власні очі те, що побачила в будинку батьків Руслана, то, можливо, і не повірила б, а тут мозаїка склалася.

Спілкуватися з Русланом розхотілося миттєво, стало дуже бридко. Коли він приїхав із відрядження, ми розійшлися. Я ще сумнівалася, чи варто так гаряче чинити, може, треба поговорити, може він інший. Але коли я оголосила про розтавання, з нареченого такий бруд на мою адресу поліз, що я зрозуміла, ніякий він не інший. Ця людина спокійно може жити у квартирі бабусі, знаючи, що вона тулиться на кухні і там їй некомфортно.

Загалом ніякого весілля не буде, я дуже рада, що не встигла пов’язати життя з цією людиною.