– Мамо, ти хочеш подарувати нашу квартиру синові брата? А потім до мене прийдеш жити? Я не пущу!
– Навіть не думай! Мамо, ти в собі? Сама себе чуєш? Він тебе одразу виселить, невже ти не розумієш? – Софіє, не сперечайся зі мною! Я так вирішила!
– Даремно ти, дівчино, викаблучуєшся. Це я з тобою по-батьківському розмовляю. Але ж й інші можуть прийти…
– Голубці тут завжди відмінні, – Ігор Сергійович відсунув спорожнілу тарілку убік, – батько твій гарного шеф-кухаря знайшов. – А ось салати не завжди вдаються. Сьогоднішній «Цезар», наприклад,
– Як зручно виходить! Я заощаджую на собі кожну гривню, ходжу, як не знаю хто, а ти на свій день народження зібрався в ресторан?! Не жирно? – Олено, ну це ж ювілей! Він повинен запам’ятатися…
– Як зручно виходить! Я заощаджую на собі кожну гривню, ходжу, як не знаю хто, а ти на свій день народження зібрався в ресторан?! Не жирно? – Олено,
Якщо ти не чуєш аргументів розуму, то подумай про інше. Як Ігоря характеризує той факт, що він залицяється до дружини свого друга? Хіба хороша людина б так вчинила? Думаю ні. Виходить, він зовсім не такий
– Віра, ти що таке говориш! У тебе ж є люблячий чоловік та двоє дітей. Ви ж щасливі у шлюбі! Ну куди тебе понесло? – обурювалася Ольга, почувши
– Світлана – це втілене нахабство! Їй не соромно лізти до людей зі своїми безглуздими проханнями. А все тому, що вона думає: “А що як пощастить”! – І щастить же!
Жила-була звичайна родина: Сергій Євгенович Потапов – лікар-стоматолог, його дружина Ганна Геннадіївна – менеджер турагентства, та їхні діти чотирнадцятирічна Ксюша, та восьмирічний Антон. Жили вони у стандартній трикімнатній
– Без помилок не станеш мудрішим – це по-перше, а по-друге, у житті потрібна рішучість
Озираючись назад у своє минуле, Іван шкодував, що пізно почав виправляти помилки. Щоправда, це залежало від багатьох причин, але все-таки він зважився, бо далі вже життя з дружиною
І вона зрозуміла – адже чоловік її соромиться, точно соромиться! Такий у скрутну хвилину може й кинути! А ще, вони молодші не стають, а людина він, виявляється, не дуже надійна
– Давай зрештою роз’їдемося, якщо ти так говориш! Квартира у нас трикімнатна, розміняємо на дві однокімнатні квартири, потім онукам кожному по квартирі буде. Дуже зручно, їм навіть не
– Ми з вами з різних планет. Різного соціального статусу, як то кажуть… Такі, як ви в автобусах не їздять. А я скромна лікарка, – сказала Ганна
– Лідочко, подивися, є ще хтось у коридорі? Хотіла раніше піти сьогодні. У мами день народження, – сказала Ганна. – Зараз, Ганно Львівно, – молоденька симпатична медсестра встала
– Не розраховуй на нас, – сказав син, коли я залишилася без роботи…
– Не розраховуй на нас, – сказав син, і в слухавці почулися гудки. Олена стояла біля вікна, стискаючи телефон у спітнілій долоні. За склом повільно падав сніг, такий
– Краще б я до тебе не приїжджала! – Позаздрила зарозуміла сестра
Кожного понеділку Тетяні зазвичай дзвонила старша сестра Маргарита. Жила вона в іншому місті вже давно, одразу, як вийшла заміж. А відколи не стало їхньої мами, а Тетяна розлучилася,

You cannot copy content of this page