Чоловік не зміг відмовитись від своїх поганих звичок і залишив нас з дитиною без речей у лікарні

Мене з трирічною донькою поклали до лікарні. У Олени виявили двосторонню пневмонію і нас терміново прямо з поліклініки на машині швидкої допомоги відправили до педіатричного відділення, до стаціонару.

Я дуже переживала, адже так сильно дочка захворіла вперше. Лікарі мене запевняли, що все буде гаразд і дитину неодмінно вилікують.

Опинившись у лікарні без речей, я одразу ж зателефонувала до чоловіка, щоб він привіз нам все необхідне. З Ігорем у нас були натягнуті стосунки. Ми часто лаялися через те, що чоловік мав проблеми з міцними напоями.

Чоловік полюбляв випити. Часто та багато. Бувало, він це робив кілька днів поспіль. Я як могла, боролася із цим. Тому що в ті моменти, коли він не пив, Ігор був чудовим чоловіком та батьком. Чоловік тверезий і чоловік не тверезий – це дві абсолютно різні людини. Він і сам це розумів, але зробити нічого не міг.

– Це хвороба, – казав мені Ігор, – я нічого не можу з цим вдіяти.
– Якщо це хвороба, то її можна вилікувати, – відповіла я йому.

Ми зверталися за допомогою до фахівців у цій галузі, вдавалися до народної медицини та навіть їздили до бабусі-знахарки. Зрештою, що допомогло йому більше я не знаю. Але, на моє щастя, чоловік зрозумів, що міцні напої руйнують наше життя, і спробував зав’язати із цією справою. І ось через п’ять років спільного життя мій чоловік не пив вже понад місяць. Для нього це був рекорд.

Коли я зателефонувала Ігорю і попросила привезти нам речі, він був на роботі. Пообіцяв, що одразу після роботи заїде додому, візьме все необхідне та одразу ж приїде до нас. Час був майже сім вечора, коли я знову зателефонувала до чоловіка дізнатися, коли той приїде. Робочий день у нього закінчувався о п’ятій вечора, і за моїми розрахунками він вже мав бути у нас.

Але на дзвінки чоловік не відповідав. Я дзвонила протягом усього вечора, сподіваючись, що він таки візьме слухавку, але у відповідь я чула тільки гудки. Потім і зовсім телефон виявився вимкненим. У результаті мені довелося дзвонити подрузі та просити її, щоб вона привезла нам речі.

Я була дуже зла на Ігоря, бо у глибині душі здогадувалася, чому він зник. Адже у скрутній ситуації чоловік звертається до алкоголю!

Наступного ранку я прокинулася від телефонного дзвінка. Нарешті з’явився чоловік. По його голосу я зрозуміла, що вчора він пив, та й зараз перебував у нетверезому стані.
– Пробач, учора не вдалося до вас потрапити, – почав розмову чоловік.

– Ти взагалі у своєму розумі?! – Почала злитися я. – Що означає не вийшло? Ти залишив нас без речей! Ти обіцяв, що привезеш речі одразу після роботи! Де ти був весь цей час?
– Не кричи, я був вдома. Просто прийшов з роботи, погано почував себе, ліг відпочити та заснув, а на телефоні сіла батарейка, – брехав мені чоловік.

– Як тобі не соромно?! Твоя дочка лежить у лікарні зі страшним кашлем, а ти замість того, щоб якось допомогти та підтримати, знову взявся за старе! – кричала я.
– Нічого я не робив, просто спав. Зараз, тільки прокинувшись, одразу подзвонив тобі, – виправдовувався Ігор.

– Ти думаєш, я не чую з твого голосу, що ти пив? Я знаю тебе, як свої п’ять пальців, і чудово бачу, як ти починаєш себе поводити, коли берешся за старе! Тому припиняй брехати та просто зізнайся, що вкотре проміняв сім’ю на… – У розпачі сказала я і розплакалась.

– Пробач, – тихо промовив чоловік, – я привезу все, що ти скажеш, тільки не нервуй.
– Не треба вже нам нічого! – Гірко сказала я і кинула трубку.

Ігор ще багато разів дзвонив, але я не хотіла з ним розмовляти. Людина вкотре довела, що сім’я їй не потрібна і не важлива. Мені було дуже прикро за себе та за дочку.

Як би я не намагалася врятувати наш шлюб та наші стосунки, все було марно. Я вкотре переконалася, що сподіватися у цьому житті треба лише на себе. Адже навіть близька людина може будь-якої миті тебе підвести чи зрадити.