Чоловік почав затримуватися на роботі до ранку. Але я вірила, що він дійсно зайнятий, тому не дорікала нічим. Через три місяці після весілля в колі його друзів ми святкували його день народження. Було весело. Але в один момент побачила, що мого чоловіка ніде немає. Святкування було у нас вдома, тому я почала ходити по кімнатах і шукати його

Від палкого кохання до трьох жахливих зрад. Ця історія сталася ще шість років тому. Але залишила біль в серці надовго. Колись я дуже сильно полюбила одну людину. Він відповідав взаємністю. Ми були однокласниками. І довгий час не звертали одне на одного уваги.

У випускному класі ми відчули, що нам дуже добре разом. Почали зустрічатися на Новий рік. Це було дуже романтично. Він мене носив на руках. Щодня дарував букети квітів. Своїми руками створював мені любовні листівки. Це було дуже мило з його боку. І я закохувалася в нього більше і більше.

Коли ми складали тести, довелося приймати рішення куди вступати до вищого навчального закладу. Хоча наші з ним дороги не збігалися, ми щодня тримали зв’язок. Щотижня бачилися на вихідних, говорили телефоном цілими ночами. Ми вчилися в різних містах.

Минуло пів року і він сказав, що більше не може бути на відстані. Мовляв, хоче бути зі мною цілодобово сім днів на тиждень. Він перевівся на навчання в мій університет. Хоча було складності з документами, але він не втрачав надії.

Ми жили разом, готувалися до пар разом. Він почав іноді говорити про наше весілля, про дітей. Я наївно вірила в всі його слова. Я знала, що так буде завжди. Він мій, а я його до смерті.

Через рік він запропонував мені одружитися. Це було найкраще побачення в моєму житті. Він все зробив, як в кіно. Ми полетіли в Париж і біля Ейфелевої вежі він встав на коліна і сказав, що хоче зі мною зустріти старість.

На пропозицію вийти за нього заміж я погодилася. Ми почали готуватися до весільної церемонії. Все було як в казці. Ми навіть придумали імена для майбутніх дітей. Ми жили мріями. Весілля відбулося через пів року. Всі гості щиро раділи за наше щастя і не могли повірити, що у світі ще існує таке світле почуття.

Після весілля нічого не змінилося, крім одного. Чоловік почав затримуватися на роботі до ранку. Але я вірила, що він дійсно зайнятий, тому не дорікала нічим.

Через три місяці після весілля в колі його друзів ми святкували його день народження. Було весело. Але в один момент побачила, що мого чоловіка ніде немає. Святкування було у нас вдома, тому я почала ходити по кімнатах і шукати його.

Переживала, чи не сталося щось з ним. Відкривши двері останньої кімнати побачила те, що не бажаю побачити навіть ворогові. Чоловік лежав зі своєю подругою, яка є його помічницею на роботі. Їм було дуже добре в ліжку. Чоловік навіть не став просити вибачення. Мовляв, сама вирішуй, як тобі буде краще. Ще довго я не могла прийти в себе. Думала, що це сон. Але після розлучення нарешті усвідомила, що жила весь цей час, ніби з зав’язаними очима.