Чоловік сказав, що більше нічого не відчуває до мене, що краще розлучитися, грати в любов йому більше не цікаво. Залишився зі мною тільки з жалості і бажання допомогти, але як тільки я «встану на ноги», він піде

Ми з чоловіком живемо разом п’ять років. Йому 46 років, мені 38, дітей у нас немає. Перші роки два, жили як в казці: любов, ніжність, турбота одне про одного, спільні справи з посмішкою і повне взаєморозуміння.

А потім у мене з’явилося відчуття страху втратити кохану людину. Чи не саме по собі з’явилося – він став менше приділяти мені уваги, бачила що любить, але вже не так.

Зараз ми ось уже два тижні як у сварці. Розмова була перед сваркою важка, він сказав, що я закинула все, не слідкую за будинком, задушила його своєю любов’ю, що його дістала мої дикі безпричинні ревнощі, постійний контроль за кожним його кроком.

Каже, що і сам винен, але не знає, як це все виправити. Він і справді після тієї розмови став більш уважним, а я в свою чергу стримувала свої «ревнощі і контроль», направила свою енергію в конструктивне русло – в будинку ідеальна чистота і порядок.

Мені було нелегко собі пересилювати, але зате він був радий і помітив мої зусилля.

Але все це тривало рівно чотири дні. Потім я знову зірвалася і закотила істерику з ревнощами.

Сама розумію, що і приводів-то немає, але це як хвороба, я сама собі накручую і потім вже не можу зупинитися. Ніби як тоді розібралися, поговорили, заспокоїлися.

В один з вечорів я стала приставати з поцілунками, натякаючи на продовження, а він відсторонився, сказав, що втомився. Я образилася, так і заснули. Вранці написав смс, просив пробачення, сам, каже, не розумію, що сталося, якийсь бар’єр між нами.

А ввечері сказав, що більше нічого не відчуває до мене, що краще розлучитися, грати в любов йому більше не цікаво. Залишився зі мною тільки з жалості і бажання допомогти, але як тільки я «встану на ноги», він піде.

Вирішили поки жити в одній квартирі як друзі, ніякої близькості немає. Мені доводилося себе стримувати, але не завжди могла взяти себе в руки, в результаті періодично трапляються сварки і галасливі скандали.

А тепер він ще й спілкуватися став багато в соціальних мережах, каже, що там його особистий простір, щоб я його залишила в спокої. Але я не можу так –  ревнощі зашкалюють, тим більше після слів, що він мене більше не любить.

Я все одно сподіваюся, що любов у нього в душі ще є, що він сам не дає волю почуттям через образу, через мою неврівноваженність і моїх численних помилок в минулому.

Що мені робити, як все повернути і виправити?
Буває така злість, така образа за заподіяну мені біль, що хочу вигнати його на вулицю посеред ночі, але навіть в такому нестійкому стані розумію, що без нього не зможу.

Бачу, що і йому нелегко, що він просто не знає, що робити, не може і дивитися на мене, йти не хоче. Каже, що хоче спокою і самотності, що все набридло і він втомився.