– Це моя власність, і я маю право розпоряджатися нею як хочу, – заявила сестра, приїхавши до батьків із несподіваною вимогою

– Лєро, ти взагалі розумієш, що кажеш? – Катя стояла посеред батьківської вітальні і з осудом дивилася на сестру.

– Чудово розумію. Я вже все вирішила.

– Але ж ти не можеш так зробити з батьками!

– Чому не можу? – спокійно спитала Лєра. – Це моя власність, і я маю право розпоряджатися нею, як хочу.

***

Все почалося ще у травні. В той день Катя з Романом та Єгором збиралися до батьків. Ранок був теплим та сонячним. Катя вже кілька хвилин квапила сина:

– Єгорко, збирайся. Ми вже спізнюємося.

– Ще п’ять хвилин! Зараз дограю у гру й вийду!

– Єгоре, ти маму чув? Якщо зараз же не вийдеш, будеш у заторі ночувати! – До зборів підключився чоловік Катерини.

За кілька хвилин подружжя вже вантажило в машину сумки, продукти та розсаду. Але на виїзді з міста вони уткнулися у щільну тягнучку.

Роман терпів хвилин зо двадцять, а потім не витримав.

– Все, годі! Якщо стоятимемо тут, до батьків приїдемо лише надвечір.

– Ромо, не треба! – одразу попередила Катя.

Але чоловік уже вирулив на узбіччя. За кілька хвилин їхню машину зупинила поліція.

– Я ж казала. Навіщо гнати та ще й по узбіччю? – Катя приречено зітхнула.

На щастя, відбулися лише штрафом, але пів години вони все одно втратили.

Батьки Каті жили в невеликому селищі, за тридцять кілометрів від міста. Їхній будинок був старенький, але доглянутий. Батько сам збудував його багато років тому.

Будинок батьки колись оформили на всіх чотирьох: собі залишили по чверті, а решту записали на дочок.

Мама, Лариса Олексіївна, все літо порпалася на городі: вирощувала овочі та ягоди. Коли Катя приїжджала з Ромою та Єгором, батьки завжди раділи і намагалися приготувати щось смачне. Але цього разу гостей у них виявилося більше, ніж зазвичай.

Коли Катерина з Романом під’їхали до хати, на подвір’ї стояла незнайома машина.

– Це чия? – спитав Рома.

– Не знаю, – відповіла Катя. Але увійшовши в будинок, вона відразу почула знайомий голос, який долинав з вітальні і зрозуміла, хто до них завітав. – Ось ще не вистачало!

У великій кімнаті сиділа її старша сестра Лєра, а поряд з нею був черговий залицяльник, якого Катя раніше не бачила.

– Привіт, – сказала Лєра.

– Привіт…

Сестри з пристойності обійнялися.

– Єгоре! Іди сюди, дай я на тебе подивлюсь! Як ти виріс! – звернулася Лєра до племінника.

– Звісно, ​​виріс. Ти його три роки не бачила. Він майже не пам’ятає тебе, – прокоментувала Катя.

– Ну, я ж не винна, що ми живемо в іншому місті, – знизала плечима сестра.

У Катерини та Лєри завжди були складні стосунки. У дитинстві вони постійно змагалися. Лєра була старша і звикла командувати, а Катя терпіти цього не могла.

Коли сестри виросли та вийшли заміж, вони майже не спілкувалися. До того ж, Лєра поїхала з чоловіком в інше місто, де вони прожили разом кілька років, а потім розлучилися.

З того часу в неї з’являвся то один залицяльник, то інший. Вони змінювалися так часто, що Катя вже й не  запам’ятовувала їхні імена.

І ось зовсім несподівано Лєра вирішила приїхати до батьків у гості разом із Павлом. Катя навіть не стала питати, чи надовго. Їй взагалі не хотілося спілкуватися з ними. Але після обіду батько увійшов до вітальні і покликав усіх на город:

– Раз ми сьогодні зібралися тут, займатимемося садовими роботами.

– Тату! – невдоволено вигукнула Лєра, глянувши на свої руки. – У мене свіжий манікюр. Я нічого не робитиму. Краще з Єгором посиджу.

Катя посміхнулася. Її сестра все життя була білоручкою і ніколи не допомагала батькам.

– А у твого хлопця теж манікюр? Чи він нам таки допоможе? – спитала Катерина.

– Звісно, ​​допоможе! – пирхнула Лєра, глянувши на Павла. – Так, Пашо?

Павло нічого не відповів. Він скромно посміхнувся, дістав телефон та відійшов до краю веранди.

У результаті на городі, як завжди, порпалися лише Катя, Рома та батьки з Єгором. Лєра з Павлом весь цей час сиділи на веранді і дивилися ролики в телефонах.

Увечері втомлена мати накрила стіл у дворі, а батько посмажив м’ясо. Лєра їла з апетитом і майже не  розмовляла.

– Ви надовго приїхали? – уточнила Катя у сестри.

– На кілька днів, – сказала та.

– Мама казала, що ви поїдете після вечері. Ви ніби в готель хотіли заселитися?

– Хотіли, але я зателефонувала і скасувала броню.

– Чому? – Катя з подивом подивилася на сестру.

– Вирішили тут пожити.

– Тут мало місця!

– Нічого. Якось розмістимося.

Батько махнув рукою:

– Звісно, ​​залишайтеся. В нас усім місця вистачить.

Катерина невдоволено подивилася на тата. Він був надто оптимістичний: Каті з Романом довелося поступитися своїм спальним місцем Лєрі і Паші. Мама дуже про це просила.

– А де ми ляжемо? – поцікавилася Катерина.

– На кухні. Постелю вам матрац, а Єгор нехай поки що поспит з нами.

– Мамо, ти ж знаєш, що у Роми біда зі спиною. Він не засне на підлозі!

– Катю, це ж ненадовго. Лєра давно не була у нас. Не покладу ж я її з нареченим на підлогу.

– Чому вони в готель не поїхали? – буркнула Катя.

– Вона сказала, що скучила і хоче довше побути з нами.

Катерина сумнівалася у сентиментальності сестри, але сперечатися не стала. Вночі вони з Ромою довго не могли заснути, а вранці в обох ломило спину після важкого дня в саду та некомфортного спального місця.

– Ні, так більше не піде, – сказала Катя за сніданком. – Треба приїжджати сюди по черзі, а не водночас.

– Чому? – Здивувалася Лєра.

– Бо тут мало місця!

– Натякаєш на те, що ми зайві?

– Я цього не казала, – Катя суворо подивилася на сестру.

– А пролунало саме так!

Батько важко зітхнув:

– Дівчата, ну що ви знову лаєтеся?

– Ми не лаємося, тату, а вирішуємо питання! – Підвищила голос Катя. – Якщо Лєра й надалі планує відвідувати вас, то треба домовитися, в які вихідні приїжджатимемо ми, а в які – вона.

Після недовгої суперечки сестри домовилися, що одні вихідні до батьків приїжджає Катя з Ромою, а наступні – Лєра з Павлом.

Здавалося, питання було закрите. Але через місяць Лєра знову приїхала до батьків у ті самі вихідні, коли збиралася приїхати Катя. Коли Катерина знову побачила машину сестри у дворі, вона дуже розлютилася.

– Знов двадцять п’ять!

– Схоже на те… – Роман глянув у вікно.

Катя увійшла до будинку. Мати, батько та Лєра були у вітальні.

– Ти чому сьогодні приїхала? – з порога вигукнула сестра.

– Бо захотіла, – спокійно відповіла Лєра.

– Але ж ми домовилися!

– Я передумала. До того ж, у мене важлива розмова.

Всі здивовано глянули на Лєру.

– Що за розмова? – спитала Лариса Олексіївна.

– Нам із Пашею потрібні гроші на початковий внесок для іпотеки. Самі ми навряд чи накопичимо, тому я хочу продати вам свою частку у цьому будинку.

– Продати нам? – перепитала мама, збліднувши.

– Ну, можу чужим людям продати, якщо хочете, – байдуже заявила Лєра. – Адже будинок належить нам чотирьом? Я тут не живу.

– Ви також не молодієте. Сенс мені триматися за це місце? У мене своє життя та свої плани. Мені потрібні гроші на квартиру.

– Лєро, звідки у нас такі гроші? – зі сльозами на очах спитала Лариса Олексіївна. – А якщо ми не зможемо викупити твою частку? Ти правда продаси її чужим людям?

– А чому ні? Це ж моя власність.

– Але, якщо ти продаси свою частку стороннім, вони нам спокою не дадуть.

– Викуповуйте її самі! Це не мої проблеми!

Катя злісно глянула на сестру. Тепер їй стало зрозуміло, навіщо Лєра раптом вирішила відвідати батьків після довгої відсутності: їй потрібні були гроші!

Того вечора Катя та Рома емоційно обговорювали цю ситуацію.

– Якщо вона продасть частку чужим, то там життя точно не буде, – сказав Роман.

– Знаю. Батьки не переживуть постійних розбірок.

– Скільки вона хоче? – Запитав чоловік.

Коли Катя назвала суму, Роман тільки свиснув.

– За чверть будинку? Але це вище за ринкову вартість! У нас немає таких грошей.

– Я знаю, скільки в нас накопичень. Значить, думатимемо, де взяти суму, що бракує.

Декілька днів знадобилося Каті, щоб умовити сестру знизити ціну.

Спочатку Лєра була непохитна. Але коли зрозуміла, що Катя справді може не потягнути таку суму, погодилася трохи зменшити її.

– Гаразд. Добре, трохи поступлюся. Але лише тому, що ви сім’я.

Катя полегшено зітхнула. У них із Ромою все одно не було такої суми, але вони могли взяти трохи у кредит. Разом із накопиченнями цього б вистачило.

Катя з Романом зібрали свої накопичення, батьки додали частину грошей, а суму, яку бракувало, вони взяли в кредит. У результаті вони змогли викупити частку Лєри.

Після угоди Лєра більше в батьківському будинку не з’являлася, хоча батько і мати все одно були б раді.

Подружжя ще кілька років продовжувало виплачувати кредит. Щоразу, коли Катя дивилася на суму платежу, вона згадувала ту розмову із сестрою.

Іноді їй хотілося зателефонувати Лєрі і запитати, чи згадує та хоча б іноді про сім’ю. Але щоразу Катя зупиняла себе. Занадто добре вона пам’ятала, як Лєра спокійно говорила про гроші, поки мама сиділа поруч із сльозами на очах.

Проте Лариса Олексіївна час від часу зітхала про дочку, їй дуже хотілося побачити її.

– Невже ти не сердишся на неї? – Якось не витримала Катя.

– Вона ж наша дочка. Ми не можемо взяти та відвернутися від неї, – відповів за Ларису Олексіївну батько.

– Натомість, вона змогла, – посміхнулася Катерина. – Лєра не просто продала нам чверть удома: вона відмовилася від нас усіх! І якщо вона сюди хоч раз приїде, то я не пущу її навіть на поріг! Маю право!

Батьки промовчали. Вони розуміли, що Катя ніколи не зможе пробачити сестрі, і матиме рацію, але самі продовжували чекати, що одного разу Лєра все-таки приїде.

А вона так і не приїхала…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте про вчинок дочки? Підтримайте автора вподобайками та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!