– Дівчата, давайте домовимося, – Рита стукнула долонею по столу. – Якщо хтось добу не відповідає на дзвінки та двері не відчиняє, – решта йдуть перевіряти. Хоч із дільничним, хоч із слюсарем. Чекати по три дні більше не будемо…

– Дівчата, давайте домовимося, – Рита стукнула долонею по столу. – Якщо хтось добу не відповідає на дзвінки та двері не відчиняє, – решта йдуть перевіряти. Хоч із дільничним, хоч із слюсарем. Чекати по три дні більше не будемо.

Таке правило з’явилося після випадку з Таєю.

Таїсія жила одна в третьому під’їзді, на п’ятому поверсі. Вранці вона ходила у сквер та годувала голубів, а потім кілька днів не виходила. Листоноша помітила, що її ящик забитий газетами, і покликала сусідів. Двері відчиняли слюсар та двоє поліціянтів.

Таю знайшли живою і встигли врятувати, але додому вона вже не повернулася. За нею приїхала племінниця і забрала до себе під Київ.

– Згодні? – Запитала Рита. – А то живемо через два під’їзди, а трапись що, ніхто й не впізнає.

– Згодні, – відповіла Віра. – Тільки без образ потім. Якщо не відчиняєте, самі винні, двері шкодувати не будемо.

Щосуботи вони збиралися в Ольги. Вона працювала кондитером і завжди пекла щось до чаю. Ліля приходила пізніше за інших і щоразу запевняла, що автобус знову застряг на переїзді.

Рита була молодша за подруг і працювала муляром. Одружитися у неї не вийшло і з цього приводу вона не переймалася.

– Потрібний він мені, цей чоловік, – говорила Рита. – Я цілий день відра тягаю, а ввечері ще навколо якогось мужика бігатиму. Хай краще вдома хропе.

Віра була старша за подруг. Чоловік пішов десять років тому, дітей у них не було. Весну та літо вона проводила на ділянці, а восени поверталася до квартири.

Про угоду Віра пам’ятала і іноді дзвонила подругам без жодного приводу, просто, щоб перевірити, чи все гаразд.

***

Восени Віра привезла з ділянки антонівку та роздала подругам по пакету. Ользі віддала два, бо та збиралася пекти шарлотку. У суботу Віра прийшла до неї першою, підійнялася на п’ятий поверх та подзвонила. Ольга не відчинила.

Віра постукала, зачекала та набрала її номер. За дверима щось стукнуло об підлогу.

– Олю, це я. Ти вдома? – крикнула Віра. – Відчини двері або хоча б відгукнуся.

З квартири долинув стогін. Віра кинулася до сходів і перегнулась через перила.

– Рито, швидше сюди! Ользі погано! – Закричала вона. – І монтування захопи, двері доведеться ламати!

Рита прибігла за кілька хвилин. Підчепила замок монтуванням, кілька разів навалилася плечем, і двері відчинилися. Ольга лежала в коридорі біля кухні, підгорнувши під себе ліву руку.

Говорити вона не могла. Тільки дивилася на подруг і намагалася підвести голову.

Рита одразу викликала швидку. Віра опустилася поруч із Ольгою та взяла її за руку.

– Лежи, Олю, не ворушись. Швидку вже викликали, зараз приїдуть. Я нікуди не піду.

Ольга пролежала на підлозі не більше години. У лікарні сказали, що у неї різко піднявся тиск і тепер буде потрібно відновлення. Додому її привезли за два тижні. Вона сильно схудла, пересувалась по квартирі, тримаючись за стіну та меблі.

Доходила до кухні, поверталася до кімнати та лягала. Ліва рука погано слухалася, ложку пальці не утримували.

Син Ольги, Дмитро, приїхав зі Львова на три дні. Купив ліки та продукти, змінив постільну білизну, поговорив із лікарем. Перед від’їздом він сів із Вірою на кухні і довго крутив у руках чашку.

– Тьотю Віро, я тут про пансіонат дізнався. Під Києвом, їхати недалеко. Там медсестри цілодобово, годують, допомагають одягатися і митися. Мамі зараз одній не можна, а я зі Львова щотижня не наїжджуся.

– А ти навіщо мені це розповідаєш? – Запитала Віра. – Мати у тебе в кімнаті лежить, от у неї й спитай. Захоче поїхати, тоді оформлятимете.

– Та не захоче вона. А що мені робити? Роботу кидати та сюди переїжджати? В мене дружина, діти, свої справи.

– Так і скажи їй. Тільки за неї нічого не вирішуй.

Діма поговорив із матір’ю. Ольга вислухала його, відвернулася до стіни і більше не відповіла на жодне запитання. Увечері син поїхав на вокзал.

Як він поїхав, Ольга покликала Віру і схопила її за рукав.

– Віро, не давай йому мене туди відвезти. Не хочу я в пансіонат. Залишіть мене вдома, я вам не заважатиму.

– Кому ти заважати зібралася? – відповіла Віра. – Поки сама не скажеш, що хочеш поїхати, ніхто тебе звідси не забере. Ми щось придумаємо.

Наступного дня подруги зібралися у Віри. Вона поклала на кухонний стіл аркуш із зошита і розділила тиждень між ними.

– Вранці треба допомогти Ользі вмитися, нагодувати та дати пігулки. Вдень хтось зазирне, увечері знову треба прийти. Я візьму понеділок та четвер. Рито, коли ти можеш?

– У вівторок та п’ятницю. У суботу всі разом прийдемо, як раніше. Ліля, тобі середу та неділю залишаємо?

Ліля поправила спідницю і подивилася на аркуш.

– Ви справді вирішили все самі робити? Я люблю Ольгу, але ми не доглядальниці. Якщо її піднімати доведеться чи мити, я сама не впораюся. Діма нехай дасть грошей та найме жінку.

– Спочатку спробуємо самі, – сказала Віра. – Ольга і перед нами соромиться, а чужу людину взагалі до себе не підпустить. Якщо не впораємося, тоді будемо шукати доглядальницю.

– У мене самої спина хвора. Я її навіть перевернути не зможу.

– Подзвониш мені, разом перевернемо, – відповіла Рита. – Або Віру покличеш. Ніхто не змушує тебе  надриватися.

Ліля трохи помовчала.

– Гаразд, записуй середу та неділю. Тільки, якщо там горщики знадобляться, кличте когось ще. На це в мене не вистачить духу.

– Розберемося з твоїми горщиками, – сказала Рита. – Головне, щоб ти прийшла, а не автобус знову на переїзді застряг.

***

Перші дні доводилося всім нелегко. Віра приходила вранці, допомагала Ользі сісти, одягала на неї халат і вела до раковини.

Ольга соромилася, квапила Віру і без кінця повторювала, що може вмитися сама. Рита після роботи прибирала квартиру, виносила сміття та розігрівала вечерю.

Якщо Ольга відмовлялася їсти, Рита сідала поряд і брала ложку.

– Давай рота відкривай. Ще три ложки з’їж, потім лежи скільки хочеш. Я цю кашу не для того гріла, щоб у відро виливати.

– Не лізе вона в мене, Рито. Забери, я потім поїм.

– Знаю я твоє “потім”. Вчора Віра повну тарілку викинула. Їж потроху, ніхто тебе квапити не збирається.

Ольга їла і щоразу починала вибачатися.

– Дівчатка, скільки можна зі мною порпатися? Ви кинули свої справи, по черзі сюди ходите. Найміть когось або скажіть Дімі, нехай везе мене до того пансіонату.

– Не починай, – відповіла Віра. – Ти нас стільки років пирогами годувала і жодного разу не запитала, скільки часу на них пішло. Тепер потерпи, поки ми з тобою повозимося.

Віра приносила терті яблука та рідке повидло. Ольга потроху почала тримати кухоль і вже сама доходила до вікна. З ногами було краще, ніж з рукою, але швидко втомлювалася.

Про пансіонат вона не забувала і час від часу просила подруг поговорити з Дімою.

Якось Ольга знову завела цю розмову при Риті.

– Подзвони Дімі та скажи, нехай дізнається, які документи потрібні. Ви щодня сюди бігаєте, а у вас свої справи. Я не хочу, щоб це ще пів року тривало.

Рита поставила каструлю на плиту.

– Ось приїде Діма, сама йому й скажеш. Я тебе нікуди влаштовувати не буду. І взагалі, ти вже до кухні доходиш, а міркуєш так, ніби зовсім лягла.

– До кухні я доходжу, бо ви мене тягаєте під руки. Ліля сама ледве ходить, Віра додому тільки ночувати повертається, ти після роботи сюди їдеш. Нормально, на твою думку?

– Нормально. Ми самі вирішили тобі допомагати. Краще сідай за стіл, суп охолоне.

Рита відвернулася до плити і більше не відповідала.

У середу прийшла Ліля. Ольга знову відмовилася від їжі та весь вечір говорила про пансіонат. Ліля спочатку мовчала, потім вимила посуд і сіла біля неї.

– Може, тобі й справді там буде краще, – сказала вона. – Там хоч би люди знають, як за хворими доглядати. А ми тут щоразу боїмося, що зробимо щось не так.

– Значить, і ти втомилася від мене? – Запитала Ольга.

– Та не в тобі річ! Я на тебе дивлюся і думаю, що сама якось так само ляжу. Дочка у мене далеко, дзвонить у свята і весь час кудись поспішає. До тебе хоч Віра з Ритою прибігли, а до мене хто прийде?

– Ти ж також з нами домовлялася.

– Домовлялася. А сама першою про доглядальницю заговорила і горщики ділити почала. От і думаю тепер, чого варта така угода.

Ліля підвелася, одягла піджак і пішла. Ольга після її відходу відвернулася до стіни і заплакала.

Увечері Рита зателефонувала Вірі.

– Ліля сьогодні сказала Ользі, що в пансіонаті їй, може, краще буде. Тепер Ольга зовсім розклеїлася і їсти не хоче. Вирішила, що навіть Ліля більше не приходитиме.

– А Ліля де?

– Пішла додому. Я їй дзвоню, вона слухавку не бере.

– Завтра приведеш її до Ольги, – сказала Віра. – Нехай пояснить, що наговорила. Якщо не захоче йти, я сама за нею зайду.

Наступного дня Віра прийшла до Ольги першою. Забрала з тумбочки тарілку з недоторканою кашею та відчинила штори.

– Піднімайся, вмиватися підемо. Рита з Лілею зараз прийдуть.

– Не потрібні мені жодні гості. Нехай удома сидять.

– Вони не гості. І вистачить уже до стіни відвертатись, шия заболить.

Рита принесла їжу. Потім увійшла Ліля. Вона зупинилася в передпокої і не знімала піджак.

– Оль, я вчора зайвого наговорила. Не треба тобі ні в який пансіонат. Я не втомилася від тебе, я за себе злякалася і на тебе зірвалася.

– Іди додому, Ліль. Я на тебе не гніваюсь.

– Не піду. У мене сьогодні твій день, тож терпи. Можеш потім Вірі поскаржитися, що я погано працювала.

Ольга відвернулася. Віра підійшла до дивана, відкинула ковдру і покликала Риту.

– Давай піднімати її. Досить лежати, пройдемося до вікна.

– Не треба мене чіпати! – злякалася Ольга. – Як впаду, потім самі не піднімете.

– Не впадеш, – відповіла Рита. – Я тебе тримаю, Віра поряд. Спочатку одну ногу став, потім другу. Ніхто тебе через всю кімнату бігом не жене.

Вони допомогли Ользі підвестися. Рита тримала її за спину, Віра стояла з іншого боку. Ольга зробила один крок, зупинилася та переставила другу ногу.

– Отак і йди, – сказала Рита. – Не поспішай. До вікна дійдемо і одразу назад.

Ліля підставила Ользі плече.

– Тримайся за мене. Тільки ногою мені на ногу не наступай, боляче.

До вікна вони дісталися не одразу. Ольга кілька разів зупинялася, просила посадити її назад, та Рита не відпускала. Біля підвіконня вона випросталась і перевела подих.

– Дійшла все-таки. Я думала, що ноги не втримають.

– Утримали ж, – сказала Віра. – Завтра ще раз пройдеш. А через тиждень сама сюди дійдеш, тільки ціпок тобі треба підібрати.

Всю зиму Ольга вчилася ходити. Спочатку трималася за стіну, потім почала користуватися палицею, яку Рита зробила з держака від лопати.

Подруги виводили її до лави біля під’їзду, потім почали доходити до скверу біля Будинку культури. Пізніше дійшли і до набережної. Ліля приходила у свої дні і інколи змінювалася з Вірою, якщо їй треба було з’їздити на ділянку.

Про пансіонат ніхто більше не говорив.

До весни ліва рука почала слухатися краще. В одну із субот Віра першою увійшла до квартири і відчула запах випічки. На кухні стояла Ольга, спираючись на ціпок. Перед нею на столі лежав “Наполеон”.

Коржі вийшли нерівними, один надламався збоку, але торт вона спекла сама.

– Ви чого в передпокої застрягли? – Запитала Ольга. – Роздягайтеся та сідайте. Чайник уже вдруге закипає.

– Ти сама його зробила? – Рита підійшла до столу. – І коржі сама розкочувала?

– Ні, Діму зі Львова викликала. Він уночі приїхав, торт спік і назад поїхав. Звісно, ​​сама! Ліля лише вчора крем допомогла зварити.

– А мені сказала, що крем тобі для каші потрібний, – обурилася Ліля. – Я б знала, хоч коржі допомогла розкотити.

– Тоді це був би твій торт. Сідай і не заважай різати.

Ольга розрізала “Наполеон” правою рукою. Перший шматок розвалився, і Рита одразу забрала його собі. Ліля налила чай, Віра дістала чисті тарілки.

Торт з’їли майже весь.

– Наступної суботи нічого не печи, – сказала Віра. – Тобі ще тяжко стільки біля столу стояти. Купимо щось до чаю і принесемо.

– Нічого купувати не треба. У мене яблука залишилися, шарлотку зроблю.

– Тоді хоч би яблука сидячи ріж.

– Я сама розберуся, як мені їх різати. Краще води в чайник долийте, а то знову сидітимемо з порожніми чашками…

Отака вона, жіноча дружба, – коли і в горі і в радості. А син… Бог йому суддя! На віку, як на довгій ниві. Та й закон бумеранга ніхто не скасовував…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!