– Ти ще в пальті? – невдоволено буркнув Антон, визирнувши з кухні до передпокою. – Давай ворушись, Женько! Справ на пів години, а в тебе кінь не валявся!
Євгенія стягнула чоботи біля полиці для взуття і притулилася плечем до одвірка. Після п’ятничного прийому мешканців у бухгалтерії районної житлової контори спина заклякла так, що хоч вовком вий.
Цілий день пенсіонери лаялися через перерахунок за опалення.
– Який ще кінь, Антоне? – з досадою спитала вона. – Час, сьома вечора. Я з восьмої ранку з платіжками та таблицями сиділа.
– А мене це хвилювати не повинно! – з натиском заявив чоловік і махнув рукою у бік кухні. – Я приніс тобі повний набір.
– Там печінка яловича в пакеті, сітка картоплі та сметана. До восьмої години щоб все шкварчало! Льова з матір’ю вже виїхали.
Євгенія зробила крок на кухню і подивилася на обідній стіл. Прямо на дерев’яній поверхні лежала сітка з дрібною картонкою.
Поруч у паперовому згортку відтавав бурий шматок сирої печінки, залишаючи навколо себе каламутну рожеву калюжку. На плиті темніла брудна пательня зі слідами ранкової яєчні чоловіка.
За чотири роки шлюбу Антон так і не звик питати, чи є у дружини сили на гостей. Переїхавши в бабусину двушку Євгенії, він миттю відчув себе хлібосольним паном.
Сам в автопарку працював через пень-колоду, натомість перед начальством вислужувався невтомно. Варто було йому захотіти пустити пилюку в очі, як він скликав компанію і командував парадом.
Місяць тому він уже провернув такий номер. Тоді Євгенія, ледве жива після квартального звіту, чотири години поспіль ліпила пельмені, запікала курочку гриль і пекла пиріжки з капустою для цього самого Лева.
Від завідувача гаражного господарства в автопарку залежали вигідні рейси. За компанію тоді примчала і свекруха, Кароліна Наумовна, зі своєю незмінною господарською сумкою на коліщатках. За вечерею вона без кінця шпигала невістку за пересушену курочку.
Зате перед відходом спокійнісінько згребла у свій візок і залишки курки, і ціле деко пиріжків – мовляв, щоб у вихідні біля плити не стирчати.
Антон навіть тарілки зі столу прибрати не допоміг – завалився хропіти на диван.
На ранок Євгенія прямо сказала чоловікові:
– Ще один такий сюрприз без попередження та узгодження – і готувати для своїх гостей ти будеш особисто.
Але Антон, мабуть, вирішив, що дружина просто побухтіла для порядку і нікуди з підводного човна не дінеться.
– Значить, Льова та Кароліна Наумовна вже в дорозі? – перепитала Євгенія, переводячи погляд із брудної пательні на чоловіка.
– Так! – зрадів Антон, вирішивши, що буря минула.
– Левко маму дорогою від поліклініки перехопив, вона там на прогрівання ходила. Це ж потрібна людина, Женько! Він мені нову газель на маршрут обіцяв вибити!
– І до чого тут моя кухня? – холодно уточнила вона.
– Ну, ти даєш! – обурився чоловік. – Я йому розписав, яка ти в мене господиня! Сказав, що печінка в сметані у тебе в роті тане, та ще й оладки кабачкові до столу будуть, і пиріг із яблуками!
– Ось як? – отруйно простягла Євгенія. – І все це я маю зробити за сорок хвилин із мерзлого шматка печінки та картоплі, як горох?
– Ой, не починай! – відмахнувся Антон. – Поставила на дві конфорки, врубила духовку – і вперед! Руки не відваляться!
Тут на краю столу задзвонив телефон чоловіка. Антон квапливо тицьнув пальцем у екран, вмикаючи гучний зв’язок, і розплився у догодливій посмішці:
– Так, мамуль! Під’їжджаєте вже?
– Антошенько, ми на світлофорі застрягли! – пролунав на всю кухню командирський голос Кароліни Наумовни. – Левко каже, у нього з обіду макової росинки в роті не було, живіт до спини прилип!
– Сподіваюся, твоя вже накрила стіл? Чи знову пів години гарячого чекатимемо, як минулого разу?
Євгенія притулилася до комода і слухала не моргаючи.
– Все на мазі, мамо, Женька вже біля плити крутиться! – не моргнувши оком збрехав Антон і грізно погрозив дружині кулаком.
– Дивись у мене! – повчально промовила Кароліна Наумовна. – І скажи їй, щоб перцю в підливу не сипала, у мене від її куховарства печія! Та більше нехай смажить і пирогів не шкодує.
– Я свою сумку на коліщатка взяла, мені на суботу та неділю їжі набрати треба, не стояти ж мені самій біля плити!
– Зробимо в кращому вигляді, мамо! – випалив Антон і натиснув на відбій.
Він повернувся до дружини, очікуючи побачити її біля раковини з ножем у руках. Але Євгенія навіть із місця не зрушила.
– Ти чого стоїш, як нерідна? – розлютився Антон. – Чула, люди біля порога майже! Чисти картоплю, швидко!
– Я після роботи батрачити не наймалася, – чітко сказала Євгенія. – Місяць тому я тебе рідною мовою попереджала. Хто гостей кликав, той їм і разносоли готує. Пательня на плиті, прихват на гачку. Розважайся!
– Ти у своєму розумі?! – витріщився на неї чоловік. – Яка мені плита, я печінки зроду не смажив! Ти мене перед Льовою зганьбити хочеш?! Перед матір’ю?
– Це твої гості та твої обіцянки, Антошо, – відрізала вона. – Хочеш догоджати потрібній людині – замовляй їй шашлик своїм коштом чи сам до плити вставай. А я пішла у душ і спати.
– Та хто тобі спати дасть о восьмій вечіра?! – здійнявся Антон. – Ти в мене зараз, як мила, картоплю чистити побіжиш!
За вікном у дворі посигналила машина. Антон підскочив до підвіконня, розсунув фіранки і заметушився.
– Приїхали! Лев у дворі паркується, зараз мені з багажника каністру тосола віддасть, і ми одразу нагору! Женько, я тебе попередив!
– Щоб за десять хвилин вода в каструлі кипіла, а на столі чиста скатертина лежала! При людях ти все одно хвіст підтиснеш!
Він вискочив у передпокій, сунув босі ноги в старі гумові шльопанці і накинув демісезонне пальто.
– Ключ не беру, замок не чіпай, у нас руки будуть зайняті! – крикнув Антон з порога і зашльопав униз сходами.
Євгенія залишилася сама. Вона повернулася на кухню, опустилася на табурет біля столу і з хвилину дивилася в одну крапку – на каламутну рожеву калюжу від сирої печінки.
Втомлено потерла скроні. У пам’яті все ще звучало нахабне: «Я свою сумку на коліщатках взяла, мені на суботу та неділю їжі набрати треба!».
Жодної образи більше не було. Залишилася тільки холодна, весела злість. Євгенія рішуче підвелася з табурету.
Взяла зі столу паперовий кульок з печінкою, сунула його прямо поверх брудної картоплі в сітку, туди ж влаштувала пакет сметани та пучок кропу.
Вийшла до передпокою. Підхопила з полиці біля порога осінні черевики Антона, зняла з вішалки його дублянку, а в зовнішню кишеню дублянки опустила його ключ із потертим брелоком від гаража.
Вона зробила крок на сходовий майданчик, поставила біля порога сітку з продуктами, поряд прилаштувала черевики і повісила дублянку прямо на ручку зовні.
Потім повернулася до передпокою, прикрила двері і до упору засунула масивний верхній нічний засув, який зовні не відкривався ніяким ключем.
Підійшла до стіни і клацнула маленьким чорним тумблером унизу трубки домофону. Червоний вогник згас. Рівно за п’ять хвилин на сходах загудів ліфт. Почувся гучний бас Лева:
– Ну, Антохо, за каністру тосола ти зі мною не розплатишся, а от печіночку в сметані ми зараз скуштуємо! У мене з обіду в животі бурчить!
– Звичайно, Левко, Женя у нас шовкова, коли її в їжакових рукавицях тримаєш! – заторохтіла слідом Кароліна Наумівна і раптом затнулася.
– А це що за натюрморт біля порога?!
На майданчику миттєво стихли кроки, а потім зашурхотів паперовий кульок.
– Антоне, це твоя дублянка, чи що?! – верескнула свекруха. – І картопля сира! Вся у грудках землі!
Ручка зовні несамовито засмикалася вгору і вниз. У свердловині заскреготів метал – Антон намацав свій ключ у кишені дублянки, – але верхня нічна засувка тримала міцно.
– Женько! Відчини зараз-же! – загуркотів кулаком Антон. – Ти що твориш, блекоти об’їлася?! Тут Льова стоїть! Мати стоїть!
Євгенія вийшла в передпокій у махровому халаті, взяла з полиці біля дзеркала коробочку з восковими берушами і дзвінко крикнула:
– Сітка з сирою картоплею біля порога, ось на маминій кухні своїх гостей і частуй!
– Що-о-о?! – заголосила на майданчику Кароліна Наумівна. – Ах ти нахабниця невдячна! Ми до неї з усією душею, я сумку на коліщатках через пів міста тягла, а вона рідну матір чоловіка на сходах із брудною картоплею виставила!
– Антоне, вибивай засув, ти мужик чи хто?!
– Антохо, я не зрозумів! – басовито і з явним роздратуванням простяг Лев. – Ти ж мені пів дня вуха продзижчав, що в тебе вдома галявина накрита і пироги з яблуками остигають! – Яка ще сира картопля у сітці?! Я що, сюди як хлопчисько на порозі тупцювати приїхав?!
– Льово, почекай, тут непорозуміння вийшло! – плутано белькотів Антон, продовжуючи безглуздо смикати ручку. – У неї мігрень, мабуть, дах з’їхав! Женько! Я кому сказав, відмикай зараз же, поки я не розізлився!
– Злись скільки влізе, Антоне, – з лінню відповіла Євгенія. – У Кароліни Наумівни чудова кухня, а сумка на коліщатах у неї вже з собою, навіть у руках нести не доведеться.
– Тільки черевики взуй, а то в гумових шльопанцях на босу ногу до машини бігти прохолодно. На добраніч!
– Ах ти зміюка підколодна! – заголосила свекруха. – Та як у тебе язик порнувся! У мене вдома шаром покоти, я сама на гаряче розраховувала!
– У сенсі шаром покати?! – обурився Лев. – Ви чого мені тут виставу граєте?! Антохо, ти мені зуби не заговорюй! Я голодний, як вовк!
– Або ви мене зараз годуєте обіцяною вечерею, або я каністру тосола назад у багажник заберу, а про нову газель можеш взагалі забути! Будеш на своєму старому пазіву до пенсії гайки крутити!
– Левко, не гарячкуй, все зараз буде! – благав Антон, мало не плачучи від приниження. – Поїхали до мами, тут на машині десять хвилин!
– Я сам цю прокляту картоплю почищу, а мама печінку в найкращому вигляді посмаже! Мамо, відкривай свій візок, грузи продукти!
– Антоне, та в мене ж тиск! – Спробувала зіслизнути Кароліна Наумівна. – Яка мені плита проти ночі?!
– Мамо, не допікай мене хоч ти! – зірвався на вереск Антон. – Ти ж сама Льову в гості напросилася підвезти! Давай сюди сумку!
На майданчику забрякали коліщатка візка, почулася лайка Лева і сердите сопіння свекрухи. За хвилину ліфт поїхав униз. Євгенія слухатиме подальші суперечки у дворі не стала.
Вона щільно вставила у вуха воскові беруші, одягла м’яку маску для сну, накрилася у спальні в’язаним пледом ручної роботи і проспала без задніх ніг до десятої ранку суботи.
Опівдні, коли вона поснідала гарячими тостами з сиром і прибралася на кухні, зі сходового майданчика долинув наполегливий стукіт кулаком. Домофон, як і раніше, був вимкнений.
Євгенія підійшла до порога і відсунула нічну засувку. На майданчику стояли похмурий як хмара Антон і скуйовджена Кароліна Наумівна в кофті на великих гудзиках і з підфарбованими бузковою помадою губами.
У руці свекруха стискала ручку своєї порожньої сумки на коліщатках. Обидва виглядали так, наче всю ніч розвантажували вагони.
Біля лави в передпокої їх уже чекали дві картонні коробки і велика спортивна сумка, наповнена сорочками, трико і светрами Антона.
– Ну, задоволена, безсоромна? – з порога накинулася на невістку Кароліна Наумівна, грізно трясучи ручкою свого візка.
– Через твої фокуси цей Лев потягся до мене додому! Та ще й командував, як у себе в гаражі! Я, літня жінка з тиском, до першої години ночі йому цю печінку трикляту в сметані тушкувала, поки Антон повне відро дрібної картоплі скріб!
– А чого ж Антоша сам печінку не посмажив? – невинно спитала Євгенія, спираючись плечима на одвірок.- Він же вчора кричав, що там справ на пів години й руки не відваляться.
– Та він половину спалив на моїй чавунній пательні! – у серцях вигукнула свекруха, навіть забувши, що лаяти збиралася невістку.
– Усю кухню мені чадом закоптив! А цей твій Левко, Антоне, зовсім совісті не має!
– Мамо, годі вже! – скривився Антон, покриваючись плямами від сорому.
– Ні, ти послухай! – не вгамувалася Кароліна Наумівна. – Мало того, що печінку всю зжер, так ще й заліз до мене в комору та втоптав тижневий запас домашніх котлет.
– Випив усю мою вишневу настоянку від суглобів і впав спати на мій диван просто в штанах! Ледве о дев’ятій ранку випроводили!
– Натомість, потрібну людину вшанували, – з легкою усмішкою помітила Євгенія. – Каністру тосола хоч лишив?
– Чорта з два він залишив! – знову вибухнула свекруха. – Сказав, що за горілу печінку без пирогів Антон ще винним залишиться! Жодної каністри не дав і поїхав!
Антон похмуро мовчав, дивлячись у підлогу, а потім покосився на картонні коробки та спортивну сумку біля лави у передпокої.
– А це що за барахло біля порога? – насторожено спитав він.
– Твій посаг, Антошо, – приязно пояснила Євгенія. – Куртки, зимові светри та бритва у верхній коробці лежать. Ключ від моєї двушки клади на комод, а запасний я з твого ящика вже забрала.
– Якщо у вас з мамою такий чудовий кулінарний тандем склався, ось удвох і живіть. І Льову свого хоч щоп’ятниці своїм коштом годуйте!
– Ти мене через якусь печінку виганяєш?! – засмутився Антон. – Та я просто хотів як краще, щоб мені маршрут нормальний дали!
– Стривайте! – раптом злякалася Кароліна Наумівна, миттєво збагнувши, до чого хилить невістка. – Як це – удвох жити зі мною?! У мене режим і тиск, мені в квартирі зайвий рот та нічне хропіння не потрібні!
– Женько, ти що надумала? Чоловік оступився раз, посварила для порядку – і годі!
– Ні, Кароліно Наумівно, за що боролися, на те й напоролися, – розвела руками Євгенія. – Ви ж учора самі казали, що Антошеньку образити не дасте.
– Ось і вантажте його коробки прямо у свою сумку на коліщатках. – Не дарма ж ви з нею другий день через все місто катаєтесь!
Антон хотів було крикнути щось грізне, але зустрівся з веселим, зовсім непробивним поглядом дружини і тут же затнувся.
Він неохоче витяг з кишені ключ, поклав його на край комода, поставив картонні коробки на мамин колісний візок, підхопив спортивну сумку і поплентався до ліфта.
Кароліна Наумівна, обурено голосячи про невдячних змій і про свій зіпсований диван, пішла слідом за сином.
…Минуло два місяці. Антон так і осів у квартирі у Кароліни Наумівни, зайнявши диван у вітальні. За чутками від спільних знайомих, нову газель Лев йому в автопарку так і не виділив, зате нагодився заглядати до них з матір’ю щоп’ятниці по старій пам’яті – перевірити, чим сьогодні частують.
Кажуть, Кароліна Наумівна тепер ховає палицю сервелату та каструлю з котлетами на заскленій лоджії під навісний замок, а почувши ввечері сигнал машини у дворі, першою біжить до передпокою вимикати тумблер домофону.
Он воно як виходить, коли самим доводиться готувати та частувати…