– Ми тільки на годинку заглянули, розігрівай обід! – з порога скомандувала Ліда Трохимівна, протискаючись у передпокій із взуттєвими коробками під пахвою.
Слідом за свекрухою ступила зовиця Ніна з пухкою сітчастою сумкою. За нею показалася тітка Аделіна в бежевому пальті і з яскраво-морквяною помадою на губах.
Замикав ходу тридцятидев’ятирічний чоловік Уляни Кирило. Він винувато тупцював біля килимка і смикав у пальцях довгий касовий чек з автомагазину.
– Господи, як у вас тут душно! – Відразу почала Ліда Трохимівна, обсмикуючи кофту на блискучих ґудзиках.
– Хоч би кватирку відчинили! Аделіна, проходь на кухню, не соромся. Ми ж до рідного сина прийшли, по-родинному!
– Ледве дійшли від цього торговельного центру! – з придихом підхопила тітка Аделіна, стягуючи чоботи біля лави в передпокої.
– Ліда мені всю дорогу хвалилася, яка у Кирюші дружина господарська. Каже, зараз прийдемо, а там і перше, і друге! І домашня випічка!
– Та я взагалі з ранку не їла, капець як їсти хочу! – капризно простягла Ніна, постукуючи довгими бордовими нігтями по стіні.
– Кирюша нас біля під’їзду зустрів. Каже, ходімо до нас, Уляна вдома, зараз галявину накриє!
Уляна стояла в кухонному отворі, перекинувши русяву косу через плече. Вона пильно глянула на чоловіка. За цю весну рідня влаштовувала такий набіг уже втретє.
Два місяці тому Лідія Трохимівна з Ніною так само наскочили в неділю без дзвінка.
Тоді вони підмели всю печеню по-домашньому, а Ніна ще й забрала в пакети домашні котлети. Два тижні тому історія повторилася після їхнього походу до перукарні.
В той вечір Уляна прямо попередила Кирила, що після робочого тижня вона батрачити біля плити не наймалася. Хоче приймати маму з сестрою без попередження? Нехай сам закуповує продукти та сам готує.
Сьогодні з ранку Уляна сиділа за терміновим квартальним звітом. Здати розрахунки директору потрібно до ранку понеділка. Готувати різносоли вона й не збиралася.
Вчора вони доїли гороховий суп, до якого Уляна насушила деко житніх сухариків із часником та сіллю.
Вранці Кирило поїхав з батьком у гараж міняти гальмівні колодки. Заїхати в магазин по хліб та молоко він, звичайно, забув.
На обід Уляна доїла залишки гречки, а на обідньому столі поряд із ноутбуком лежав лише аркуш пергаменту з гіркою вчорашніх сухарів.
– Кирило, підійди на хвилинку, – покликала Уляна.
– Уль, ну ти чого починаєш? – зашепотів чоловік, протискаючись до неї повз сестру.
– Я йшов зі стоянки. Дивлюся – мама з Нінкою та тіткою Аделіною з автобуса виходять! Руки від коробок відриваються!
– І ти вирішив покликати всіх на звану вечерю? – спитала вона.
– А як інакше? – розвів руками Кирило.
– Тітка Аделіна з області до мами на вихідні приїхала. Невже я їх на лавці біля під’їзду залишу?
– А про нашу угоду ти часом не забув? – Іронічно уточнила Уляна.
– Подумаєш, угода! – відмахнувся чоловік, запобігливо оглядаючись на передпокій.
– Там же тітка приїжджа, ніяково перед людьми! Зляпай щось на швидку руку. Ти ж у мене майстриня, а я поки куртку повішу!
Він втік до передпокою. Тим часом на кухню вже впливла Лідія Трохимівна, ведучи за собою сестру та доньку.
Гості чинно розсілися навколо обіднього столу, безцеремонно відсунувши ліктем видруки з фінансовими зведеннями.
– Так, Уляночко, ми чотири години по взуттєвих рядах бігали! – командирським голосом оголосила свекруха, роздивляючись порожню плиту.
– Мені шукали півчобітки, а Нінці – туфлі. У животі вже бурчить. Давай-но, господине, мечі на стіл що ситніше!
– Ага, я б зараз відбивних із пюрехкою навернула! – пожвавішала Ніна, дістаючи зі своєї сумки рулон фольги та щільні фасувальні пакети.
– Мамо, пам’ятаєш, які в Уляни минулого разу зрази з грибами були? Я навіть кульки захопила, щоб на завтра з собою на роботу набрати! Мені ввечері готувати ліньки!
– Правильно, Ніночко, у добрій родині все по-родинному! – схвально підтакнула тітка Аделіна, поправляючи комір.
– У нас у роді гостинність завжди на першому місці стояла. Ну, Уляно, чим частуватимеш? Чому на плиті порожньо?
Уляна опустилася на стільчик біля підвіконня. На кілька секунд вона розгубилася: притиснула долоню до чола і довго дивилася в одну крапку на стіні.
Ці люди навіть не питали, чи вона зайнята і чи є в будинку їжа. Для них невістка була безплатним додатком до духовки.
Заціпеніння пройшло швидко. Уляна підвелася, закрила кришку ноутбука, згребла зі столу блокнот із розрахунками та зарядний провід.
– Пригощайтеся, дорогі гості, – миролюбно сказала вона, вказавши поглядом на пергамент із сухариками.
– Все, що є вдома, перед вами. А мені, даруйте, ніколи.
– Як це ніколи?! – витріщила очі Ніна.
– У мене терміновий квартальний звіт, – пояснила Уляна. – До ночі сидіти доведеться. Усі питання щодо вечері – до Кирила!
– У сенсі – до Кирила?! – обімліла Лідія Трохимівна, дивлячись на темні житні брусочки.
– А де гаряче? Де м’ясо, салати, нарізка хоч би?
– А про гаряче вам Кирило зараз все розповість, – з легкою усмішкою відповіла Уляна.
– Він же вас запросив. Смачного!
Вона спокійно вийшла з кухні і попрямувала до спальні. У кімнаті було прохолодно та тихо.
Уляна влаштувалася за вузьким туалетним столиком, відкрила ноутбук і одягла щільні робочі навушники. Музику вмикати не стала – дуже цікаво було послухати, як хлібосольний чоловік стане викручуватися.
На кухні відразу зчинився переполох. Загриміли деко в духовці, зашурхотіли пакети в ящиках.
– Господи, та тут же шаром покати! – долинув обурений вигук тітки Аделіни. – На плиті порожньо! У морозилці тільки жменька злиплих пельменів!
– Капець, а де їжа взагалі? – Занила Ніна. – У хлібниці ані крихти! На полиці тільки тюбик гірчиці та пачка солі! Кирюшо, ви що, голодні сидите?
На кухню заглянув Кирило, насвистуючи якусь мелодію. Побачивши обличчя родичок, він затнувся.
– Синку, це що за знущання з матері й рідної тітки?! – злетіла Ліда Трохимівна. – Де твоя дружина? Чому вона пішла до спальні з комп’ютером, а нам залишила якісь горілі кірки?!
– Як це кірки? – розгубився Кирило.
– А Уляна хіба печеню у вихідні не готувала?
– Яка там печеня, йди сам помилуйся! – розлютилася Ніна.
– Я з ранку макової росинки в роті не тримала! Притягла пакети під котлети, а тут учорашні сухарі із часником! Об них всі зуби переламати можна!
Кирило підбіг до спальні і зазирнув усередину.
– Уляно! – зашепотів він, переступаючи з ноги на ногу. – Ти чого тут засіла? Там мама з тіткою Аделіною чекають, Нінка голодна! Де м’ясо, яке ти зазвичай по суботах запікаєш?
– Яке м’ясо, Кирюшо? – озвалася Уляна, не підводячи очей від екрану. – Ти зранку повинен був на ринок за продуктами заїхати. Але ти поїхав з батьком у гараж! А я з ранку над балансом сиджу, мені звіт треба здавати!
– Ну, так відклади ти свій баланс на годину! – занервував чоловік. – Невже важко оладок напекти чи картоплі насмажити?
– З чого цікаво? – глузливо спитала Уляна.
– Картопля ще в четвер закінчилася, муки на денці. А в служниці я, пригадую, не наймалася! Ми два тижні тому все обговорили: твої гості – твоя турбота!
До передпокою вискочила свекруха. Високий начіс з фіолетовим відливом грізно колихався при кожному її кроці. Вона рішуче відтіснила сина плечем і стала на порозі спальні.
– Ми ж на годинку заглянули, а ти рідню вчорашніми сухарями частуєш! – вирувала Ліда Трохимівна. – А ну виходь негайно до плити, господиня називається!
– Тітка Аделіна з області приїхала, пів дня магазинами ходила, а ти зі своїми папірцями в хованки граєш!
– Лідіє Трохимівно, ви ж самі з порога сказали, що тільки на годинку зазирнули! – дзвінко відповіла Уляна.- От і посидьте, із сином поспілкуйтесь! А сухарики, між іншим, чудові. Житні, на запашному маслі, я їх учора ввечері до супу сушила!
– Та щоб я сухом’ятку гризла в будинку свого сина?! – заголосила свекруха. – Кирило, ти мужик у хаті чи хто? Скажи їй, хай зараз же йде та накриває на стіл!
– Уль, ну серйозно, не ганьби мене перед тіткою! – благав Кирило з-за маминого плеча. – Вийди хоч яєчню якусь зляпай!
– Яйця продаються в магазині на першому поверсі, – весело озвалася Уляна. – Пательня лежить у нижньому ящику. Вперед і з піснею!
– Та я ж не вмію, як ти! – Спробував натиснути на жалість чоловік.
– Нічого, навчишся! – Відрізала вона. – Не заважайте, я цифри зводжу. Помилюся через вас у розрахунках – сам із своєї зарплати іпотеку закриватимеш!
Вона демонстративно додала гучність повідомлень на ноутбуці та застукала по клавішах. Рідня обурено засопіла і пішла назад на кухню.
Через п’ять хвилин звідти долинув дивний тріск. Спершу один обережний хрускіт, потім другий. Слідом пішло дружне і гучне перемелювання житніх сухарів. Голод після забігу по взуттєвих рядах явно пересилив гордість.
– Ой, а з часником пікантні! – з набитим ротом пробубоніла тітка Аделіна, хрускаючи на всю квартиру. Правда, жорсткі для моїх коронок. Ну та з голодухи і сухар за тістечко зійде!
– Ніно, ти чого найзасмаженіші вибираєш? – суворо обсмикнула дочка Ліда Трохимівна і сама захрускотіла ще голосніше.
– Залиш матері! Дожили, – у рідного сина на сухому пайку сидимо!
– Мамуль, та тут взагалі мало! – поскаржилася зовиця.
– Кирило, ти чого стоїш стовпом? – накинулася на сина Лідія. – Якщо дружина у тебе така білоручка ділова, замовляй нам доставку додому!
– Так, Кирюшо, давай шашлик на вугіллі, хачапурі та салат із сьомгою! – одразу ж підхопила Ніна, дожовуючи черговий часниковий брусочок.
– І більше бери, щоб мені на завтра залишилося!
– Дівчата, та яка доставка із сьомгою? – розгублено промимрив Кирило, дивлячись на екран телефону.
– Я сьогодні в автомагазині за гальмівні диски, колодки та мастило кругленьку суму виклав. У мене на картці до авансу дрібниця лишилася!
– Ну, нічого собі гостинність! – Розвела руками тітка Аделіна, струшуючи крихти з бежевого пальта.
– Гаразд, Лідо, ходімо звідси. Мені ще ввечері на електричку бігти, а тут рідні навіть супу налити не спромоглися!
Через пів години Уляна зберегла першу частину звіту, потяглася і вийшла до передпокою розім’яти плечі. У цей момент гості вже взулися біля порога.
На кухонному столі сиротливо білів порожній пергамент – на ньому не залишилося навіть дрібної часникової крихти.
Лідія Трохимівна, помітивши невістку, грізно звела брови. Але Уляна випередила її дорікання:
– Ой, уже йдете? – дуже здивувалася вона, заглядаючи на кухню. – Треба ж, як вам сподобалися мої сухарики! Дочиста все похрумтіли! Ніночко, а чого ж твої пакетики порожні лежать? Шкода, більше відсипати на доріжку нічого!
– Дуже смішно, Уляно, просто обрегочешся! – огризнулася Ніна, запихаючи порожні кульки назад у сітчасту сумку.
– Кирюша нас зараз у пельменну за рогом поведе. Хоч там нормальної гарячої їжі поїмо!
– Чудова ідея! – без збентеження схвалила Уляна.
Вона з посмішкою спостерігала, як похмурий чоловік натягує куртку і подумки прикидає, чи вистачить йому залишку на карті на три порції пельменів зі сметаною.
– Прогуляєтесь на свіжому повітрі, апетит нагуляєте, – додала вона. – Тільки ти, Кириле, по дорозі назад хліба з молоком захопи. А то на сніданок у нас навіть сухарів не лишилося!
Кирило тільки стиснув губи і поспішив випроводити матір, тітку та сестру на сходовий майданчик.
Коли їхні кроки в під’їзді стихли, Уляна з задоволенням потяглася, зім’яла порожній пергамент і повернулася до ноутбука – доробляти дві таблиці, що залишилися, без чужого дзижчання над вухом.
Через три тижні, перед травневими святами, у Кирила на кухні задзвонив телефон.
Чоловік стояв біля плити в домашній кофті, зосереджено чистив картоплю і поглядав у паперовий список продуктів, який сам із ранку приніс з ринку.
– Так, мамо, привіт! – обережно відповів він, увімкнувши гучний зв’язок, бо руки були зайняті ножем.
– Кирюшо, ми тут із Ніночкою повз ваш район проїжджаємо, хотіли на годинку заглянути, – вкрадливо заспівала в слухавку Лідія Трохимівна і відразу з побоюванням додала:
– Тільки ти спочатку дізнайся там у своєї… – У неї сьогодні знову терміновий звіт, чи таки на кухню зайти можна?
Уляна, що проходила повз зі стосом свіжої білизни, лукаво підморгнула чоловікові і тихенько прошепотіла:
– Самі-самі, Кирюшо, я сьогодні знову по вуха в цифрах!
Втім, Ліда Трохимівна і не думала міняти свою вдачу.
Вже ввечері Ніна по секрету розповіла братові, як мати пів години скаржилася тітці Аделіні телефоном на нинішніх ділових невісток, у яких навіть у вихідний замість пирогів одні суцільні звіти на думці.
А Уляні було, як кажуть, – “по цимбалах”! Думка навколишніх її не цікавила. Хто її знає, – той зрозуміє, а хто не зрозуміє, – нехай йдуть під три чорти – всім всього не поясниш! Та вона й не намагається…
Як вам така позиція Уляни?