Два конверти без підпису…

Роман Антонович пішов із життя у понеділок. Чоловік Ганни зателефонував їй на роботу і повідомив про відхід свого батька. Виїжджати треба було практично одразу, їхати машиною близько десяти годин.

Безсонна ніч за кермом, на ранок вони вже були біля будинку батьків. Більшу частину дороги за кермом був Віктор, Ганна змінила його на світанку, щоб він трохи поспав.

– Вікторе, прокидайся. – голосно крикнув брат Василь, коли побачив, що він спить на задньому сидінні. – Батька більше немає, а ти спиш. Справами треба займатися, людей найняти, замовити кафе.

– А ви самі ще нічого не робили?

– А хто робитиме? Матері не стало три місяці тому, а я в цьому не розуміюся.

Ганна цього й чекала. Коли пішла із життя свекруха, було майже так само. Роман Антонович тоді собі місця не знаходив, а вся близька рідня чекала на Віктора.

Приїде та все зробить, бо завжди робить, завжди розв’язує всі проблеми. Тоді вони приїхали надвечір другого дня. Вранці має бути похорон, а нічого було не готове. Не було свідоцтва про см.ерть, кафе не замовлено.

Була тільки труна з матір’ю, але все треба було сплатити. Там люди знайомі, родичі, тож вони знали, що Віктор приїде та все сплатить. Приїхав, розібрався з усім. Ганна кафе замовила, Віктор  решту справ залагодив.

Усе зробили. Анна допомагала. Після поминального обіду на дев’ятий день усі розійшлися, залишились у батьківському будинку лише діти – Віктор, Василь, Ольга та Надія.

Крім Віктора, всі жили в селищі поряд з батьками. Віктор одразу після школи не став вчитися, а пішов в армію. Потім підписав контракт.

Заочне навчання в інституті. Служив. Ганна стала вірною супутницею його життя. Єдина донька, за місяць після відходу бабусі, подарувала їм другого онука. Нині йому було два місяці.

‐ Неправильна у вас сім’я! Ваша дочка взагалі не приїхала попрощатися з предками, – сказала Ольга, – вагіт ність не хвороба, дитина не причина. Наші усі були.

– Ви всі тут, усі поруч, а нам за тисячу кілометрів їхати.

– Гаразд, з вами все зрозуміло. Приїхали, відзначились і знову вас не буде видно. Усе, як завжди! У відпустку приїхати думаєте? Звичайно батьків немає вже, але будинок поки що стоїть.

– Спадщину доведеться обговорювати. У вас є все там, – а ось ми тут. Вам батьківський будинок не потрібний. – продовжувала Надія.

‐ Ви сьогодні тут залишайтеся, тільки речі не чіпайте. Все чесно поділимо, – сказала Ольга.

– Так, маєш рацію, сестро! І в гараж не лізьте! Вам там нічого не треба, а в нашому селі й іржавий цвях знадобиться. – сказав своє слово Василь.

– Ділитимемо потім, – знову сказала Ольга.

– А чого чекати, завтра й поділимо. Сьогодні вже відпочивати час, важкий день був. Розходимося, а ви спіть. До ранку.

Ганна та Віктор залишилися в будинку одні. Ганна звично вимила посуд, розставила все на місця, як свекруха любила. Полила герань, яка вже звісила листя.

Свекруха любила квіти, а як її не стало, вижила лише одна, яскраво-червона. Напевно, тому, що стояла на вікні в кухні. Сонце було тільки рано-вранці, та й Роман Антонович іноді її поливав.

Лягли на дивані в кімнаті, де зазвичай спали, коли приїжджали.

– Аню, якось мені не подобається ідея ділити речі батьків завтра. Мені нічого не треба, просто хотілося б на згадку залишити щось. А що залишити?

– Бери найдорожче для тебе, щоб пам’ятати про них. Я твоїх батьків любила та поважала, можна я теж виберу?

– Вибери, але сестри сподіваюсь не будуть проти твого вибору.

– Сподіваюся. Я хочу забрати герань. Колір її яскравий, у нас такого немає. Весь час хотіла відросток взяти, але так шкода було порушувати її красу.

– Проти цього добра точно слова не скажуть. А мені що порадиш.

– Не знаю. Фотографії у нас є, не одяг же брати. А може, спінінг, який ми привезли батькові на минулий ювілей? Ти ж вибирав, як собі.

– Спінінг? А це ідея. Василь рибу не ловить.

***

Ранок почався рано. О сьомій ранку Василь і сестри вже стояли на порозі.

– Увімкніть чайник, ми не снідали.

Ганна поспішила упорядкувати себе, поставила на стіл цукор, печиво, бутерброди з ковбасою.

– Раніше стіл був шикарнішим. Мати й сирники готувала, і млинці. Могла б про це подумати, ми ж збиралися прийти.

– Ви збиралися прийти на розмову. Пийте чай, більше нічого в будинку немає. Є крупа, можна зварити кашу.

– Кашу їжте самі.

Після всіх довелося мити посуд, щоб не залишати бруд після від’їзду. Сестри вже розбирали шафу. До них приєдналася дружина Василя.

– Смак у тебе, Ганно, ніякий. Ось комплекти. Як ви їх привезли матері, так вони й лежали в неї багато років. Якраз чотири, – сказала Ольга.

– Тут все в неї підписано, тобі ось цей, зелений із ромашками. Колір не модний, та й взагалі квіти дивні. Мама правильно вирішила все з нашим смаком.

Ганна згадала, як свекруха раділа. У неї вже був такий комплект, вона ним користувалася. Можливо, просто сказала, щоб не образити.

Усі комплекти привозили вони в подарунок на кожну відпустку. Комплекти, пледи, посуд… батькові техніку, інструменти.

Привозили подарунки всім, не лише батькам. Усі чекали їхнього приїзду, а більше – подарунків. Віктор міг собі дозволити, Ганна проти не була.

А зараз виходило, що ділять їхні подаруноки батькам. Видовище дивне, Ганні навіть стало гидко брати участь у цьому. Набір вона взяла.

Ольга, Надія та дружина Василя продовжували розбирати речі та укладати у принесені мішки. Посуд ділити не стали, – два сервізи.

Вирішили поки що залишити. Старий кухонний комбайн нікому не потрібен, а більше нічого й не було. Мати мікрохвильову піч не визнавала, і інше теж. Поділили та зібралися на вихід.

– Вибирайте, тут ще багато лишилося.

Багато лишилося. Стара білизна, одяг, статуетки та посуд. Нічого було Ганні не потрібне. Вона вийшла проводити жінок, але з гаража вже почувся крик Ольги.

– А що тут робиться? Васько, ти вирішив усе собі заграбастити. У тебе ще є сестри. Нашим чоловікам теж треба.

Ольга швидко розподілила багатство гаража, не обділивши себе. Зателефонувала чоловікові, щоб витягав усе додому.

Надія теж покликала чоловіка. Віктор плюнув на цю картину і пішов у хату. Багатства йому це не додасть, він сам батькові все дарував.

– Ось і поділили. Не хочу у цьому брати участь, – сумно сказав він.

***

Вони вирішили не чекати наступного дня. Ганна акуратно прилаштувала квітку в салоні, щоб не зламалася, не нахилилася. Комплект білизни лежав просто на сидінні.

Віктор узяв спінінг, ніхто на нього не поквапився, просто посміялися, що всі сітками ловлять. Ще знайшов великий комплект блешень, для пам’яті достатньо.

Подумавши, він повернувся і оглянув будинок. На стіні висів портрет батьків, Ганна замовляла через інтернет на дату їхнього весілля. Зняв, загорнув у плед, під яким вони спали, та й вийшов.

Ключі від будинку завезли Ользі, вона найближче, і поїхали.

***

Приїхали перед вступом у спадок. Заповіту не було, дітей четверо.

– У тебе все є, ти повинен відмовитися від своєї частки.

– А ви що робитимете з будинком.

– Зрозуміло що! Продаватимемо. На трьох не поділити.

– Значить на чотирьох ділитимемо. Ви й так усе забрали. Не ділили, просто забрали. За пів року, поки нас не було, винесли все, що залишилося.

– Так  будинок треба звільняти. Вже є покупець.

– Ми ж домовлялися не продавати до року. Поминки треба було зробити.

– У кафе зробимо! Проблем немає. Тільки грошей немає, – дивно, але нічого батько не залишив. Після матері мало залишитися, вона накопичувала на похорон. Те, що видають, і половини не покриває.

– Так усе я й оплачував, я та Ганна. І не половину – витрат було набагато більше.

‐ Це не важливо, це ж батьки, ми повинні, – сказала Ольга.

Ганна промовчала, Віктор сперечатися не став. Від спадщини він не відмовився. Він би міг, але не став. Нахабство сестер та брата здивувало. Раніше він цього не помічав.

Приїжджали, спілкувалися. Рідня подарунки приймала, чекала. Будинок продали, гроші прийшли на рахунок, рівно чверть. Більше нікуди їздити, тільки на цвинтар. Анна та Віктор вирішили зупинятися у готелі, коли відвідуватимуть батьків.

***

Комплект білизни Ганна розпакувала лише за рік. Усередині були гроші, свекруха відкладала на похорон. Два конверти без підпису.

Грошей порівну. Чому у цьому комплекті? Напевно, довіряла більше їм, їй і Віктору. Похорон уже оплачено, пам’ятники, огорожі, як годиться.

– Що робитимемо? – Запитала Ганна.

– Дочці іпотеку допоможемо погасити. Батьки були б не проти.

Герань цвіте пишно, так само, як у свекрухи. Ганна доглядає та згадує батьків чоловіка. Гарні були люди, але не всі діти пішли в них…

А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!