Дві доньки одного тата…

Маленька Варя ще з ранку вередувала, а надвечір у неї різко підійнялася температура. Соня вже кілька разів дзвонила до чоловіка, але він був недоступний.

Коли градусник показав майже сорок градусів, Соня взяла телефон, хотіла знову спробувати додзвонитися до чоловіка, але передумала та зателефонувала у швидку.

Потім квапливо зібрала документи та речі, вона розуміла, що їх точно відвезуть до лікарні. Дворічній доньці було так погано, що вона вже не розплющувала очі.

Лікарі приїхали швидко. Побіжно оглянувши дівчинку, вони забрали документи і попросили поквапитися, треба було терміново везти дитину в лікарню.

Коли швидка від’їжджала від будинку, у двір в’їхала червона іномарка її чоловіка Стаса. Він поставив машину на стоянку і швидко увійшов до під’їзду. Сьогодні він нарешті зважився все розповісти своїй дружині.

Розповісти про те, що він зустрів іншу і закохався, як хлопчик. Даша була дуже гарна дівчина з важкою долею. Її виховала бабуся.

Мами не стало, коли Даші було всього два роки, а тато незабаром пішов до іншої жінки, яка один за одним народ ила йому трьох хлопчаків.

Потім він зовсім зі своїм новим сімейством переїхав в інший район до родичів дружини, покинувши тут стару матір і зайву тепер дочку.

Пів року тому бабусі не стало, але вона залишила внучці маленьку квартирку у старому будинку на околиці їхнього містечка.

Нова дружина батька, дізнавшись про це, відправила чоловіка на розбірки, погрожуючи, що не пустить його додому, якщо він не забере квартиру у дочки.

Батько ридав, благав Дашу віддати йому цю квартиру, а дівчина не знала, що їй робити, адже бабуся залишила на неї заповіт. І тоді вона прийшла до юридичної контори за порадою. Там вона й познайомилася із Стасом, молодим, але вже відомим адвокатом.

Даша просто вразила молодика своєю життєлюбністю та оптимізмом. Вона розповіла йому всю історію свого життя, не скаржилася, просто розповіла, закінчивши з несміливою усмішкою:

– Нічого, моє щастя повз мене не пройде, я вірю в це. Тільки от тата шкода. Як мені бути?

Стас дивився на гарненьку худорляву дівчину з великими, чомусь винними очима і відповів спрожогу:

– Ходімо в кафе, я пригощу вас морозивом.

Тоді дівчина зніяковіла і відмовилася, вона бачила обручку на правій руці Стаса і, хоч він їй дуже сподобався, вона не хотіла, щоб через неї у когось були неприємності.

Тоді Стас порадив Даші не піддаватися вмовлянням батька, який кинув її практично на призволяще і тепер хоче забрати останнє, що в неї є. А щоб вона вже точно не поступилася батькові, довіз Дашу додому на своїй машині, і досить жорстко поговорив з ним.

Після цього Стас все ж таки зміг вмовити дівчину піти з ним у кафе. Вона погодилася, але зразу поставила умову, що ніякої близькості між ними не буде.

І ці “дружні” зустрічі тривали вже три місяці. Але сьогодні Даша несподівано запросила Стаса до себе на вечерю і…

Піднімався він зараз на свій четвертий поверх, з безглуздою усмішкою, думаючи про милу просту дівчину, з якою він мріяв прожити все життя до старості, захищаючи її і оберігаючи від усіх негараздів.

Про те, що нещодавно він так само не уявляв життя без Соні, Стас намагався не думати. Адже вони за шість років, прожитих разом, пережили такі труднощі, що могли вже сто разів розлучитися, але вони не здавались, не сварилися, підтримували один одного і любили.

Стас зупинився біля дверей своєї квартири в нерішучості. Любили… Він згадав, як вони хотіли дитину, три роки обстежувалися, лікувалися, їздили монастирями, і в результаті у них з’явилася донька Варя.

Які вони були щасливі! Щодня ввечері вони гуляли з візком вулицями їхнього містечка. Потім купали доньку, укладали її спати і не могли надивитись, як кумедно вона посміхається уві сні.

Подумавши про дочку, Стас одразу здувся, його рішучість розтанула, немов легкий туман над річкою. Як він без неї? Без своєї красуні. Варя почала говорити дуже рано, у півтора року, і тепер майже щодня видавала батькам якийсь шедевр.

Стас своїм ключем відчинив двері і побачив, що у квартирі темно. Він розгублено зупинився в передпокої, раптом подумав, що дружина дізналася про його зустрічі з Дашею і чомусь злякалася. Потім увімкнув світло і побачив на тумбочці записку. Ось тут він злякався по-справжньому.

За двадцять хвилин у лікарняному коридорі він уже обіймав Соню, заспокійливо погладжуючи її по плечу.

– Не бійся, наша дівчинка обов’язково одужає, ось побачиш. Не дарма ж ми на неї три роки так чекали. Не можемо ми її втратити, все буде гаразд. Соню, скоро вона буде з нами, я тобі обіцяю.

Соня кивала головою і плакала, міцно притулившись до чоловіка. Вона сама була схожа на маленьку дівчинку, слабку і налякану, яка дуже хотіла вірити у диво.

Стас відчував, як вона тремтить і розумів, що він її дуже любить, що нічого не скаже їй про Дашу і більше не зможе її обманювати.

Минуло шість років. Соня і Стас уже майже забули про ті важкі дні, коли їхня Варюшка боролася за своє життя. Вони тоді змогли знову вимолити її порятунок, можливо саме тому, що були разом.

Життя текло своєю чергою, Стас успішно працював в адвокатській конторі, Соня сиділа вдома з донькою, яка вже ходила в другий клас.

Того дня Соня приготувала святкову вечерю. Варя допомагала мамі, весь час питаючи, яке сьогодні свято, але Соня лише загадково посміхалася.

Коли вона почула, як клацнув замок вхідних дверей, то швидко зняла фартух і вийшла до передпокою в гарній новій сукні.

Соня радісно посміхалася, чекаючи на появу чоловіка і завмерла, побачивши, що першою входить незнайома дівчинка років п’яти. За нею увійшов і збентежений Стас із великою сумкою.

– Це хто тут такий гарний? – Невпевнено запитала Соня, звертаючись до малечі і запитливо дивлячись на чоловіка.

Стас важко зітхнув і раптом натягнуто посміхнувся.

– Це Ганнуся,  можна вона у нас поживе? І їсти ми хочемо.

Соня навіть рота відкрила, як це? Невідоме маля в них житиме? Придивившись, вона звернула увагу, що дівчинка дуже схожа на Стаса. Родичка? Соня простягла дівчинці руку:

– Ходімо, Анюто, у нас сьогодні свято. Я смачненького наготувала. Давай, я допоможу тобі роздягтися.

– Я сама вмію роздягатися, – пробубнила вона і почала розстібати курточку.

Стас був дивно веселий, він допитувався у дружини, на честь якого свята у них такий стіл, перераховував усі важливі й зовсім не важливі події у їхньому житті, намагаючись вгадати, але Соня мовчала, чекаючи від нього пояснень.

Нагодувавши дівчинку, Стас відвів її до дочки, попросив Варю погратися з нею і повернувся до дружини на кухню.

Стас довго мовчав, набираючись сміливості, Соня його не квапила, вона відчувала, що зараз почує те, чого швидше за все знати б не хотіла.

– Соня, прошу тебе тільки не поспішати і все обміркувати. Річ у тім, що шість років тому я тобі зрадив. Лише один раз, але його вистачило, щоб Даша народ ила доньку.

– Я не знав про дитину, після того разу я подзвонив їй і сказав, що ми більше не побачимось. Я тоді зрозумів, що не можу втратити тебе і Варю, і з того часу ми з нею, насправді, жодного разу не бачилися.

– Потім виявилося, що через два місяці вона продала квартиру і поїхала з нашого міста, а ще через сім народ ила Ганнусю. Але торік вона дізналася, що хвора. Лікарі пізно поставили жахливий діагноз.

– Даша привезла дочку до свого батька, розповіла про свою хворобу та попросила його не кидати малу. Батько з його дружиною спочатку засумнівалися і зажадали сказати хто батько дитини. Даша й розповіла про мене.

– Тоді мачуха зраділа. Аню вони забрали до себе, але не безкорисливо. Тиждень тому вони поховали Дашу. А сьогодні її батько вже стояв уранці разом із Анею у нашій конторі.

– Він зажадав від мене грошей на утримання дівчинки. Великі гроші. Показав мені її свідоцтво про народження, я порахував, все справді сходиться. Та й вона схожа на мене.

– Я міг би платити йому так, що ти навіть не дізналася б про це, але я так не хочу. Я люблю тебе і більше не хочу тебе дурити. А ще… Аня, коли почула, що я її тато, вирвалася від діда і кинулася до мене.

– Знаєш, вона так сильно обійняла мене, заплакала і попросила, щоб я її забрав. Сказала, що сини діда її карають, а тітка Зоя кричить і їсти не дає. Вона показала синці на руках.

– Я забрав у батька Даші документи на Аню і вигнав його. Він, звичайно, обурився спочатку, але я пригрозив, що посаджу його за знущання з дитини, він і втік. Завтра поїду і зроблю аналіз ДНК, щоб встановити батьківство. Я не можу віддати їм дівчинку, не можу!

Соня слухала чоловіка не перериваючи. Вона не знала, що робити. Соня ніколи навіть думки не припускала, що Стас може їй зрадити. Вона завжди знала, що він її та доньку щиро любить.

Він був добрим батьком, дбайливим чоловіком. Розумом Соня розуміла, що має зараз образитися і вигнати його з дому. Але серце не дозволяло їй це зробити. Вона його дуже любила і не уявляла навіть дня без нього.

Нічого не відповідаючи, Соня встала і пішла до дочки. Зупинившись у дверях, вона дивилася, як Варя читає дівчинці казку. Аня сиділа, притулившись до неї і з захопленням заглядаючи Варі у вічі. Вони були дуже схожі, дві доньки одного тата, – дві сестрички.

– Мамо, можна Аня зі мною спати буде? – Спитала Варя, відірвавшись від книжки, – Ми не будемо бешкетувати, чесно.

А Аня підскочила, підбігла до Соні, взяла за руку і підійняла на неї свої блакитні гарненькі очі.

– Тітонько Соню, можна я у вас залишуся, будь ласка. Я вас усіх любити буду, слухатимуся, я навіть підлогу можу помити, я вмію, мене тітка Зоя весь час змушувала, – Ганнуся опустила голову, підібгавши свої пухкі губи, але потім знову різко подивилася вгору, в очах у неї були сльози.

– Можна? Тільки ви мене теж, хоч трохи любвіть, гаразд?

Соня не витримала і міцно обійняла цю маленьку дівчинку, яка вже сьорбнула лиха:

– Навіщо ж трішки? Ми тебе сильно любитимемо, правда, Варю? – І вона здригнулася, відчувши, як ззаду її ніжно обійняв Стас.

І тільки вночі він згадав:

– Соню, а що за свято ти нам сьогодні приготувала?

– Та так, – зітхнула дружина, – хотіла тебе потішити, що в нас поповнення в родині намічається, а ти мене випередив.

Стас спочатку нічого не зрозумів, але за хвилину мало не задушив дружину в жарких обіймах:

– Я завжди знав, що ти в мене найкраща, пробач мені, рідна, і – дякую!

А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!