Дивно, що мене вважають злим бездушним стервом, — подумала жінка. Це все неправда, у бездушних та злих кактуси не цвітуть

Якось в квартирі у молодої жінки розцвів кактус. До цього він 4 роки стирчав на підвіконні, схожий на похмурого та неголеного двірника, і раптом такий сюрприз. Дивно, що мене вважають злим бездушним стервом, — подумала жінка. Це все неправда, у бездушних та злих кактуси не цвітуть.

У приємних думах про квітучий кактус вона випадково наступила на ногу похмурому чоловікові в метро. На його зауваження вона не закричала як завжди з ображеним виглядом:

«Ах, якщо вже ви такий пан, то їздіть на таксі!», — а посміхнулася:

— Не гнівайтесь на мене, будь ласка, мені немає за що триматися, якщо хочете — наступіть мені теж на ногу і будемо квити.

Похмурий чоловік проковтнув те, що збирався озвучити з її приводу. Потім вийшов на своїй станції і, купуючи газету, замість того, щоб нахамити продавчині, яка заплуталася з підрахунком здачі, обізвавши її тупою коровою, сказав їй:

— Нічого страшного, перерахуйте ще раз, я теж зрання не сильний у математиці.

Продавщиця, яка не чекала такої відповіді, розчулилася і віддала безкоштовно два старі журнали та цілий стос старих газет пенсіонеру — постійному покупцю, який дуже любив читати пресу, але купував щодня лише одну газету подешевше. Звичайно, нерозпроданий товар потрібно списувати, але будь-які правила можна обійти.

Задоволений старий пішов додому з оберемком газет та журналів. Зустрівши сусідку з верхнього поверху, він не влаштував їй щоденного скандалу на тему: «ваша дитина як слон тупотить по квартирі і заважає відпочивати, виховувати треба краще», а подивився і здивувався:

— Як дочка ваша виросла. Ніяк не зрозумію, на кого схожа більше на вас чи на батька, але точно красунею буде, у мене око точне.

Сусідка відвела дитину в сад, прийшла на роботу в реєстратуру і не стала кричати на безглузду бабу, що записалася на прийом до лікаря на вчорашній день, але прийшла сьогодні, а сказала:

— Та гаразд, не засмучуйтесь, я теж іноді забуваю свої справи. Ви посидьте хвилинку, а я уточню у лікаря, раптом він зможе вас прийняти.

Бабка, потрапивши на прийом, не вимагала виписати їй дуже дієві, але недорогі ліки, які можуть миттєво допомогти вилікувати хворобу, погрожуючи у разі відмови написати скарги у всі інстанції аж до Страсбурзького суду з прав людини, а зітхнула і сказала:

— Я ж не зовсім ще з розуму вижила, розумію, що старість не лікується, але ви мене, лікарю, вибачте, що тягаюсь до вас постійно як на роботу.

А лікар, прямуючи ввечері додому, раптом згадав бабусю й пожалів її. Він раптом подумав, що життя в її звичній метушні летить повз, і, піддавшись раптовому пориву, зупинився біля найближчого супермаркету, купив букет квітів, торт із кремовими трояндами і поїхав зовсім в інший бік. Під’їхав до будинку, піднявся на третій поверх і постукав у двері.

— Я тут подумав, ну навіщо ми все ділимо, наче діти, що грають у пісочниці. Я тобі торт купив, тільки я на нього ненароком поклав свій портфель і він пом’явся. Але це нестрашно, адже на смакові якості не вплине. Я ще купив тобі квіти, тільки вони теж трохи пом’ялися цим же портфелем. Але, можливо, відійдуть?

– Обов’язково відійдуть, – відповіла жінка, – ми їх реанімуємо. А маю новину. Ти тільки уяви, я сьогодні прокинулася, дивлюся на віконце, а в мене кактус розцвів. Бачиш?