Хлопець замовив в кафе хліб, сосиски, салат і пляшку горілки. Горілка на першому побаченні ?! Напився, хамив… А після почав умовляти мене, щоб я поїхала до нього додому.

Що ж ти, серденько, закохуєшся в кого не попадя ?!

Закохалася в хлопця, коли мені було 19 років. Була просто без розуму від нього. Він був на два роки старший. Це було нерозділене кохання, яка спалювало мене зсередини. Жахливе відчуття, коли об’єкт твого обожнювання ніяк до тебе не відноситься. Я для нього була немов предмет інтер’єру: що є, що нема – без різниці.

Всі бачили, що я в нього була закохана. Можливо, навіть і хлопець знав про це. Хоча точно знав – якщо сам не бачив, то йому точно хтось сказав. І ось він підійшов … запросив на побачення.

Ви не повірите, але почуття закоханості пройшло за один вечір. При ближчому спілкуванні виявився хамським хамом, якого ще пошукати. Все, що я про нього собі придумала, розбилося за один чортів вечір.

Краще б я сходила з ним на побачення два роки тому і не страждала. Поводився зі мною по-скотськи. У спілкуванні відчувалася зневага. Під час побачення він мені чимось нагадав персонажа Кицю Вороб’янінова з “12 стільців”. Начебто він з нього приклад брав.

Теж замовив в кафе хліб, сосиски, салат і пляшку горілки. Горілка на першому побаченні ?! Напився, хамив… А після почав умовляти мене, щоб я поїхала до нього додому. Мені стало здаватися в цей момент, що я беру участь в якійсь безглуздій постановці тих самих 12 стільців.

Ну вже ні, дякую, їдь, милий, додому сам!

Повернулася з побачення з двояким відчуттям: полегшенням, що пішла від чоловіка, і почуттям глибокого розчарування. Як я могла закохатися в такого ?!

Помилася в душі. І з кожною крапелькою води з мене змивало всі ті позитивні почуття, які я протягом цих років відчувала до людини.

Що ж ти, серденько, закохуєшся в кого не попадя ?!