Іноді сказати правду дуже складно…

Алла накрила стіл до чаю: поставила два кухлі, вазу з варенням, дістала з холодильника коробку з тістечками, які купила спеціально для сьогоднішньої зустрічі.

Вона чекала в гості Римму – свою давню подругу. Вони познайомилися ще в юності, коли навчалися у медичному інституті. І весь час навчання прожили у гуртожитку в одній кімнаті.

Розійшлися дівчата лише у виборі спеціалізації: Алла навчалася на стоматолога, а Римма вирішила зайнятися психіатрією. Однак це не заважало їм дружити, разом проводити час та готуватися до іспитів.

Закінчивши інститут, вони, звісно, ​​почали зустрічатися рідше: у кожної з’явилася сім’я, діти, свої турботи. Проте вони спілкувалися.

Найчастіше телефоном, а на свята бували один в одного в гостях, разом ходили в театр та в ресторани, а одного разу навіть двома сім’ями їздили відпочивати на море.

А вчора Римма під час телефонної розмови спитала, чи може вона в неділю приїхати до Алли.

– Аллочко, у мене до тебе є важлива розмова.

Звичайно, Алла з радістю погодилася прийняти подругу – адже вони не бачилися з травневих свят, а зараз був уже кінець червня. Щоправда, Аллі здалося, що Римма чимось стривожена, але вона відігнала погані думки.

– Зустрінемось, як завжди. Посидимо, поговоримо про життя, про дітей, вип’ємо чаю й обов’язково згадаємо щось цікаве з минулого студентського життя, – подумала вона.

І день для зустрічі подруг виявився дуже зручним: чоловік Алли – Євген – разом із їхнім п’ятнадцятирічним сином поїхав на дачу до батьків.

– Там потрібна чоловіча допомога, – гордо заявив син.

А Ліля ще зранку пішла з дому – сказала, що збирається із подружками на міський пляж.

Загалом, ситуація була саме для того, щоб спокійно поговорити. Римма прийшла, як і обіцяла, о дванадцятій.

Привіталися, обійнялися, Алла розлила чай по кухлях. Спочатку обмінялися новинами: старший син Римми закінчив школу і збирається піти стопами батька – стати інженером, а донька з відзнакою закінчила музичну школу.

Потім Алла, поставивши на стіл кухоль, сказала:

– Риммо, щось трапилося? Я відчуваю, що ти хочеш мені щось сказати.

– Так, я за цим і прийшла, – відповіла подруга. – Скажи, Алло, у вашої Лілі є хлопець?

– Звичайно. Їй же уже двадцять. Було б дивно, якби в цьому чудовому віці вона не мала шанувальника.

– А наскільки серйозні в них стосунки? – Продовжувала випитувати Римма.

– Ти хочеш виступити в ролі свахи та запропонувати нашій Лільці нареченого? – посміхнулася Алла.

– Ні. Просто я два тижні тому в торговому центрі бачила Лілю з молодим чоловіком – високий, широкоплечий, шатен.

– Так, видно, це був Олександр, – сказала Алла. – І що тебе стурбувало? Вони якось не так поводилися?

– Хлопець здався мені знайомим, і ввечері я згадала, де його бачила.

– І де ж? – Запитала Алла.

– Ти ж знаєш, що мене досить часто запрошують на консультації до нашого психоневрологічного інтернату. Я бачила його там. Він відвідував когось із пацієнтів.

– А ти не могла помилитись?

– Ні. На тому тижні я знову була там і знову бачила його. Він був із літньою жінкою. Зважаючи на все, своєю матір’ю.

– Я, звичайно, не повинна цього робити, але дізналася, що вони відвідували молоду дівчину. Це його молодша сестра. Вона знаходиться в інтернаті вже кілька років і навряд чи звідти вийде.

– Повідомити тобі діагноз я не маю права, але це захворювання передається у спадок із ймовірністю сорок-п’ятдесят відсотків. У дітей Олександра його може не бути, але ніхто не дасть гарантії, що воно не виявиться далі.

– Тому я й запитала, наскільки серйозні стосунки у Лілі та цього хлопця. Сподіваюся, що за межі вашої родини ця інформація не вийде.

– Не сумнівайся, – пообіцяла Алла. – Хоча я не думаю, що це є великий секрет. Напевно, їх близькі, друзі та сусіди в курсі ситуації. Адже ти сама сказала, що дівчина лише кілька років в інтернаті. А раніше, напевно, жила в сім’ї.

– Алла, ти не психіатр, але все ж таки лікар, і тому маєш зрозуміти, чим це загрожує, – сказала Римма.

– Звісно, ​​розумію. Потрібно якось поговорити з Лілею. Тільки як? Вони зустрічаються вже рік. Про весілля вона нічого не говорила, навіть не натякала. Їй лише двадцять! Ще два роки вчитись!

– Щоправда, Олександр їй дуже подобається, я це точно знаю. Та й на нас із Євгеном він справив гарне враження.

– Сім’я у нього інтелігентна. Батько викладає в університеті, він професор. Мати вже на пенсії. Ліля була в них удома – її дуже привітно зустріли.

– А про молодшу сестру розмови не було?

– Не знаю. Ліля про це не говорила. Так, ти мене спантеличила. Я навіть не знаю, що робити. Характер у Лільки ще той – якщо впирається, то з місця не зрушиш.

– Порадься з чоловіком. Я думаю, що вам не варто відкладати цю розмову. Олександр – він же старший за Лілю?

– Так, йому двадцять чотири, він уже працює, – відповіла Алла.

– Тим паче. Він дорослий чоловік і цілком може бути налаштований на серйозні стосунки.

– Але, послухай, Риммо, він же не може приховати це від Лілі, якщо зробить їй пропозицію? – Запитала Алла.

– По-хорошому, він повинен розповісти їй про сестру до пропозиції, – сказала подруга. – А як не розповість?

– Може, він уже мав негативний досвід, наприклад, він розповів про сестру, а дівчина від нього пішла? Може, він тягтиме до останнього, коли вже нічого змінити не можна буде? Ти розумієш, про що я говорю?

– Звісно, ​​розумію. Поговорю з Євгеном сьогодні ж. Він на Лільку має великий вплив. Мене вона вважає панікеркою, а до батька прислухається, сказала Алла.

Римма пішла, а Алла, подумавши трохи, вирішила зателефонувати до чоловіка:

– Женю, треба, щоб ти сьогодні повернувся додому якомога раніше. Єгора залиши там, хай діду допомагає. Він нам тут сьогодні лише завадить.

– Алла, що трапилося? – занепокоївся чоловік.

– Сподіваюся, що поки що нічого, але треба дещо вирішити, причому терміново. Я на тебе чекаю.

– Їду.

– За три години Євген був уже вдома. Ще за пів години знав усе, що розповіла Римма.

– Насамперед треба дізнатися, чи присвятив Олександр Лілю у цю ситуацію. А потім вирішуватимемо всі разом, – сказав чоловік. – Дзвони їй, поцікався, коли буде вдома.

– За пів години буду, вже під’їжджаю, – сказала Ліля.

Розмову з дочкою почав Євген:

– Не дивуйся, якщо те, про що я тебе спитаю, здасться дивним: твій хлопець, Олександр, розповідав тобі щось про свою родину?

– Розповідав – звичайна родина. Тато викладає в університеті, мама працювала у банку, зараз на пенсії. Приємні люди. Сашко – пізня дитина, він дуже дбає про батьків.

– А він один у сім’ї? Може, в нього є брати чи сестри? – знову спитав батько.

– Немає в нього нікого. Принаймні він мені нічого про це не казав. А що сталося? – Запитала Ліля.

Коли Алла розповіла дочці про візит подруги, Ліля запитала:

– Тобто ти хочеш сказати, що якщо ми одружимося, у нас можуть народ итися хворі діти?

– Можуть народ итись, а можуть і ні. Але ризик є, – відповіла Алла.

– А якщо з дітьми пощастить, то згодом ця штука може на онуках вилізти? – Запитала Ліля.

– Тут, як пощастить, – сказав Євген. – Ми з мамою подумали, що ти маєш знати про це. Олександр тобі поки що пропозиції не робив?

– Зробив, ще навесні. Але я сказала, що поки навчання не закінчу, жодних весіль. І потім, після університету, я хочу спочатку попрацювати, а вже після цього – сім’я, діти та все інше.

– А що він відповів? – поцікавилася Алла.

– Сказав, що мене чекатиме, – відповіла Ліля.

– Ти йому скажеш, що знаєш про його сестру? – Запитав батько.

– Не знаю. Треба подумати. З одного боку, він не винен, що його сестра хвора. Але говорити зі мною про весілля і не розповісти про неї він не мав права.

– Може, він вирішив, що зробить це пізніше? – Запитала Алла.

– Мамо, коли пізніше? На сходах РАЦСу? – обурилася Ліля.

– А в мене є пропозиція, – сказала Алла, – у вас із Єгором канікули, у мене з четверга відпустка. А чи не рвонути нам на пару тижнів на турецький берег?

– Женю, ти не проти? Я відпочину від кухні, Єгор досхочу попірнає з маскою, а ти, Лілю, все спокійно обміркуєш. Згодні?

Присутні погодились, а Єгора ніхто й не питав. Хоча, як з’ясувалося пізніше, він також не заперечував.

У понеділок купили гарячу путівку, і через два дні поїхали. Повернувшись через два тижні, Ліля сказала батькам, що вона попрощається з Олександром.

Йому пояснила просто:

– Закінчу бакалаврат, вступатиму до магістратури. Витрачати твій час не хочу, тож чекати мене не треба.

Якийсь час вони ще зустрічалися в одній компанії, потім молодик кудись зник. Один із його приятелів сказав, що Олександр поїхав до столиці, шукати своєї долі, якомога далі від пліткарок, які завадили його щастю…

Як ви вважаєте. слушно вчинив Сашко, замовчавши про свою сестру? Як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!