– Катю, я не проти допомогти родичам! Але допомогти один раз і працювати безплатно завжди – різні речі

– Кирило, ну ми ж родина. Свої люди, порахуємось, – сказала Анастасія Василівна, коли він закінчив ремонт у її ванній кімнаті.

Кирило глянув на неї і нічого не відповів. За чотири дні його бригада зняла старі панелі, збила частину кахлів, вирівняла стіни, поклала нові кахлі, зробила шви та встановила все, про що домовлялися вже під час роботи.

Спочатку мова взагалі йшла про інше. Але про це Анастасія Василівна воліла не згадувати.

***

– А ким Кирило тепер працює? Його ж скоротили, наскільки я пам’ятаю, – спитала вона одного вечора у племінниці.

Катя сиділа на кухні біля матері, а Анастасія Василівна прийшла до сестри на чай. Розмова йшла про роботу, ціни та про те, як зараз непросто знайти хороших фахівців.

– Кирило ремонти робить, – відповіла Катя. – Після скорочення вирішив сам працювати. Бригаду зібрав, замовлення через оголошення бере.

– Будівельник, значить? – Василівна пожвавішала. – А що, хай до мене приїде! Мені у ванній панелі поміняти треба. Там роботи на день. Максимум на два.

– Я спитаю його, – сказала Катя.

– Звісно, ​​спитай. Чого чужих наймати, якщо своя людина є?

Катя у відповідь усміхнулася. Вона знала, що чоловік зараз набирає клієнтів практично з нуля. Після скорочення він спочатку хотів влаштуватися в іншу компанію, але згодом вирішив спробувати працювати самостійно.

Він знайшов двох добрих майстрів, з якими раніше працював, і почав брати невеликі замовлення.

Заробіток поки що виходив не стабільним. Один місяць був вдалим, інший доводилося жити на накопичення.

– Нічого, скоро сарафанне радіо підключиться і не буде у вас відбою від клієнтів! – підбадьорювала Катя чоловіка.

– Та я загалом на будь-яке замовлення згоден, напрацьовуватимемо клієнтську базу і поповнюватимемо портфоліо, – сказав він. Тож, коли Катя розповіла йому про ванну тітки, Кирило зацікавився.

– А що робити?

– Кахлі поміняти. Раковину встановити. Вона каже, роботи на день.

– Якщо тільки кахлі, подивлюсь. Зараз у нас якраз до великого проєкту кілька вільних днів утворилося, хлопці сидять без діла.

– Ну, тоді я їй дам твій номер.

– Давай.

Наступного дня Кирило заїхав до Насті Василівни. Вона справді показала йому ванну, де старі пластикові панелі давно втратили вигляд.

– Ось ці зняти, поставити кахлі, – і все.

Кирило оглянув стіни.

– Матеріал самі купите, чи мені взяти?

– Візьми ти, звичайно. Ти ж знаєш, що краще.

– Добре. Тоді я ввечері вважаю.

Він уже збирався йти, коли Настя Василівна зупинила його.

– А ось тут глянь, на підлогу.

– Що саме?

– Ця плитка мені ніколи не подобалася. Якщо вже все одно працюватимете, може, і її поміняти?

Кирило глянув уважніше.

– Це вже не один день. Тут стару плитку знімати, підлогу вирівнювати, нову плитку класти. Роботи буде набагато більше.

– Ну, на скільки?

Він приблизно прикинув обсяг і назвав суму.

Настя Василівна одразу ж замахала руками.

– Ой, Кириле, ну що ти зі мною, як із чужою? Свої люди, порахуємось. Зробите, а там розберемося.

– Анастасіє Василівно, тут уже не маленька робота. У нас замовлення скоро велике, можемо не встигнути.

– Я розумію. Звісно, ​​все оплачу. Просто зараз не хочеться шукати інших майстрів, якщо своя людина є. Ти почни, а там подивимось.

Кирило ще раз глянув на ванну. Інших замовлень на ці дні в нього все одно не було. Зарплату хлопцям він уже виплатив за місяць уперед, розраховуючи, що скоро з’являться нові об’єкти.

Якщо відмовитись зараз, бригада кілька днів сидітиме без роботи. Сумніватися в тому, що тітонька сплатить роботу, він не міг, все ж таки «свої люди».

– Гаразд. Завтра приступимо.

– Ось! Я знала, що з тобою можна домовитись.

Катя ввечері запитала:

– Ну, що?

– Роботи виявилося набагато більшим. Вона ще плитку на підлозі вирішила міняти.

– А гроші?

– Домовилися потім розрахуватися.

Катя помовчала.

– Ну, якщо роботи справді багато, ти їй все порахував?

– Звісно.

– Добре.

Вона не бачила в цьому нічого дивного. Настя Василівна була її рідною тіткою, сестрою матері. У їх сім’ї ніколи не було заведено влаштовувати між родичами суворі розрахунки за кожну дрібницю. І Кирило теж спершу думав саме так. Поки  не почалася робота.

Спершу зняли панелі. Під ними опинилися стіни, які потребували додаткової підготовки. З’ясувалося, що частина старої плитки трималася на чесному слові. Довелося міняти більше, аніж планували.

Настя Василівна щодня заходила у ванну і знаходила щось нове.

– А ось тут не можна зробити так?

– Можна, але то вже інша робота.

– Ну, коли вже почали… Мені якісно робіть, я ж рідня! Вас всім рекомендуватиму!

І Кирило знову погоджувався. Він хотів зробити все на совість. Йому потрібні були фотографії готової роботи для портфоліо та й кинути об’єкт посеред ремонту було б неправильно.

За три дні ванна була готова. Кирило все прибрав, перевірив шви, показав Насті Василівні результат.

– Ну як?

Вона увійшла, озирнулась і задоволено усміхнулася.

– Краса! Ось тепер інша річ! Ось вам за роботу молодці! – Настя Василівна поставила на стіл тарілку з пирогами і дістала із серванту пляшку вогняної води.

– Ви що? – Кирило так і сів. Його бригада складалася із здорових мужиків, без зайвої пристрасті до біленької.

– Як що? Усі ж ремонтники полюбляють прийняти на груди. Ось я вам і накапаю по п’ятдесят грам в знак подяки!

– Анастасіє Василівно, – він відвів її у бік, – хлопцям гроші потрібні, вони після роботи втомилися і додому хочуть, не треба їх спаювати.

– Як хочете, – жінка швидко прибрала пляшку назад у сервант. – А пироги візьміть із собою.

Хлопці взяли пироги і пішли, а Кирило залишився. Настя Василівна запитливо на нього подивилася.

– Ви коли зможете розплатитися?

– Ой, ось, тримай, – жінка вийняла з кишені конверт.

Кирило не став при ній перераховувати, а сівши в машину дуже здивувався. У конверті ледве б вистачило на витратні матеріали. Він підійнявся назад у квартиру.

– Що? Забув що?

– У нас за кошторисом інша сума була.

– Ну, то я ж не знала, коли ви закінчите. У мене зараз немає.

– Тоді завтра заїду за розрахунком.

– Звісно.

– Добре.

Кирило поїхав.

Наступного дня Насті Василівні було ніколи.

– Ой, Кириле, я зараз не вдома. Давай потім.

Потім вона зателефонувала сама:

– Я тобі гроші віддам, не хвилюйся. Я пам’ятаю.

За кілька днів Катя знову приїхала до матері. Незабаром до них приєдналася й Настя Василівна – тітонька принесла з собою млинці.

– Ось. Кирилові передай. Милуюсь на його роботу, не можу намилуватися.

– Дякую. — Катя не знала, що тітка не розплатилася і була приємно здивована, з яким теплом вона говорить про роботу її чоловіка.

Увечері Катя поставила тарілку із млинцями на кухонний стіл.

– Тітка Настя передала.

Кирило зазирнув усередину.

– Млинці?

– Так.

– А більше нічого не передавала? – уточнив він.

– Ні…

– Гаразд, – Кирило кивнув. Він не хотів влаштовувати скандал через родичку дружини.

Він вирішив, що за кілька днів сам заїде до неї і забере гроші.

Але потім у нього з’явилося нове замовлення, потім ще одне. Робота пішла і він відклав це питання. А через два місяці він випадково побачив відгук про свою бригаду.

Спочатку Кирило зрадів: він просив клієнтів залишати відгуки, бо тільки починав збирати репутацію.

– О, відгуки пішли! Нарешті! – Він відкрив сторінку і посмішка спала з його губ. Відгук був від Анастасії Василівни.

«Роботу виконали, але якість залишає бажати кращого. Деякі шви між плиткою зроблені нерівно, довелося вказувати майстрам на недоліки».

Кирило мовчки поклав телефон на стіл.

– Що трапилося? – Катя помітила його обличчя.

– Твоя тітка відгук написала.

– Гарний?

Він передав їй телефон. Катя прочитала та спохмурніла.

– Може, їй справді щось не сподобалося.

– Чому вона мені не сказала?

– Не знаю. Вона тебе нахвалювала мені. Казала, що ще звернеться!

– Ага! Вона і за цю роботу мені й досі ні гривні не віддала.

– Правда? – Катя здивовано подивилася на чоловіка.

– Присягаюсь її ремонтом, – посміхнувся Кирило.

– Може, ти їй нагадаєш?

– Нагадаю.

Кирило справді зателефонував.

– Насте Василівно, привіт.

– Привіт, Кирило.

– Вже два місяці минуло. Я хотів би розрахунок отримати.

– У мене немає грошей зараз. На ремонт все пішло.

– На що? – перепитав Кирило. – Ви мені не заплатили!

– Як це? Я тобі одразу гроші віддала. Як з’ясувалося ще й переплатила!

– Настя Василівно, ви про що?

– Я бачила ціну на кахлі. Вони коштують на тисячу дешевше! І суміші можна було взяти інші! І клей!

– І відвалилося б у вас усе за місяць! Ви погоджували матеріали. Я зробив по-совісті! А у вас вона є? – не витримав Кирило.

– Ти так не розмовляй зі мною! Я від тебе старша!

– Добре, Анастасіє Василівно, – промимрив Кирило і поклав слухавку. Він був дуже злий. Хотілося поїхати та розібрати ремонт по кахлі. Але все ж таки це була сестра тещі…

Гроші так і не з’явилися. Кирило вирішив просто заплющити очі, зробивши висновок, ніколи більше не зв’язуватися з ріднею.

А ось Настя Василівна на зятя ображалася не довго. Через рік на одному із сімейних свят вона підійшла до племінниці і заявила, що планує ремонт у спальні.

– Катюш, як у вас справи? Кирило працює?

– Працює. Бригада в нього тепер із п’ятнадцяти осіб, ПП відчинив, замовлень багато. Все сарафанне радіо! – гордо сказала племінниця.

– Ой, значить, навчилися робити.

– Вони добре роблять. Не одного відгуку поганого, крім… – Катя хотіла сказати «вашого» та вчасно прикусила язика. Вона згадала ситуацію і хотіла вже змінити тему, але тітка вирішила продовжити.

– Мені потрібний ремонт у спальні, там просто пофарбувати стіни, справ на день! Кирилу скажи, нехай для мене викроїть деньок… Я вже в боргу не залишуся, свої ж люди…

Коли Катя розповіла про прохання тітки чоловікові, той засміявся.

– Скажи, що я не зможу.

– Вона може образитись.

– Нехай ображається. Мені начхати.

– Ти через відгук сердишся? – Катя подивилася на нього.

– Я їй зробив ремонт, вона хлопцям навіть на тютюн грошей не дала, а потім ще й написала поганий відгук! А тепер набралася нахабства і просить зробити їй ремонт у спальні?

– Хм …

– Катю, я не проти допомогти родичам! Але допомогти один раз і працювати безплатно – різні речі.

– Ти маєш рацію. Я якось не подумала, – Катя кивнула.

Наступного дня вона зателефонувала тітці.

– Кирило сказав, що не зможе. У нього все розписано.

– Як це не зможе?

– Замовлення.

– Ну звісно. Для чужих є час, а для рідної тітки немає!

Катя спробувала перевести розмову на іншу тему, але Настя Василівна вже розлютилася.

– Передай йому, що я взагалі перша йому замовлення дала, коли він тільки починав! На мені він тренувався!

– Я передам.

– І після цього він ще й відмовляє!

Настя Василівна нажалілась і своїй сестрі.

– Валю, ти тільки послухай, що твій зять собі дозволяє!

– Що трапилося?

– Я попросила його спальню зробити. Він відмовився!

– А чому?

– Каже, у нього замовлення.

– Ну, якщо замовлення, значить, зайнятий.

– Валю, ти серйозно? Я йому першу роботу дала, коли він лише починав! Зовсім знахабнів!

– А він її тобі зробив?

– Зробив.

– А ти йому заплатила?

Настя Василівна замовкла.

– Що? Кирило у мене гарний зять, чесний мужик. Але тебе я, люба моя, знаю все життя.

– Валю, ну не починай. Він же зять!

– Зять – це чоловік твоєї племінниці. А  не безплатний майстер.

– Ти завжди за Катю та її чоловіка горою стоїш, а я тобі, як нерідна, – Настя Василівна роздратовано пирхнула.

– Ні, Настю, я якраз до тебе з любов’ю. По родинному. Краще ти з ними стосунки не псуй. Знайди майстрів, і нехай тобі пофарбують і спальню, і кухню, траву перед вікном. А від мого зятя відчепись.

Настя Василівна кинула слухавку.

Кирило тим часом уже працював на іншому об’єкті. Замовник заздалегідь погодив кошторис, вніс передоплату і кілька разів подякував бригаді за те, що взялися за роботу вчасно.

Увечері Катя запитала:

– Як новий об’єкт?

– Чудово.

– Заплатили?

– А то!

– Бачиш, як добре!

– Уявляєш, ще й відгук обіцяли гарний написати, – Кирило посміхнувся.

– Оце справді свої люди, – хихикнула Катя. Вона знала, що тітка не буде довго дутися і все буде в їхній родині добре, – головне – не змішуватиме роботу та сімейні стосунки…

Ви зі мною згодні? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!