Складні часи настали, стільки горя навколо. Ніхто не живе, наче не війна, повірте мені, ніхто. Ніхто не в безпеці, не у спокої.
Скоріш би перемога і жодного орка на нашій землі!
Я хочу знаєте що сказати. Я вважаю, що настав час нам створювати нові стандарти ввічливості. І найперше, що хочу заборонити, так це питати – чому твій син, брат чи чоловік не на фронті.
Мені від неблизьких людей таке питання звучить ніби «а чого він ще живий, коли ми стількох втратили?» А ще деякі «надрозумні» питають так, ніби дійсно чекають виправдань і від мене, і від сина.
У кожного насправді власна причина, чому не там. У мого сина меньшій дитині ще рочку немає, ну як лишати? Але знаю, що і батьки таких малят йдуть.
Але я вважаю навіть якщо бажання немає, якщо страх, це теж причина. І ніхто ні перед ким виправдовуватися не має. Немає жодного відчуття тактовності у тих, хто так питає. Ну якої відповіді ви чекаєте?
Ми не ховаємось, жодних схем за гроші не використовуємо. Як покличуть, то піде. А поки тут, вдома, живе, поацює, то і не потрібно його чіпати. А тим паче ставити такі питання матері чи жінці.
Вийшовши з вагона, Світлана озирнулася. Куди податися? - Здаю кімнату, недорого, - раптом пролунав голос.…
Дзвінок пролунав о дев'ятій вечора, коли Віра саме виходила з офісу. - Віро! - голос…
- Це знову вчорашнє? - Ярослав відставив тарілку і скривився. Суп я варила в обід,…
- Та хто за нього піде? - сміявся наш батько Євген Леонідович, відкидаючись на спинку…
- Чому вона знову тут? У твоєї матері що домівки своєї немає? - Прошипів Ігор…
— Котлети знову сухуваті, — кинув Богдан, проткнувши виделкою рум’яний бік і відсунувши тарілку. Він…