Коли мене питають, чому мій син не на фронті, я між рядками чую «чого він ще живий?»

Складні часи настали, стільки горя навколо. Ніхто не живе, наче не війна, повірте мені, ніхто. Ніхто не в безпеці, не у спокої.

Скоріш би перемога і жодного орка на нашій землі!

Я хочу знаєте що сказати. Я вважаю, що настав час нам створювати нові стандарти ввічливості. І найперше, що хочу заборонити, так це питати – чому твій син, брат чи чоловік не на фронті.

Мені від неблизьких людей таке питання звучить ніби «а чого він ще живий, коли ми стількох втратили?» А ще деякі «надрозумні» питають так, ніби дійсно чекають виправдань і від мене, і від сина.

У кожного насправді власна причина, чому не там. У мого сина меньшій дитині ще рочку немає, ну як лишати? Але знаю, що і батьки таких малят йдуть.

Але я вважаю навіть якщо бажання немає, якщо страх, це теж причина. І ніхто ні перед ким виправдовуватися не має. Немає жодного відчуття тактовності у тих, хто так питає. Ну якої відповіді ви чекаєте?

Ми не ховаємось, жодних схем за гроші не використовуємо. Як покличуть, то піде. А поки тут, вдома, живе, поацює, то і не потрібно його чіпати. А тим паче ставити такі питання матері чи жінці.