Складні часи настали, стільки горя навколо. Ніхто не живе, наче не війна, повірте мені, ніхто. Ніхто не в безпеці, не у спокої.
Скоріш би перемога і жодного орка на нашій землі!
Я хочу знаєте що сказати. Я вважаю, що настав час нам створювати нові стандарти ввічливості. І найперше, що хочу заборонити, так це питати – чому твій син, брат чи чоловік не на фронті.
Мені від неблизьких людей таке питання звучить ніби «а чого він ще живий, коли ми стількох втратили?» А ще деякі «надрозумні» питають так, ніби дійсно чекають виправдань і від мене, і від сина.
У кожного насправді власна причина, чому не там. У мого сина меньшій дитині ще рочку немає, ну як лишати? Але знаю, що і батьки таких малят йдуть.
Але я вважаю навіть якщо бажання немає, якщо страх, це теж причина. І ніхто ні перед ким виправдовуватися не має. Немає жодного відчуття тактовності у тих, хто так питає. Ну якої відповіді ви чекаєте?
Ми не ховаємось, жодних схем за гроші не використовуємо. Як покличуть, то піде. А поки тут, вдома, живе, поацює, то і не потрібно його чіпати. А тим паче ставити такі питання матері чи жінці.
Валентині Петрівні та Аркадію Карповичу щоліта донька та зять привозили онуків. Спочатку на місяць, бо…
Вдома було тепло та затишно і, швидше за все, пахло смачним обідом. Пам'ятаю, подумав, що…
Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Ніна, моя…
- Ви знову до неї їдете? Чому не до мене? Чим я гірша? Чому я…
— Ти хоч сам розумієш, що зараз зробив? — сказала мати, ледве стримуючи лють. —…
- Вмієш ти, Любко, секрети зберігати, - сказала я доньці. - Прямо, як емальоване решето,…