– Ліліє! – Євген раптом звернувся до колишньої дружини. – А ти чого така сумна? Хильни, розслабся. Дивишся, і собі когось знайдеш… ну, з тих, кому за шістдесят. Я ж не зла людина, я тобі поганого не бажаю

– Мамо, ти тільки не спізнюйся, будь ласка, – голос доньки звучав напружено. – Ми вже біля церкви. Ти ж пам’ятаєш, у якому ресторані буде бенкет потім?

– Звісно, ​​пам’ятаю. Я взяла таксі, скоро буду, – пообіцяла Лілія Миколаївна.

– Мамо… – Соня зам’ялася на мить. – Ти тільки… поводься нормально, добре? Тато дуже просив, щоб все пройшло без сцен. Він хоче, щоб у Павлика було справжнє свято.

Лілія Миколаївна навіть образилася.

– Сонь, коли я влаштовувала сцени? За двадцять п’ять років життя з твоїм батьком я голосно й слова не промовила, навіть коли знала все про його пригоди. – Чому ти зараз про це говориш?

– Просто я знаю, як ти вмієш дивитися, – зітхнула дочка. – Цей твій «погляд великомучениці»… Тато прийде з Каріною…

– Я все розумію, Сонь. Я прийду заради тебе та заради онука, а решта мене не торкається.

– От добре. Чекаємо.

Лілія Миколаївна поклала телефон у сумочку.

Дожилася… Вона терпіла зради, відсутність Євгена вдома, його вічні «наради» та «відрядження», аби у Соні була повна сім’я.

А в результаті виявилася винною в тому, що була «надто суворою» і «завжди незадоволеною».
***
Таксі повільно пробиралося через міські затори. Лілія Миколаївна дивилася у вікно, навіщось згадуючи, як чоловік ішов.

Він навіть не скандалив, просто зібрав речі, залишив ключі від квартири та дачі, і пішов.

– Тобі ж краще, Ліль, – сказав він тоді, поправляючи дорогу краватку. – Квартира велика, дача у гарному місці. Я собі тільки машину заберу, ти все одно водити не вмієш.

А дочка тоді підтримала батька, а не її.

– Мамо, правда, навіщо тобі машина? – говорила Соня. – Тато вчинив благородно. Він міг би вимагати поділу майна, а він усе залишив тобі.

– А те, що він одружився з Каріною… Ну, вона молодша, вона ним захоплюється. Йому це потрібне. Йому двадцять п’ять років не вистачало тепла.

– А мені? – хотілося спитати Лілю. – А мені вистачало тепла? – Але вона промовчала.
***
Біля церкви було людно. Лілія Миколаївна побачила зятя, сваху, Тамару Петрівну і, нарешті, Соню з конвертом у руках.

Поруч із ними вже стояв колишній чоловік. Женя виглядав молодшим, у світлому костюмі, який явно коштував цілий стан.

Під руку його тримала Каріна – та сама «молода дружина», яка була всього на десять років старша за Соню. Лілія підійшла ближче.

– Вітаю, люба, – вона поцілувала дочку в щоку і глянула на немовля. – Який він чудовий.

– Привіт, Лілю, – кивнув Євген Олексійович, натягнуто посміхнувшись. – Виглядаєш… не погано. Знайомся, це Каріна.

Молода жінка, у зухвало короткій для церкви сукні, кивнула.

– Дуже приємно, – заспівала вона. – Женя стільки про вас розповідав.

Лілія Миколаївна лише трохи нахилила голову, проігнорувавши випад.

– Соню, ми вже заходимо? – спитала вона.

Після церемонії всі попрямували до ресторану. За столом Лілію посадили навпроти колишнього чоловіка та його нової пасії.

– Ой, Женю, спробуй цей салат, – Каріна буквально з ложечки годувала чоловіка під прицілом поглядів гостей. – Тобі обов’язково треба підкріпитись, ти сьогодні був такий активний. – Їж, їж, мій золотий!

Євген Олексійович розпливався в посмішці, обіймав дружину за талію і щохвилини цілував то у скроню, то в губи.

Лілію Миколаївну від цього видовища корчило, але зауважень вона робити не стала. Нехай і далі ганьбиться. А ось дочка не витримала.

– Тату, можна тихіше? – напівголосно помітила вона, помітивши, як хмуриться її свекруха.

– Доню, а чого соромитись? – голосно озвався Євген. – Ми молода сім’я, у нас медовий місяць затягнувся. Маємо право! Каріна – моє натхнення. Я тільки зараз зрозумів, що означає, коли жінка тебе по-справжньому цінує.

Лілія Миколаївна відвернулася. До неї підсіла Тамара Петрівна, сваха.

– Ліліє Миколаївно, як ви? – тихо спитала вона, нахилившись.

– Все гаразд, Тамаро Петрівно. Дякую за турботу.

– На мою думку, це просто непристойно, – обурилася сваха, кивнувши у бік Євгена. – У людей радість, онука хрестимо, а він поводиться, як підліток у парку на лавці. – Жодної поваги до присутніх! Позорище просто!

Лілія нічого відповісти не встигла – колишній чоловік у цей момент знову притяг Каріну до себе і голосно поцілував її в шию.

– Женю! – не витримала вже й сама Тамара Петрівна. – Ти б хоч посоромився! Ми за столом тут діти, люди старшого віку. Твоїй дружині не завадило б поводитися скромніше в пристойному суспільстві.

Євген здивовано підійняв брови.

– Тамаро, ти завжди була консерватором! Життя ж одне! Треба радіти кожній миті. Каріно, сонечко, не слухай нікого. Ти в мене найкраща!

Сваха ображено засопіла, але промовчала.
***
Соня підійшла до матері, коли та вийшла на терасу подихати повітрям.

– Мамо, ну чого ти пішла? Там тости зараз будуть.

– Соня, мені важко на це дивитися. Твій батько поводиться, м’яко кажучи… погано.

– Він просто щасливий, мамо! Чому ти не можеш за нього порадіти? Він, до речі, просив мене, щоб ти була. Він хотів показати, що ми всі одна велика сім’я.

– Велика сім’я? – Лілія Миколаївна гірко посміхнулася. – Сонь, ти серйозно? Я двадцять п’ять років будувала цю сім’ю, доки він її руйнував! А тепер я повинна сидіти та дивитися, як він милується з жінкою, яка годиться йому в доньки?

– Ти знову починаєш, – Соня роздратовано сплеснула руками. – Мамо, Каріна дуже намагалася. Вона навіть подарунок Павлику обирала три дні. Вона хоче з тобою потоваришувати!

– Потоваришувати? Навіщо? Щоб обговорювати, який чудовий Женька у побуті? Сонь, я чудово знаю, який він! Май хоч краплю співчуття до мене!

– Гордість це гріх, – відрізала дочка. – Тато залишив тобі все, він пішов з однією валізою! Тільки машину забрав.

– Машину, якою він мене дорікав, знаючи, що я не керую! – не витримала Лілія. – Він знав, що я не зможу їздити на дачу сама, що мені доведеться просити його чи наймати когось. Він просто вщипнув мене наостанок!

– Ти все перебільшуєш! Загалом, як хочеш. Якщо ти підеш зараз – це буде неповага до мого сина.

Лілія повернулася до зали. За столом колишній чоловік уже вимовляв тост.

– …і я хочу сказати, що справжній чоловік пізнається, як він уміє почати життя заново! – проголосив він, підіймаючи келих. – Коли я зустрів Каріну, ніби скинув із плечей мішок із камінням.

– Соню, дочко, ти бачиш, як твій батько розцвів?

Соня напружено посміхнулася і кивнула.

– Так, тату, ми всі бачимо.

– Ліліє! – Євген раптом звернувся до колишньої дружини. – А ти чого така сумна? Хильни, розслабся. Дивишся, і собі когось знайдеш… ну, з тих, кому за шістдесят. Я ж не зла людина, я тобі поганого не бажаю.

По залі промайнув незграбний смішок. Каріна хихикнула, прикривши рота долонею.

– Женю, ну що ти таке кажеш, – прошепотіла вона, кокетливо штовхнувши його в бік. – Лілія Миколаївна – дуже шанована жінка.

– Шанована, звичайно! – підхопив Євген. – Тільки нудна. – Ліль, без образ. Ти ж сама знаєш, я вдома, як у бібліотеці жив: тиша, уроки, обід за розкладом. А мені хотілося вогню!

Лілія Миколаївна кивнула і спокійно сказала:

– Я, мабуть, піду. Вибачте.

Лілія попрямувала до виходу, але дочка її наздогнала:

– Мамо, сядь! – прошипіла Соня, підбігаючи до неї. – Ти все зіпсуєш!

– А псувати вже нема чого, Сонь! Твій батько вже зганьбив усе, що тільки можна!

Вона попрямувала до виходу, ігноруючи погляди присутніх. Тамара Петрівна співчутливо кивнула їй, а колишній чоловік навіть не обернувся – він щось шепотів молодій дружині.
***
За два дні зателефонувала Соня.

– Мам, ти так некрасиво пішла, тато образився. Він сказав, що ти навмисно намагалася привернути до себе увагу своїм демаршем.

– Сонь, я просто пішла додому. У мене розболілася голова.

– Могла б попередити. Ми ж сім’я! Каріна теж засмутилася, вона хотіла з тобою сфотографуватися… Адже ми…

– Сонь, скажи мені одну річ, – перервала її Лілія. – Тобі справді приємно дивитися на те, як твій батько поводиться з цією жінкою? – Тобі не було соромно перед свекрами бодай?

Дочка довго мовчала.

– Мамо… ну може він трохи перегнув. Але він щасливий! Ти розумієш це? Щасливий!

– Я розумію, Сонь. А я щастя не заслуговую? Чому я маю ганьбитися перед людьми? Чому твій батько навіть після розлучення мене принизити намагається?!

Соня шумно видихнула:

– Ой, все, знову ти за своє. Гаразд, мені ніколи, Павлик прокинувся.

Лілія поклала слухавку.
***
Лілія Миколаївна зробила все, щоб позбутися минулого. Вона успішно склала іспит з водіння, продала дачу та квартиру, і купила двокімнатну в іншому районі, ближче до парку.

Гроші, що залишилися, вона вклала в невелику справу – відкрила студію флористики, про яку мріяла все життя, але на яку, у тепер уже колишнього чоловіка, зайвих грошей не було.

А колишній… Колишній за пів року почав дзвонити та скаржитися на Каріну.

Виявилося, що «молоде натхнення» вимагає величезних витрат, не вміє готувати елементарний суп і зовсім не хоче проводити вечори вдома, віддаючи перевагу клубам та караоке.

– Ліль, уявляєш, вона вчора заявила, що їй нудно зі мною! – обурювався він у слухавку. – Я для неї усе, а вона… – Може, зустрінемося, пообідаємо? Поговоримо по-людськи?

– Вибач, Женю, мені ніколи, – спокійно відповіла Лілія, вирулюючи зі стоянки на своїй новій машині. – У мене сьогодні побачення у театрі. Стільки справ ще треба встигнути зробити.

– А ти тримайся. Молоді дівчата вони такі. Раз вибрав – відповідай!

Соня, побачивши, як мати змінилася, згодом змінила тон.

Вона почала частіше привозити онука до Лілії, і поступово їхні стосунки почали теплішати, хоч колишньої близькості вже не було.

В якихось питаннях вона продовжувала підтримувати батька – тепер їй хотілося, щоб мати прийняла батька назад.

Тому що такого ставлення тато не заслуговує, і Каріна тепер абсолютно точно йому не підходить.

Лілія слова доньки пропускала повз вуха. Досить з неї цих ігор у повноцінну сім’ю. Наїлася до нудоти…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Що скажете про дочку? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками, та підпишіться на сторінку, щоб читати нові публікації!