Людмила та Петро прожили разом 45 років, але він почав шкидко змінюватися

Ось і відцвіли під моїм вікном вишня, яблуньки, бузок. Зараз цвіте біла акація, такий дивовижний запах! А я згадую весну того року, коли зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком, закохалася і втратила голову.

Здавалося, що цю людину я знаю все життя, так було з ним легко і просто. Ми розписалися в травні. Потім він привіз мене в місто, зняли квартиру. Я влаштувалася на завод комірницею, чоловік працював там же і навчався у інституті.

Жили бідно, нам допомагали продуктами з села мої батьки.

Як я його кохала! І він, йдучи на роботу, цілував мене, повертаючись теж цілував. Потім у нас народилася дочка, через два роки син. Його ми принесли з пологового будинку вже в свою квартиру.

Здавалося, що це Господь був милосердним до нас: виграли за 30 копійок в лотереї «Запорожець», квиток продали і зробили перший внесок за кооперативну квартиру.

У 35 років поставили діагноз м’язова дистрофія, дали групу інвалідності. Було важко, але я намагалася все робити сама: готувала, прибирала квартиру, їздила на дачу, ягоди та овочі консервувала – коли приходили подружки і друзі дітей, було чим нагодувати.

А потім чоловік почав мені зраджувати і розповідати про свої пригоди. Я сильно переживала, не спала ночами, чекала його, коли він прийде з чергового побачення. Чотири роки тому впала і зламала ногу, зараз ходжу з ходунками.

А чоловік на моє 60-річчя зробив «подарунок» – розійшлися, проживши зі мною 42 роки. Життя він так і не влаштував, змінює подружок як рукавички, а як вип’є, плаче про свою долю.

Цього дня повинно було би виповнитися 45 років, як ми одружилися, але він навіть не подзвонив, а я чекала. Коли чоловік буває у нас, ні про що не питає і намагається не дивитися мені в очі.

Але я бачу і відчуваю, що у нього на душі неспокійно, хоча і намагається всім виглядом показати, що щасливий. А я чекаю, що обійме, як раніше, скаже ласкаве слово.

Намагаюся його забути, викреслити з життя, але нічого не виходить. У нас троє онуків, старший закінчив школу із золотою медаллю, закінчує | курс авіаційного університету, середній закінчив 10 класів, молодший перейшов до сьомого класу, відмінник, добре малює. Онуки стали якось цуратися діда, розуміють, що він зрадив бабусі.

Вони моя гордість і радість в житті. Тут якось на візку вивезли мене дочка з молодшим онуком на озеро, що поруч з нашим будинком. Було тепло, дув вітерець, на озері плавали качки, на бережку сиділи діти, гуляли бабусі і дідусі з онуками, матусі з колясками. .. І я не змогла стримати сліз, адже колись теж гуляла так зі своїми дітками, була дуже щаслива.