Мами повинні любити своїх дітей і приймати їх такими, якими вони є. Цю просту істину я активно впроваджую у життя з прикладу своєї дочки. Мабуть, даються взнаки мої дитячі травми. Мене мама особливо не любила ні в дитинстві, ні в юності. Після розлучення жінка майже двадцять років не цікавилася моїм життям, зате тепер активно лізе у життя онучки. Я ж проти їхнього спілкування, – нічого, крім комплексів, бабуся внучку не навчить

Мами повинні любити своїх дітей і приймати їх такими, якими вони є. Цю просту істину я активно впроваджую у життя з прикладу своєї дочки. Мабуть, даються взнаки мої дитячі травми.

Мене мама особливо не любила ні в дитинстві, ні в юності. Після розлучення жінка майже двадцять років не цікавилася моїм життям, зате тепер активно лізе у життя онучки. Я ж проти їхнього спілкування, – нічого, крім комплексів, бабуся внучку не навчить.

Моя мати з раннього дитинства займалася балетом і звикла до суворої дієти та постійного фізичного навантаження. Треба віддати їй належне: струнку фігуру та пластичність їй вдалося зберегти аж до 50 років.

Мама і зараз чудово виглядає, викладає у балетній школі та щороку випускає першокласних балерин. Жаль, що мені не вдалося виправдати її надій. Точніше, не так: я шкодую, що мама так і не змогла змиритися з тим, що я балериною ніколи не стану.

По суті, мою маму можна назвати “токсичною”. Так сталося, що фігурою я пішла в тата. Він – високий, широкий і я вийшла така сама. Не можу сказати, що в мене в юності була зайва вага, але поряд з мамою я виглядала незграбним ведмежам.

Вже у восьмому класі я була вищою за неї на голову і вдвічі ширше в плечах. Я б на цій різниці не зациклювалася, але мати постійно акцентувала на цьому свою увагу і злилася, коли ми разом гуляли.

Мало того, вона регулярно обмежувала мене в їжі, відбирала вечерю і забороняла їсти солодощі. Деколи мама навіть влаштовувала мені «розвантажувальні» дні, коли я пила лише чай та воду.

Я досі не розумію, як мені вдавалося стримувати себе, адже в таких важких психологічних обставинах легко було дійти до булімії. Мабуть, тато врятував мене від такого діагнозу.

Вони з матір’ю постійно лаялися через моє харчування. Крім того, мамі не подобалося, що замість танців та гімнастики я обрала карате та баскетбол. А відповідь була простою: нові удари та кидки в кільце ми відпрацьовували разом із батьком, а от танцями мені довелося б займатися разом із мамою.

Мені, щиро кажучи, зовсім не хотілося проводити з нею час. Коли я перейшла до дев’ятого класу, батьки розлучилися. Я на той момент була досить дорослою та могла сама вибирати, з ким хочу залишитися.

Звичайно, я обрала тата. Мати прямо на суді заявила, що не чекала від мене такої зради. Але вона лукавила. Насправді вона зітхнула з полегшенням, оскільки моє існування ставило під загрозу її кар’єру хореографа.

Всі мамині знайомі вголос дивувалися тому, як у такої «лебідки» могло народитися «гидке каченя». Отже, сумнівів щодо того, з ким жити в мене бути не могло.

Через рік після розлучення мама знову вийшла заміж та переїхала до Львова. Спочатку вона писала мені та дзвонила у свята, а потім і зовсім зникла. Але я не почувала себе обділеною: ми з батьком продовжували разом грати в баскетбол і займатися карате, часто ходили в походи та готували їжу.

Я була щаслива і з радістю прийняла нову батькову дружину, на ім’я Оля. Батько дуже переживав через те, що його обраниця має двох своїх дітей. На щастя, казки про Попелюшку не сталося.

Оля з легкістю подружила мене зі своїми доньками, і сама стала прекрасною дружиною мого тата. Нині мені вже 35 років. Я давно і щасливо одружена. З чоловіком ми виховуємо 14-річну доньку Ганну.

За фігурою Ганна – така сама, як я – з широкими плечима та вузькими стегнами. А ще вона любить плавання та волейбол. У нашому сімейному житті все було тихо, поки не з’явилася моя мама.

Нещодавно в мене померла бабуся, і мама повернулася до рідного міста, щоб оформити спадщину. У зв’язку із цим вона зазирнула до нас додому, щоб поспілкуватися з онукою.

Я не можу сказати, що раніше вона не приділяла Ганні уваги. Але, погодьтеся, подарунки на День народження та Новий рік, а також кілька телефонних дзвінків навряд чи можу замінити живе спілкування з бабусею.

Мати мого чоловіка частенько забирала внучку до себе, годувала її пирогами і їздила з нею по гриби за місто. Коли ж Ганна побачила мою матір (востаннє вони зустрічалися наживо, коли дочці було років п’ять), то моя дівчинка просто застигла на місці.

«Мамо, бабуся у нас – красуня, а яка у неї хода…», – мрійливо закочуючи очі, сказала Ганна. Ех, треба було рубати таке ставлення до бабусі на корені.
Моя мати майже два місяці пробула у нашому місті, документально оформляючи свою нерухомість. При цьому вона мало не щодня приїжджала до нас у гості й часто проводила час удвох з Ганною.

Вони каталися на конях, гуляли парком і ходили в театр. А після від’їзду моєї мами «вистава» почалася прямо в нас удома. Аня відмовилася ходити на тренування з плавання, оскільки «навантаження на спину негативно позначалося на її фігурі».

Мало того, дочка сіла на дієту, хоча зайвої ваги вона не має і ніколи не мала. Анна все частіше стала затримуватися перед дзеркалом, але не для того, щоб помилуватися собою, а щоб знайти чергову ваду у своїй зовнішності.

Неважко було здогадатися, з чиєї подачі змінилися смаки та переваги нашої доньки. Коли я спробувала пояснити Ані, що з нею все в добре, вона й слухати не стала.

Усього за пару місяців бабуся стала для неї більшим авторитетом, ніж батьки. Тоді я пішла іншим шляхом. Я запропонувала дочці поїхати до спеціального медичного центру, де їй призначать правильне харчування для схуднення та без шкоди здоров’ю.

Паралельно вона здала безліч аналізів і сходила на кілька консультацій до психолога. Після цього Аня, щоправда, схудла, але фанатизм у її прагненні стати стрункою зник.

На плавання вона все-таки повернулася, плюс донька стала відвідувати два танцювальні гуртки. Ми з чоловіком нічого проти не мали. Ось тільки я для себе вирішила, що більше не дозволю своїй матері спілкуватися з Ганною.

Днями мама зателефонувала та запропонувала, щоб онука приїхала до неї до Львова на кілька тижнів. «Мамо, у твоєї внучки зараз навчання має бути на першому місці. Вона готується до іспитів. До того ж Аня почала займатися танцями, тож вільного часу в неї зовсім немає», – відповіла я «дбайливій» бабусі. «Але вихідні в неї є», – сказала мені мама.

«У суботу та неділю у неї змагання та заняття з репетитором», – відповіла я. «Чомусь мені здається, що ти спеціально так кажеш, аби Ганна до мене не приїжджала», – обурилася мама.

«Можливо, тобі не здається. Адже це була твоя ідея – посадити мою дочку на дієту?», – не втрималася я. «Так, а що в цьому такого? Дівчинці не завадило б скинути кілька кілограмів. Зараз вона має кращий вигляд, і почувається чудово», – не стала навіть виправдовуватися мама.

«Все завдяки лікарям та грамотному харчуванню. Якби Аня перейшла на гречку з яблуками, згідно з твоїми порадами, то заробила б гастрит», – сказала я недбалій бабусі.

“Не перебільшуй, будь ласка, ти все одно нічого в цьому не розумієш”, – сказала мені мати. « Так само як і ти у вихованні дітей. Досить і того, що ти мені купу комплексів навішала. З Анею та сама історія не пройде», – огризнулася я.

Загалом, я поговорила з чоловіком і ще більше утвердилася на думці, що треба суворо обмежити спілкування дочки з бабусею. Підлітки й так надто вразливі. Я не дозволю своїй матері травмувати нашу дитину.