– Мати хлопчика вдруге вийшла заміж. Потім зовсім кудись зникла, а її другий чоловік на якийсь час віддав хлопця своїй матері. І ніхто з них не показується, а тітка Тома, сусідка, у лікарні, у неї з серцем погано. Ось вона й попросила, щоб він два-три дні в мене пожив, а він вже днів десять живе, і ніхто про нього не згадує. Хлопчик такий гарний. Шкода його

– Мишко, Мишко! – Покликала вона тихим голосом.

– Так, баба Тома.

– Мишко, мені зовсім погано. Подзвони у швидку! Телефон на тумбочці.

– Знайшов! Що сказати?

– Із серцем у мене погано.

– Швидка слухає, – пролунав у телефоні жіночий голос.

– Тітонько, у бабусі з серцем погано.

– Ваша адреса.

– Вулиця Садова, двадцять шість.

***
Машина швидкої швидко прибула. Лікар помацав у бабусі руку, а потім її поклали на ноші.

– Мишко, ти ввечері йди до нашої сусідки тітки Насті, – промовила бабуся. – Вона хороша, поки поживеш у неї.

– Гаразд.

“Бабусю Тому відвезли. Так самотньо стало в хаті й трохи страшно. Адже колись у мене були тато та мама.

Вони лаялися, особливо мама. Все кричала, що тато постійно нетверезий та грошей не носить. А він зовсім мало трохи після роботи розслаблявся, і гроші приносив. Коли я був маленьким цукерки купував.

Потім самокат мені купив, а мама все одно його лаяла. Самокат зламався… Мама з татом розлучилися, і тато пішов від нас. Це давно було.

Потім до нас прийшов другий тато, тато Рома. Він спочатку добрим був, мені іграшки купував. Потім і він почав з мамою лаятись. Мама поїхала, сказала, що заробить багато грошей і повернеться.

Її довго не було, і тато Рома привіз мене до баби Томи, вона його мама, а значить, моя бабуся. Сказав, що я поки що тут поживу.

Баба Тома хороша, і їжа у неї смачна, і Тузик у неї є. Ми з ним одразу потоваришували. Бабуся чомусь весь час лаяла тата Рому та мою маму. Тепер бабусю Тому відвезли до лікарні, і мені треба йти до тітки Насті, а я навіть не знаю, де вона живе.

Як же я вночі буду один вдома? Піду Тузика заведу у хату. Бабуся не дозволяє його приводить у будинок, але зараз вона у лікарні”.

Вийшов на подвір’я, відчепив ланцюг від нашийника:

– Тузику, пішли!

Пес, схоже, був не проти. Разом зайшли додому.

– Тузику, їсти хочеш? – той схвально закивав. – Зараз суп їсти будемо.

Налив собі у свою тарілку, поставив на стіл і почав шукати, щоб налити своєму другові. Побачив якусь чашку, вилив туди все з каструлі та поставив біля печі.

Стали їсти. Тузик з’їв швидше і навіть встиг вилизати чашку. У шафі лежали цукерки, одну розгорнув і дав своєму другові, але пес чомусь не став їсти.

***
З Тузиком весело і не страшно вдома одному залишатися, бігали, грали. І раптом вхідні двері відчинилися. Тузик тут же, зі злісним гавканням кинувся до дверей. Пролунав крик, і двері зачинилися.

– Мишко, прибери собаку! – пролунав з того боку жіночий голос. – Це я, тітка Настя.

– Заходьте! – І став тримати Тузика за нашийник.

Двері тихенько відчинилися, і зазирнула жінка:
– Міцно тримаєш?

– Так!

– Іди посади його на ланцюг!

– Тузику, пішли!

Жінка, про всяк випадок, відчинила двері в комірчину. Все обійшлося, пес був посаджений на ланцюг.

– Мишко, дзвонила баба Тома, – почала повідомляти сусідка ціль свого приходу. – Ти поки що поживеш у мене. Бабуся сказала, взяти твої документи, вони на тумбочці у неї в спальні.

– Он вони!

Жінка взяла їх. Перевірила чи всі вікна закриті та, чи скрізь вимкнено світло.

– Ключі від будинку де?

– Ось.

– Закривай!

Вийшли, зачинили двері.

– Собаку потримай! – попросила жінка.

***
У тітки Насті цікавіше, у неї ноутбук є. Весь вечір в ігри грав, поки та готувала вечерю.

Повечеряли та лягли спати.

***
Наступного ранку тітка Настя розбудила рано:

– Мишко, я пішла на роботу. Ти великий, тобі сім років, залишишся сам. Сніданок на столі. У холодильнику в каструлі капуста з котлетою. В обід розігрієш у мікрохвильовій печі. Вмієш користуватися?

– Так.

– Ось тобі ключ на мотузочку. Ітимеш, зачиниш двері та повісиш, ключ на шию. Зрозумів?

– Так.

– Дня два-три в мене поживеш, потім прийде тато і забере тебе.

– Який тато прийде?

– У тебе він не один? – Жінка була здивована.

– Двоє, справжній тато і тато Рома, він син баби Томи.

– Так, Мишко, важке в тебе життя.

– Важке, – і мимоволі вирвалося важке зітхання.

– Все, я пішла. Крім ноутбука, нічого не вмикай!

***
“Ні, у тітки Насті непогано. Вона сама цілий день на роботі, а в мене ніби два будинки, можна і там, і тут бувати. Одні вихідні пройшли, завтра інші настануть, а жоден тато так і не прийшов. Мама зовсім зникла.

У мене друг з’явився, Стас, поряд живе, йому теж сім років. Йому вже рюкзак купили та шкільну форму. Незабаром до школи. А хто мені купить? У Стаса і тато з мамою, і дідусь із бабусею є, а в мене нікого немає.

Не зрозуміло, чий я? Тітка Настя йде. Вона гарна. Щоправда, чоловіка в неї немає, і вона через це засмучується. Сумки у неї важкі. Потрібно допомогти”.

Підбіг:

– Тьотю, Настя, давайте сумки. Допоможу.

– На одну, – посміхнувшись, погладила по голові. – Помічник мій!

***
Після вечері тітка Настя змусила читати. Вже за складами виходить. Так добре було, тітка Настя посміхалася, і раптом на її телефоні заграла музика, вона одразу стала серйозною пішла в коридор і почала розмовляти з якимсь чоловіком. Довелося прислухатися:

– Настя, завтра вихідні! Зустріньмося! Що з тобою відбувається?

– Я не можу.

– Чому?

– Мені старенька сусідка залишила хлопчика, її саму на швидкій до лікарні забрали, а в нього нікого немає.

– Як це нікого?

– Батьки розійшлися, його мати вдруге вийшла заміж. Потім зовсім кудись зникла, а її другий чоловік на якийсь час віддав хлопця своїй матері. І ніхто з них не показується, а тітка Тома, сусідка, у лікарні, у неї з серцем погано. Ось вона й попросила, щоб він два-три дні в мене пожив, а він вже днів десять живе, і ніхто про нього не згадує. Хлопчик такий гарний. Шкода його.

– Скільки йому років?

– Сім.

– Великий вже. Ось що, Настя. Приїжджайте завтра з ним об одинадцятій до парку. Разом походимо по атракціонах і поїмо морозиво.

– Справді?

– Все! Чекаю!

Вона вимкнула телефон і забігла до кімнати.

– Мишко, нас завтра запрошують у парк! Підемо?

– Так, – обличчя хлопця засяяло. – А хто запрошує?

– Один гарний дядечко.

– Тітка Настя, а ти мене йому не віддаси?

– З чого це ти вирішив? – Вона була здивована такому питанню.

– Мене завжди комусь віддають, не знаю вже, чий я?

– Мишко, – потріпала його по волоссю. – Не віддам тебе нікому.

– І я з тобою завжди хочу бути. Ти гарна!

– Дякую! – Непомітно змахнула сльозинки з вій. – Давай я тобі волосся підрівняю і нігті пострижу. Потім у ванну. Завтра ти маєш бути гарним.

***
Насті вже 29, а заміж так і не вийшла, і дитини не було. Якщо чимось вона і вирізнялася серед дівчат та молодих жінок, то це скромністю. Жила у селищі недалеко від міста у будинку, який їй залишився у спадок від бабусі.

Вона вже звикла до думки, що так і залишиться самотня, але за останній місяць відбулися дві події, що похитнули її спокійне життя

Нещодавно на заводі, де вона працювала, познайомилася з Микитою, чоловіком, розлученим і старшим за неї на чотири роки. Стали зав’язуватися стосунки, але тут сталася ще одна подія.

Її літня сусідка опинилася в лікарні, і залишила їй на пару днів хлопчика, у якого невідомо хто і не зрозуміло де батьки. Вона сама виховувалась у бабусі без батьків і розуміла, як важко цьому хлопчику не відчувати, що він нікому не потрібен.

Зараз йшла з ним у парк і, десь у глибині душі мріяла, що Микита та Мишко порозуміються. Думки, звісно, ​​заносили ще далі, але про це вона навіть мріяти боялася.

***
Ось і парк, а он і Микита, привітно махає рукою. І раптом… його радісне обличчя застигло, закам’яніло, а поряд з нею пролунав пронизливий крик:

– Тато!

І хлопчик, який йшов з нею, кинувся до Микити та опинився в його обіймах:

– Мишко, синку! Як ти тут опинився? Де ж мама?

– Ти пішов, потім до нас прийшов інший тато, – почав квапливо розповідати хлопчисько. – Потім від нас пішла мама, а той інший тато віддав мене бабусі Томі. Вона захворіла і віддала мене тітці Насті. Вона дуже гарна.

– Так, – тільки й змогла промовити жінка. – От дісталися хлопчику батьки.

– Настя, розумієш …, – Спробував щось сказати Микита.

– Потім розкажеш. Ти нас у парк запросив.

– Ходімо! – І взяв сина за руку.

***
Звичайно, було весело та цікаво, тільки про саму Настю забули. Вона бачила, які щасливі батько із сином і так хотілося бути щасливою разом із ними, але вони рідні, а вона… Хто вона їм? Ніхто.

Ближче до вечора Микита щасливим голосом промовив:
– Мишко, поїхали проводимо тіткою Настю додому.

Чомусь ці слова боляче вдарили жінку по серцю:

“Виходить вони окремо, і я окремо?”

– Тату, а куди ми потім підемо? – Раптом запитав хлопчик.

– До мене.

– Тату, а як же тітка Настя? Я хочу з нею жити.

Сльози ринули з очей жінки, вона обійняла хлопця. Адже вона, як і Мишко, була “нічиєю”. Схаменувшись, квапливо витерла сльози та глянула на чоловіка, він дивився на неї, якимось розгубленим поглядом.

Згадала, як сьогодні вранці мріяла, що вони втрьох разом, а зараз до цієї мрії потрібно лише простягнути руку.

І вона це зробила, її долоня опинилася в міцній чоловічій долоні:

– Вибач, Настя! – Вимовив він винно.

– Тату, ходімо з нами! – З надією в голосі сказав Мишко. – Всі разом житимемо.

Дорослі здивовано подивилися один на одного, немов питаючи:
“А чому ми самі не додумалися до цього?”

***
Вже тиждень вони живуть усі разом. Настя щаслива, але добре розуміє, наскільки тендітне це щастя. Адже так і не зрозуміло, чий Мишко? Але поки що не її – це точно. І вона з тривогою чекала, що невдовзі все зруйнується.

І ось біля її будинку зупинилася крута машина, і з неї вийшла красива модно одягнена жінка, і попрямувала у бік її будинку. Настя зрозуміла, що зараз щось зміниться в житті і сміливо пішла назустріч.

– Доброго дня! – гордо сказала та.

– Мамо! – пролунав крик, того, якого Настя вже вважала за сина.

– Синочок!

Кинулася та назустріч із розпростертими обіймами, але побачивши, які у сина брудні руки обіймати передумала. Мишко глянув на свої долоні і винувато промовив:

– Ми з татом нашу машину ремонтуємо.

– Він її ще не здав у металобрухт? – пирхнула та.

Хлопчик уважно подивився на неї і став поруч із Настею.

– Мене звуть Белла, – представилася жінка. – Мені треба поговорити з вами та з моїм колишнім.

– Мишко, іди поклич тата!

Витираючи руки ганчіркою, з сараю вийшов Микита:
– Белла? Яким вітром тебе занесло сюди.

– Поговорити з тобою і з твоєю подругою треба.

– Заходьте до хати! – рішуче промовила Настя.

Гостя оглянула нутрощі будинку, посміхнулася та одразу переступила до розмови:

– Я їду. Мишка взяти з собою не можу. Микита, ти його батько тому залишаю сина з тобою. Свою квартиру лишаю вам, Романа я вже звідти вигнала. Це буде моєю часткою у вихованні сина. З завтрашнього дня почнемо з тобою все оформляти як слід.

– Ми не проти! – рішуче промовив Микита.

– От і чудово! Давай твій номер телефону, завтра зранку зателефоную.

Обмінювалися номерами. Гостя підійшла до сина, простягла йому пакет:

– Я тобі тут подарунки принесла, – поцілувала щоку. – До побачення, синку!

***
Белла поспішала і гроші в неї були, вона знайшла собі заможного чоловіка. За кілька днів все оформили, як і годиться.

І ось Микита повернувся, обійняв Настю:
– Все, половину справ зробили.

– Чому половину?

– Зі старим життям покінчили. Починаємо нове.

– З чого починаємо?

– Настя, виходь за мене заміж!

Тут підбіг Мишко, обійняв її:

– Тітка Настя виходь! Будеш мені мамою.

– Згодна я, згодна!

Вони міцно обнялися і довго стояли так, забувши про все на світі.

– Сусіди! – пролунав чоловічий голос.

– Тат… дядько Рома…, – злякано промовив Мишко.

– Я будинок продаю, – продовжив той, – а собаку подіти нема куди. До себе не візьмете?

– Тузик! – закричав хлопчик і кинувся назустріч своєму чотирилапому другові.

– Візьмемо! Куди подітися? – щасливо посміхнулася Настя.

Ось так хлопчик знайшов справжнього батька та люблячу матусю в особі Насті. Потім зрозумів чому продають будинок, дуже шкода Мишку стало бабусю Тому, плакав і сумував за нею.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?