Мати недовго вмовляла сина. Лише тяжко зітхнула і сказала, що якось впорається сама. По голосу чути було, що жінці дуже страшно

Ваня гірко дивився на місце поховання матері. Поруч були її подруги, а також мешканці, які винаймали кімнату в її квартирі. Молода сім’я сумувала. Діти щиро плакали, страждаючи через смерть бабусі, яка, хоч і була їм не рідною, дала їм багато любові, уваги та турботи.

А ще вона лишила їм свою квартиру. Кулаки Івана самі по собі стиснулися. Як вона могла залишити свою квартиру якимсь пройдисвітам? Чому вона не заповіла все йому?

Все почалося рік тому. Тоді Ксенія Валеріївна тяжко захворіла. Син був у черговому відрядженні. Він рідко спілкувався з мамою, і йому, якщо вже чесно, було начхати на неї.

Ваня намагався заробити якомога більше, щоб назавжди виїхати з країни. Про матір він взагалі не думав. Зате багато думав про її квартиру.

Коли мати зателефонувала йому і розповіла про свій стан, він швидко повідомив, що ніяк не може приїхати. Мати недовго вмовляла сина. Лише тяжко зітхнула і сказала, що якось впорається сама. По голосу чути було, що жінці дуже страшно.

Іван швидко забув розмову. Він приїхав лише за 8 місяців. Через кілька тижнів після приїзду він все ж таки вирішив відвідати маму. На нього чекав великий сюрприз.

Мамина квартира завжди була величезною спокусою для Вані. Він нерідко мріяв про той момент, коли заселиться сюди або продасть це величезне житло і нарешті поїде кудись за кордон.

Квартира була справді великою. Вона була в одному з найкрасивіших будинків Львова і коштувала дуже дорого. Високі стелі та чотири приголомшливі кімнати. Межа мрій Івана.

Яке ж було здивування чоловіка, коли двері йому відчинила не мати, а якась мила незнайомка. З надр квартири долинав дитячий сміх. Ваня здивовано запитав, де його мати, розуміючи, як це безглуздо звучить. Жінка посміхнулася і сказала, що Ксенія Валеріївна відпочиває у вітальні.

Там Іван і знайшов матір. Поруч бігало двоє дітлахів. Ксенія Валеріївна посміхалася та тримала третього на руках. Її усмішка швидко згасла, коли вона побачила сина.

О, це ти. Добре, що ти нарешті зайшов. Нам слід серйозно поговорити.

Розмова пройшла так, що Ваня вибіг з квартири розлючений, розбивши дорогою дорогу вазу, яка стояла в передпокої. Він зробив це від злості, чудово пам’ятаючи, як мати її любить.

Виявляється, мамина недуга була невиліковною. Ксенія Валеріївна дізналася про це, поплакала та змирилася. На цьому моменті маминого оповідання Ваня не втримався і самовдоволення відобразилося на його жадібному обличчі. Він подумав, що незабаром омріяна квартира дістанеться йому. Нарешті!

Мати ж не помітила цього виразу обличчя сина. Або ж вона вдала і як ні в чому не бувало продовжила свою розповідь. Півроку тому у мами стало бракувати грошей, адже вона багато витратила на аналізи та ліки.

Тоді жінка прийняла тяжке рішення здати три кімнати з чотирьох, щоб хоч якось протягнути свої останні місяці. Того місяця у її житті з’явилося сімейство Кушнір.

Вони одразу сподобалися старенькій, як і вона їм. Матір сімейства із задоволенням проводила вечори з Ксенією Валеріївною, слухаючи її розповіді про молодість та розповідаючи про своє життя. Діти були милими і зовсім не дратували стару жінку. Чоловік молодої мами нещодавно пішов у засвіти, і вона залишилася сама, як і Ксенія Валеріївна. Хоча в неї був дорослий син…

Закінчення розповіді Ваня вже передчував, хоч і сподівався не зрозумій на що. Так, материн монолог закінчився найгіршим чином: вона вирішила залишити свою величезну квартиру Люді Кушнір та її дітям.

Іванко плювався отрутою і кричав на матір, що вона зовсім не розуміється в людях і її просто хочуть надути. На це мама відповідала, що якщо це й так, їй все одно. Люда дала їй стільки уваги та любові, скільки рідний син не зміг подарувати за все своє життя, яке вона йому подарувала колись.