– Мені теж потрібні гроші, мені треба на щось жити, я був на лікарняному, потім у санаторії. Я поки що не працюю! – Не працюєш, зате по бабах бігаєш! І про санаторій! Він сплачений із цих грошей. Тепер ти мені винен

У сорок сім років Аркадій потрапив у лікарню, – серце. Лікувався, дієти дотримувався, рекомендації виконував. Рекомендували санаторій. Родичі переживали, дружина підтримала. Гроші були, – поїхав.

В перший же вихідний Марина поїхала до чоловіка. Санаторій знаходився недалеко, лише сто кілометрів.

– Марино, навіщо ти приїхала, ще й без попередження! Усього ж три тижні мене не буде. Та й годують тут добре, а ти навезла всього!

– Це ж домашнє, як ти любиш.

– Дякую, звичайно, але більше не приїжджай. Вдома справ повно, а ти на мене час витрачаєш. Літо, грядки, посуха.

– Ось ти зараз приїдеш, а тобі поливати, прибирати. У мене тут все гаразд, – лікують, процедури. Два тижні швидко пролетять.

Два тижні пролетіли. Аркадій дзвонив пізніми вечорами, казав, що більше ніколи, процедури та інше.

Марина готувалася зустрічати чоловіка. Зварила його улюблений суп, зробила салат. Але Аркадій не приїхав, а  телефон був недоступним.

Марина зателефонувала в санаторій – поїхав, потім у довідкову автовокзалу – автобус прийшов за розкладом, без дорожніх пригод.

Аркадія не було. Після безсонної ночі від нього надійшло повідомлення:

– Не приїду, речі заберу пізніше.

Його телефон знову був вимкненим.

За тиждень він приїхав, – не один. Марини саме не було вдома, але їй зателефонувала сусідка. Біля будинку  стояла якась червона машина, Марина в марках не зналася. Аркадій збирав свої речі, його супутниця ходила по кімнатам.

– Марино? – здивувався чоловік.

– А що? Ти сподівався побачити когось іншого? Це мій будинок, я можу перебувати тут у будь-який час. Тебе це дивує? Ти хотів тихо зібратися та поїхати? Не хотів дивитися мені у вічі?

– Я йду.

– Жінко, я вас не запрошувала, ви тут зовсім зайва. Чекайте на мого чоловіка в машині, або на вулиці.

– Яка я вам жінка! – обурилася та.

– Це сенсу не змінює. Вийдіть геть!

– Марино, ти раніше так не розмовляла!

– Речі зібрав? Допомогти?

– Зібрав. Я хотів би гроші взяти. Половина по закону моя.

– Твої гроші на твоїй карті!

– На моїй карті зарплата, та й то давно вона була. Там майже нічого нема. Я про твою карту. Там гроші із продажу дачі.

– Гроші із продажу дачі мого батька! Ти там і цвяха не забив. Вона нам була не потрібна, а гроші з її продажу призначаються на ремонт, – вікна, двері, кухня.

– Мені теж потрібні гроші, мені треба на щось жити, я був на лікарняному, потім у санаторії. Я поки що не працюю!

– Не працюєш, зате по бабах бігаєш! І про санаторій! Він сплачений із цих грошей. Тепер ти мені винен!

– Та я в суд подам на тебе! Ти мусиш мене утримувати!

– Це ж ти від мене йдеш. Ти вже подав на розлучення, повідомлення я отримала. Ідеш і йди. Не тримаю. Поспішай, на тебе чекають!

– Я боявся твоєї істерики, а ти…

– Я думала, коли ти не приїхав, що щось непоправне трапилося. Дзвонила скрізь, навіть у лікарні та морги, ніч не спала.

– Тоді у мене була істерика, зараз ні. Живий, майже здоровий. Напевно, це краще, ніж ховати тебе. У моїй душі лише серце, а тебе там більше немає.

Аркадій пішов з речами. Марина вже не плакала, їй вистачило тієї ночі. Син став на бік матері, дочка просто мовчки переживала. Поступово діти почали спілкуватися з батьком, – це ж його діти.

Марина зробила ремонт у будинку, все, як і планувала, – нові вікна, нові двері, кухня. Вона жила та  працювала. Десять років минуло після розлучення, навіть трохи більше. Пізно ввечері зателефонували із незнайомого номера.

– Марино, добрий вечір. Це Валентина, дружина Аркадія.

– Майже ніч. Чим зобов’язана?

– Аркадій у лікарні. Потрібне термінове оперативне втручання.

– І що? Ти ж дружина, моєї згоди на це не потрібно.

– Потрібні гроші, багато грошей, а в нас стільки немає. Інакше він не виживе.

– Я йому ніхто! Для мене він пішов із життя в той день, коли мав повернутися з санаторію.

– Не допоможеш? Я так і знала. Поговори з дітьми, бо вони відмовляються. Він же їх виховував!

– У них іпотеки, діти.

– А у нас маленька дитина, вона може залишитися без батька або з інва.лідом!

– Мені ваше життя не цікаве.

– У тебе ж є гроші!

– А тобі звідки це відомо?

– У тебе завжди були гроші, так каже Аркадій.

– Прощавай!

Марина заблокувала її номер. Пізніше вона дізналася, що ніякої операції колишньому не треба було. Просто борги, просто кредити, – багато…

Як кажуть, – за що боровся, недолугий…

Пишіть в коментарях, щол ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!