Мій чоловік дізнався, що я дбаю про свого колишнього, і тепер жене з дому

Не хочу хвалитися, але я жила чудовим життям. Ми з чоловіком познайомилися на роботі, він дуже красиво залицявся. Заміж покликав креативно, а саме весілля було пишним і красивим.

Після свята чоловік сказав, що не бачить сенсу в тому, щоб я взагалі працювала, і що він бере всі сімейні витрати на себе. Я ж могла приділяти весь свій час улюбленим хобі та чоловіку.

Це казка, про яку я колись і мріяти не могла. Нехай на мене не лаються феміністки, звичайно, але я ніколи не гналася за кар’єрою, і працювала більше за потребою, ніж із задоволення. В нас з чоловіком зʼявився син, і все було просто чудово! Обом своїм хлопчикам я могла приділяти максимум часу і повноцінно цим насолоджувалася.

Все було чудово до того моменту, поки мені не зателефонували з незнайомого номера.
Виявилося, що мій колишній, з яким ми колись дуже погано розлучилися, отримав важке поранення і був лежачим.

Ситуація є максимально дурною. Колишній свого часу витріпав мені всі нерви, то з’являючись у моєму житті, то зникаючи. Він без сорому витирав об мене ноги, ні поважав мене, грав моїми почуттями.

Я була сором’язлива і недосвідчена, закомплексована зі школи, і він чудово користувався цим. Він мучив мене всі чотири роки, поки ми навчалися в університеті.

Я наважилася поставити крапку, коли в нього виникли проблеми з міцними напоями та соціалізацією. Зібрала волю в кулак і пішла у невідомість, розірвавши всі зв’язки з колишнім та його дружками, у компанії яких доводилося я почувалась ніякого.

Я спочатку взагалі хотіла скинути дзвінок і не слухати проблеми цього негідника. Але чергові у лікарні наполягли на тому, щоб я приїхала.

Виявилося, що в нього не залишилося жодних родичів чи друзів, і я є останньою більш-менш близькою йому людиною.

Мені пам’яталося, що в нього була мати, про що я одразу сказала, але мені повідомили, що її не стало рік тому. Тут, звичайно, стало правда сумно – мама колишнього була жінкою чудовою, і її мені завжди було по-справжньому шкода.

Мені пояснювали, що тепер за ним треба буде стежити вдома до кінця життя. Альтернатива – дорога клініка, де його доглядатимуть за нечувані гроші, або її державний аналог, у якому реальна ситуація іноді гірша, ніж у психлікарні.

Чергова так агресивно на мене насіла з порадами забирати його додому, поки він не потрапив до того закладу, що я навіть визвірилася на неї, чого зазвичай собі не дозволяю.

Я поклала слухавку у цілковитій впевненості, що пальцем заради колишнього не ворухну. І всю ніч промучилась, мимоволі думаючи, заслужив той таку моторошну долю чи ні. По всьому виходило, що заслужив, але черв’ячок сумнівів мене все ж точив.

Я полізла до інтернету, подивитися, чи все так погано в державних установах, як мені описала медсестра. Краще б я цього не робила, звичайно… І в нашому місті, і в парі сусідніх з хворими, які там перебували, поводилися гірше, ніж із худобою. І мене так пройняло, що я зрозуміла – такої долі нікому не забажаю. Навіть колишньому, скільки б поганого він мені не зробив.

Довелося забрати його із лікарні. У свою квартиру, ясна річ, я його притягнути не могла, тому повезла туди, де колись жила його мати. Нехай там було незатишно і мені, і, здається, йому, але іншого виходу не було.
Грошей на дорогу клініку в мене, звичайно, не було, але я змогла з кишенькових грошей від чоловіка сплатити йому хоча б доглядальницю.

Але навіть так мені доводилося приїжджати через день, щоб привозити продукти та цікавитись, чи все добре.

Я не знаю скільки планувала приховувати всю цю ситуацію від чоловіка. Спочатку я просто не хотіла його турбувати, але чим більше минало часу, тим страшніше мені було зізнатися. Виходило, що я слабохарактерна, а мене просто взяли на слабо, бо я не вмію говорити людям “ні”.

Я нервувала, закинула малювання та в’язання, незрозуміло чим займалася цілими днями, поки син був у саду. Звісно, ​​чоловік здогадався, що щось не так. Через пів року він усе дізнався, не знаю як.

Дуже сильно кричав на мене за те, що я зрадила його довіру. А я навіть відповісти йому не змогла, бо почувала себе дуже винною. З чоловіком ми так і не розмовляли якийсь час, а потім при кожній сварці він мені казав, що я можу котитися доглядати за колишнім. Не знаю, чи вийде у нас жити як раніше? І як мені тепер кинути напризволяще людину у важкому становищі? Що робити не знаю?