Моя бабуся завжди була для мене самою рідною людиною, хоча батьки у мене є, але мама виховувала мене в великій строгості, ніяких ласкавих слів я від неї не чула, не була привчена навіть елементарно обійнятися або поцілувати. Всі ці речі тільки з бабусею, яка пережила чимало неприємностей, але не втратила теплоту

Цінуйте і бережіть рідних поки не пізно. Я родом з невеликого міста, але як тільки почала навчатися в університеті, переїхала назовсім до обласного центру. З цього моменту до себе додому стала приїжджати тільки раз на місяць.

Моя бабуся завжди була для мене самою рідною людиною, хоча батьки у мене є, але мама виховувала мене в великій строгості, ніяких ласкавих слів я від неї не чула, не була привчена навіть елементарно обійнятися або поцілувати. Всі ці речі тільки з бабусею, яка пережила чимало неприємностей, але не втратила теплоту.

Вона за всіх переживала, всіх пробачала – навіть сина-пияку, через якого зіпсувала своє здоров’я. Коли бабусі було 52 роки у неї діагностували рак грудей, зробили операцію. Після цього вона стала серйозно займатися здоров’ям, читала книги, змінила харчування, зайнялася спортом.

Вона дуже сильно хотіла жити. Але все-таки (все ж таки) в 62 у неї діагностували рак легенів на неоперабельній стадії. Бабуся дуже переживала, шукала варіанти лікування і простягнула ще 4 роки. Зовні ми звикли, що у неї все добре, вона не видавала хвилювання, тримала в собі.

Але останні 3 місяці життя вона просто злягла, лікарі сказали, що можливо метастази проникли в мозок. Це страшно. Останні місяці вона провела в ліжку, з моторошними болями – не дай Боже кому таке. Бабуся не могла довго розмовляти, коли я до неї приїжджала, мені було так боляче разом з нею. Звичайно в цей час я частіше приїжджала, розуміла що її може не стати в будь-який день. Але і раніше я могла це зрозуміти й проводити з нею більше часу. Мені шалено її не вистачає. Це урок на все життя.
Цінуйте, бережіть своїх найближчих і рідних людей! Частіше говоріть, як любите їх – адже не дано знати, коли ми бачимося востаннє.