Ми про всяк випадок дали свекрусі ключі від нашої квартири. Ну, мало там що. Нехай будуть, ми знатимемо, де їх взяти, якщо що. А свекруха вирішила, що якщо у неї тепер є ключі, то вона може без проблем приходити, коли їй захочеться, і наводити у нашій квартирі свої порядки. Причому вона приходила, коли нас із чоловіком не було вдома. Прийде, перериє всі полиці, переставить усе так, як вважатиме за потрібне. Востаннє навіть прибрала вдома, що й стало останньою краплею

Свекруха тепер зображує з себе ображену, адже ми так неправильно все зрозуміли, наплювали їй у душу і розтоптали брудними чоботями її чисті наміри.

Це вона так собі бачить ситуацію і не соромиться своє бачення поширювати на всіх родичів і знайомих, які готові її вислуховувати.

А на справді все дедалі простіше. Ми про всяк випадок дали свекрусі ключі від нашої квартири. Ну, мало там що. Нехай будуть, ми знатимемо, де їх взяти, якщо що.

А свекруха вирішила, що якщо у неї тепер є ключі, то вона може без проблем приходити, коли їй захочеться, і наводити у нашій квартирі свої порядки.
Причому вона приходила, коли нас із чоловіком не було вдома. Прийде, перериє всі полиці, переставить усе так, як вважатиме за потрібне. Востаннє навіть прибрала вдома, що й стало останньою краплею.

Я не одразу зрозуміла, що в нашому домі хтось буває, доки ми на роботі. Переїхали нещодавно, тому поки що часто речі переставляємо на різні місця і я, і чоловік.

Взагалі я не найуважніша людина, тому не знаю, коли б я помітила, що свекруха щось тут робила, якби вона не стала нахабніти.
Мене, звичайно, напружувало, що я начебто пам’ятаю, що річ залишала на тумбочці, а не на столі, але ні я, ні чоловік не могли поручитися, що це не ми самі цю річ переклали.

Кажу ж, щойно переїхали, ще тільки облаштовуємо свій побут. На минулій квартирі ми прожили дев’ять років, тому дуже звикли, як усе було там. Ось на тій квартирі, до речі, я б одразу зрозуміла, що хтось чужий тут нишпорив і свої порядки наводив. Там я могла із заплющеними очима все знайти, бо вже звикли. А в новій квартирі таке поки що не склалося.

Цим свекруха й користувалася, наводячи свої порядки. Ще й у речах моїх копалася, мабуть, щось цікаве знайти хотіла. Не знаю, чи знайшла.

Але коли ми прийшли один раз із чоловіком із роботи, а в нас вдома прибрано, ми випали в осад вдвох. Не те, що у нас був безлад, але посуд зі сніданку залишався в раковині, ліжко ми не встигли заправити, та й різне по дрібниці.

А тут посуд помитий, ліжко заправлено, явно пройшлися пилосмоком, та ще й підлога помита, ганчірка мокра на відрі висіла. У добрих домовиків я не вірю, чоловік теж, самі ми цього не робили, а якщо так, значить, це справа рук єдиної людини, яка має ключі.

Чоловік дзвонить свекрусі, щоб з’ясувати, що це взагалі таке, а вона починає його соромити, що ми взагалі їй спасибі маємо сказати, а то якби не вона, то ми б у бруді потонули.

– Пішли, все кинули, ні посуд не помили, ні навіть ліжко не заправили! Якими ви будете батьками!

Я була обурена як вчинком свекрухи, так і її доганою. Сама до нас приперлася в неурочний час, та ще щось висловлює. Ми вирішили одразу поїхати та забрати у мами чоловіка ключі, хай краще у нас вдома лежать, спокійніше буде. Я кипіла від обурення, чоловік теж сердився.

– Невдячні! Я ж для вас старалася, а то б зовсім брудом заросли! – обурювалася свекруха.

І почала вивалювати інформацію, що вона скільки разів не приходила, а у нас скрізь бардак, що у шафах, що у коридорі, що у туалеті.

Так ми й дізналися, що це не перший її візит у нашу квартиру. І рішення забрати ключі стало ще наполегливішим.

Ключі забрали, замок замінили про всяк випадок, зі свекрухою не спілкуємося, вона чекає на вибачення, а ми не бачимо жодної причини, з якої повинні просити вибачення.