Життєві історії

– На дачу не лізь, у брата парубоча вечірка! – гаркнув чоловік, сплативши пікнік моєю картою. Але щось пішло не так…

By Liudmyla

November 13, 2026

– У суботу на дачу не лізь, у мене там брат із друзями парубочу вечірку влаштував – лазню я вже розтопив! – випалив Федір без жодного привітання, тільки-но Римма піднесла телефон до вуха.

Римма зупинилася серед передпокою з ящиком квіткової розсади в руках. На годиннику було о пів на восьму вечора п’ятниці.

– Яка ще парубоча вечірка, Федю? – засмутилася вона, ставлячи ящик на лаву в передпокої. – У Тараса весілля лише наприкінці липня! І чому ти дзвониш із Соснівки, якщо вранці збирався затриматися в автосервісі?

– А ти мені хто, слідчий?! – з натиском огризнувся чоловік.

– Пацани спонтанно зібралися! Єгор приїхав, шашлику цілий багажник привіз! Тарас попросив по-братськи пустити їх попаритись. Не в місті ж їм у задусі киснути!

– І ти так мовчки зірвався з роботи?

– Відпросився у майстра раніше! – гаркнув Федір. – Пічку вже протопив. Зараз допоможу їм галявину накрити і залишусь наглядати, щоб нічого не спалили. Все, не дури, сиди вдома!

Короткі гудки пролунали раніше, ніж Римма встигла відповісти.

***

З Федором вони прожили п’ятнадцять років. Дітей не було. Жили в міській двокімнатній квартирі Римми.

А три роки тому тітка залишила племінниці добротну дачу в Соснівці із зимовим будинком, яблуневим садом та просторою верандою.

Нову лазню з бруса ставили позаминулого року. Сплатила будівництво Римма зі своїх відпускних та річної премії у бухгалтерії.

Федір тоді лише поважно походжав уздовж паркану і цокав язиком на теслярів. Зате перед ріднею незмінно називав ділянку «моєю фазендою».

Два тижні тому у його старого седана полетіла коробка. Машина застрягла у гаражі на ремонті.

Федір випросив у дружини запасний брелок від її жвавої малолітражки. До того ж він мав додаткову картку до її рахунку – чисто на бензин.

Римма присіла на лаву біля дзеркала і глянула на екран телефону. Ну, звичайно!

За останні три години з додаткової картки пішла чимала сума. Спочатку – у фермерській м’ясній лавці, потім – у відділі для лазні та у заміському супермаркеті.

Вона одразу передзвонила чоловікові. Федір скинув раз, скинув другий, а на третій невдоволено буркнув:

– Риммо, ти чого причепилася? У мене руки брудні, я мангал роздмухую!

– Мангал він роздмухує! – виразила Римма. – А картку мою ти в м’ясній лавці, супермаркеті та відділі для лазні чистими руками прикладав? З якого часу Тарас з Єгором за мій кошт гуляють?!

– Ой, почалося! – Простогнав Федір. – Знов двадцять п’ять! Тарас мені готівкою все віддав, до гривні! У нього на карті було порожньо, попросив врятувати. У неділю ввечері приїду і покладу твої кревні на тумбу у передпокої!

– Федю, ти зовсім забрехався? Лише вранці казав, що Єгор шашлик привіз! І чому Тарас готівкою не розрахувався?

– Та яка тобі різниця, хто що купив? – розлютився чоловік. – Ти мене затюкала вже своїм контролем! Кроку ступити не даєш!

– Я завтра вранці збиралася гортензії під верандою висадити. Вони на балконі сохнуть!

– За тиждень твоїм віникам нічого не стане! – гаркнув Федір. – Там п’ять мужиків після парної в одних простирадлах по двору ходитимуть. Що ти там забула? Не ганьби мене перед братом! Все, зв’язок зникає!

Римма поклала телефон на комод. Щось у цій історії відверто не клеїлося.

У четвер увечері чоловік довго крутився перед трельяжем, пригладжуючи рідкий вихор. А вранці вивіз із дому запечену буженину і великий лоток добірної полуниці.

Тоді він запевняв, що хоче почастувати мужиків у ремонтній зоні. Та ще й пухнастий махровий халат прикупив на тижні – нібито Тарасові в подарунок.

Спала Римма неспокійно. А рівно о дев’ятій ранку суботи в передпокої пролунав вимогливий дзвінок.

На порозі стояла свекруха, Марія Терентіївна. Губи нафарбовані яскравою помадою, на лікті блищить парадна лакова сумочка.

– Доброго дня, Риммочка! – командирським голосом сказала вона, проходячи всередину і стягуючи туфлі на килимку.

– А я до вас по дорозі заскочила. Віддавай мою сушарку для зелені, поки кріп на ринку дешевий!

– Доброго ранку, Маріє Терентіївно, – Римма притулилася плечем до одвірка. – А як ви цю коробку понесете? Думали, Федір вдома і відвезе вас?

– Так Федя ж у майстерню піде! – анітрохи не збентежилася свекруха, проходячи до кухонного гарнітуру і господарським поглядом окидаючи обідній стіл.

– Сказав на тижні, що в суботу підробіток буде. А ти чого сидиш, як сич? Хоч би бужениною своєї фірмовою матір пригостила!

– А буженина ваша разом із полуницею ще вчора вранці до Соснівки поїхала, – з лінню зауважила Римма.

– Федір же там зі вчорашнього вечора вашому молодшому парубочу вечірку в моїй лазні влаштовує. Боюся, щоб Тарас із Єгором мені всі клумби не витоптали!

Марія Терентіївна зупинилася біля комірчини й витріщила очі.

– Яку ще парубочу?! – обімліла вона. – Ти у своєму розумі, люба? Тарас ще в п’ятницю зранку з нареченою електричкою в Черкаси поїхав! Зі сватами знайомитись! Годину тому мені дзвонив, вони там сидять за столом!

– Отак, значить! – Простягла Римма. – Значить, Тарас у Черкасах. А друг його Єгор, значить, один у Соснівці цілий багажник шашлику тріскає?

– Та який Єгор, бог із тобою! – замахала руками свекруха. – Єгор у четвер на сходах підвернув ногу, тепер удома в гіпсі лежить! Вчора його матір біля реєстратури в поліклініці зустріла, голосила на весь гардероб!

За стіною у сусідів мірно бубонів телевізор. Марія Терентіївна зрозуміла, що сказала зайвого. Рум’янець миттєво залив її пухкі щоки.

– Тобто ваш старший синочок, – тихо промовила Римма, – забрав мою машину, розплатився моєю картою в м’ясній лавці, наплів про парубочу вечірку брата і наказав на дачу носа не пхати!

І кого ж він там парить, Маріє Терентіївно?

Свекруха одразу насупилась, випростала спину і перейшла в наступ.

– А ти на Федю марно не зводь! – заголосила вона з викликом. – Знайшла мені гуляку! Мій син – людина порядна, на чужих спідницях ніколи не висів! Просто ти його вдома заїздила!

– Чим же я його заїздила?

– Пиляєш і пиляєш мужика з ранку до ночі! То поличку прибий, то кран полагодь, то звітуй за кожну гривню!

– За мою гривню, зауважте, – відрізала Римма, знімаючи з гачка біля дверей свій бежевий плащ.

– Подумаєш, великі витрати! – пирхнула свекруха. – У сім’ї все спільне! Ось мужику і знадобився невеликий перепочинок! Збрехав про Тараса, щоб ти концерт не закочувала, а сам, мабуть, з мужиками з гаражів сидить та карасів вудить!

– В новому махровому халаті та з моєю полуницею? – іронічно уточнила Римма, взуваючись біля тумби передпокою.

– Чоловіки з гаражів у нас тепер гурмани?

– А хоч би й так! – не вгамовувала свекруха. – Куди це ти зібралася? У Соснівку? І я з тобою поїду! Одній я тобі туди йти не дозволю, ти ж Федю зі світу зживеш! – Поїдемо разом, і ти сама побачиш, що він там, як божа кульбаба!

Довго вмовляти Римму не довелося. Виставляти свекруху силою не хотілося. Та й свідок майбутньої картини був дуже доречним.

До автостанції дісталися швидко і сіли у приміський автобус. Всю дорогу Марія Терентіївна не замовкла ні на хвилину, вчепившись пальцями у свою лаковану сумочку.

Нахвалювала Федора і повторювала, як невістці пощастило відхопити такого непитущого господарського мужика.

Римма слухала її навпіл. На минулій роботі в їхньому відділі сиділа тиха жінка, чий чоловік три роки поспіль щовихідних їздив на нічну рибалку.

Потім з’ясувалося, що вудки так і пролежали в сараї в заводській плівці, натомість у «рибалки» в сусідньому селищі росла донька.

Знаєте таких казкарів, які брешуть не моргнувши оком і свято вірять у власну непогрішність?

Від зупинки в Соснівці до їхньої дачі йшли хвилин десять сухою ґрунтовкою. Хвіртка була не замкнена.

Щойно вони повернули за ріг будинку до дерев’яної веранди, як Марія Терентьєвна затнулась на рівному місці й охнула.

На подвір’ї під яблунею виблискувала чисто вимита малолітражка Римми. На мотузку біля ґанку нової лазні сушився яскраво-рожевий жіночий купальник із блискітками.

А в плетеному кріслі за обіднім столом сиділа молода дівчина з високим хвостом та густими нарощеними віями.

Плечі її кутав цей новий махровий халат, а на ногах красувалися домашні шльопанці Римми.

Дівчина з апетитом наколювала на виделку скибочки домашньої буженини, заїдала великою полуницею з вази і ліниво махала рукою у бік клумби.

– Федю, ось ці кущі під вікнами треба з коренем видерти! Ми тут улітку лежаки поставимо і каркасний басейн натягнемо. А то розвели якесь бабине городництво!

Федір у домашніх штанях і розстебнутій льняній сорочці стояв біля мангалу з шампурами і догодливо підтакував:

– Зробимо, Олю, не питання! Я на своїй фазенді господар! Що захочу – те й перекопаю!

– Який ти молодець, чоловік з розмахом! – з придихом похвалила Ольга і раптом помітила жінок, що стояли біля сходів.

– Ой, Федю, а це хто до нас без стуку приперся? Сусідки за сіллю?

Федір обернувся. Шампури в його руках жалібно брязнули. Обличчя чоловіка витягнулося і пішло червоними плямами.

– Риммо?.. Мамо?.. – видавив із себе він, задкуючи до перил веранди.

– А ви… ви як тут опинилися? На чому приїхали?

– На автобусі, любий, на автобусі! – отруйно відповіла Римма, підіймаючись на ґанок. –  Вирішили з Марією Терентьєвною подивитись, як тут Тарас із Єгором у гіпсі та в рожевому купальнику паряться! Ну, привіт, парубоцька вечірко!

Ольга припинила жувати, поклала виделку на тарілку і гордовито зміряла обох жінок зневажливим поглядом.

– Федю, я не зрозуміла, – через губу простягла вона. – Це що за делегація? Ти ж казав, що з колишньою дружиною два роки як не живеш, а твоя мати в селі сидить!

– Олю, ти почекай, не заводься… – заторохтів Федір, бігаючи очима від дружини до матері.

– Мамо, скажи хоч ти їй!

Марія Терентіївна поставила лаковану сумочку на перила веранди. Пару секунд вона ошелешено переводила подих, розглядаючи дівчину в шльопанцях невістки. Але материнська звичка вигороджувати ненаглядного Федю спрацювала безвідмовно.

– А що мені казати?! – голосно обурилася свекруха, повертаючись до Римми.

– Довела мужика, ось що я скажу! Сама винна! Живеш, як сухар зі своїми звітами та кущами, лагідного слова від тебе не діждешся!

– Я винна?! – Римма не одразу знайшлася, що відповісти на таке нахабство.

– Звичайно, ти! – одразу наважився Федір, розправляючи плечі та підхоплюючи мамину хвилю. – Ти на себе збоку подивися!

– Вічно незадоволена, завжди з претензіями! Я в цю дачу душу і чоловічі руки вклав, дрова тягав, а ти мене шматком хліба та бензином дорікаєш!

– Саме так! – вставила Ольга, щільніше зтуляючи на грудях махровий халат.

– Жінко, якщо чоловіка не цінували, то тепер лікті кусати пізно! Федя зі мною знову жити почав! І взагалі, не псуйте нам вихідні, ми лише лазню прогріли!

– Чула, Риммо?! – викарбувала Марія Терентіївна. – Дівчина молода, привітна, Федькові в рот дивиться і куховарство його хвалить!

– А ти б йшла зараз по-доброму та їхала в місто охолонути! Ми тут самі розберемося, нічого при людях сцени влаштовувати!

Вони стояли перед нею на її власній веранді втрьох!

Чоловік у сорочці, купленій нею минулого місяця, свекруха біля її столу і чужа нахабна вертихвістка в її домашніх шльопанцях. І всі троє вказували їй на хвіртку!

Римма важко опустилася на верхню сходинку ґанку. Вона притиснула долоню до щоки і кілька секунд сиділа не рухаючись, роздивляючись миски своїх туфель.

Федір переможно переглянувся з Ольгою: мовляв, дивися, як я її одним словом приструнив, зараз утреться і поїде.

Але Римма підвела голову і витягла з кишені плаща телефон. Трьома дотиками відкрила банківський додаток та заблокувала додаткову картку чоловіка.

Потім встала зі сходинки, підійшла до столу і забрала запасний брелок від малолітражки разом із перепусткою від дачного шлагбауму.

– Значить так, Оленько, – без крику, дзвінким голосом заговорила Римма, дивлячись прямо на дівчину.

– Слухай уважно, доки денний автобус на місто не пішов. Нікуди цей «мужих із розмахом» від мене не пішов.Живе він у моїй міській квартирі, а на моїй дачі за три роки навіть цвяха в ґанок не вбив!

Посмішка повільно сповзла з обличчя Ольги. Вона насторожено зиркнула на Федора.

– Малолітражка під яблунею також моя, – додала Римма. – А іржаве корито Федора другий тиждень стирчить у гаражі зі зламаною коробкою передач, бо у господаря на запчастини ні гривні немає!

– Федю… – простягла Ольга, і в її голосі не лишилося ні краплі придиху. – Це що за капець зараз був? Ти ж мені плів, що в тебе свій автосервіс, заміська садиба та свіжа іномарка?!

– Халат на твоїх плечах, дубові віники та шашлик у маринаді, – не дала йому вставити слово Римма, – твій кавалер купив учора ввечері по моїй додатковій банківській карті.

– І я її щойно заблокувала. А буженину, яку ти зараз доїдаєш, я запікала у четвер після роботи!

– Олю, ну яка різниця, чия там картка! – заметушився Федір, хапаючи гостю за лікоть. – Ми ж сім’я, я тут все своїми руками…

– Руки забери, злидень! – верещала Ольга, здираючи з плечей махровий халат і кидаючи його на крісло.

– Тобто ти притягнув мене на дачу до дружини, нагодував її домашньою їжею, з її картки облаштовував нам гніздечко і змусив мене полиці в чужій лазні мити?!

– Та ти зовсім кукухою поїхав, старий брехун!

– Агов, ти як із моїм сином розмовляєш, фіфа фарбована?! – розлютилася Марія Терентіївна. – Він заради тебе, між іншим, матері рідній збрехав!

– Та здався він мені разом із вами! – огризнулася Ольга, на ходу встрибуючи у свої кросівки біля порога й знімаючи з мотузки рожевий купальник. – Теж мені, власник фазенди! Тьху на вас!

Вона підхопила зі  стільчика свою сумочку і швидко пішла садовою доріжкою до хвіртки, навіть не озирнувшись на розгубленого залицяльника.

– Олю! Оленько, ну стривай, я зараз все вирішу! – Федір метнувся слідом, але зупинився і злісно дивився на дружину.

– Ну що, задоволена? Зганьбила мужика?! Віддай брелок від машини, я її хоча б до траси підвезу!

– Пішки наздоганяй, Федю, для здоров’я корисно, – відрізала Римма, ховаючи брелок у кишеню плаща.

– У тебе рівно десять хвилин, щоб зібрати свої пожитки, взяти маму під руку і звільнити мою ділянку. До автобусної зупинки три кілометри під гірку, якраз до рейсу встигнете.

– Ти що несеш, Риммо?! – заголосила Марія Терентіївна, хапаючись за ремінець своєї лакованої сумочки.

– Що люди в товаристві скажуть? Щоб ми з Федором по жарі пішки до траси тяглися, доки ти сама поїдеш у прохолоді?!

– Саме так і підете, Маріє Терентіївно, – відшила її Римма, спускаючись з ґанку до машини.

– Заодно по дорозі обговоріть, як вашій божій кульбабі в маминій квартирі житиметься. А коробки з його речами завтра вранці до вашого під’їзду на таксі відправлю!

Вона замкнула двері будинку, сіла за кермо, завела двигун, виїхала за ворота, дочекалася, коли вийдуть обурені “родичі” і клацнула замком дачної хвіртки.

У дзеркало заднього виду було чудово видно, як Федір з махровим халатом під пахвою похмуро плететься по курному узбіччі за матір’ю у бік шосе.

Минуло два місяці. Ольга покинула Федора ще в ту суботу на зупинці, поїхавши в місто на попутному позашляховику з якимось балакучим сусідом по товариству.

Сам Федір з того дня міцно осів у Марії Терентіївни. З автосервісу він незабаром звільнився – мовляв, майстер його там не цінував, а свій старий седан з гаражного ремонту так і не забрав.

Тепер він цілими днями сидить на маминому балконі, скаржиться братові Тарасу  телефоном, які кругом пішли обачні ба.би, і канючить у матері з пенсії на тютюн.

Марія Терентіївна смажить йому котлети, але вже без колишнього захоплення, бухтить сусідкам на лавці біля під’їзду, що син тріскає за трьох і за вечір закінчив дводенну порцію.

А у Римми під верандою в Соснівці тим часом пишно розростаються білі гортензії…