Народити дитину нам з чоловіком допомогла кішка

Історія нашого подружнього життя повинна була почати невелику “казку” всіх молодих пар віку 21-24 років. Після пропозиції вийти заміж у нас був рівно рік на підготовку до весілля, переїзд.

Ми просто марили нашими безтурботними вечорами і ночами у власній квартирі, десь в компанії друзів або на відпочинку. Головне – це мінімум турботи батьків.
Але, не тут то було.

За два місяці до весілля ми дізнаємося, що у нас з’явиться наш маленький клубочок щастя. Радість замінювалась незрозумілим сумом, радістю, радість сумом і так тривало якийсь період часу, поки мною не було прийнято рішення взяти себе і чоловіка в руки і (куди вже там) подорослішати. =)

Для дівчини прийняти роль мами не так вже й складно. А чоловіка довелося пристосовувати за допомогою кота! Вірніше кішки.

Раніше він жив як в зоопарку: батьки, молодша сестра, кішка, собака, дві черепахи і кролик.

По-цьому він легко погодився завести в нашому будинку кішечку. Вона стала справжнім порятунком.

Цей маленький пухнастик подарував нам купу приємних емоцій, викликав невгамовні почуття турботи і відповідальності.

Адже якщо, ми вдвох не дамо найнеобхіднішого, для нормального життя, нашої кішці, то мама або тато за нас цього вже не зроблять.

Далі в бій пішла жіноча хитрість. Якщо вже чоловік так прикипів до цього «малятка», я почала називати її нашою доцею, а ми стали відповідно мамою і татом (як би по дурному це не звучало).

І знаєте що? Це дало результат! Чоловік звик коли його називають татом. Він вважає що вже одного разу став батьком, коли в будинку з’явилося кошеня, а тепер чекає ще буквально пару тижнів до появи нашого з ним дитя.

Виявляється ці коти не такі вже непотрібні істоти! Вони вміють дарувати любов. Треба просто знати, коли і як її прийняти!
Бажаю всім знайти свій не менш хитрий спосіб для вирішення подібного питання!