Наш безпосередній керівник придбав собі двох новеньких позашляховиків і вже неодноразово їздив на відпочинок за кордон разом із дружиною. Хоча, за його словами, наша філія сильно відстає від інших. Ага, як же! Коли я зрозумів, що хоч би скільки я батрачив, на моїй зарплаті це ніяк не позначиться, то просто перестав залишатися на безкоштовне перероблення

Правду кажуть, що добрих справ ніхто не пам’ятає. Нещодавно я це випробував на власній шкурі. Протягом двох років я безоплатно працював без відпусток і до пізньої ночі, а коли відмовився вийти в суботу, відразу став «небажаний» керівництву.

У нас компанія невелика, у штаті – близько 15 осіб. Усі один одного знають і жодних підпільних ігор не влаштовують. Щомісяця ми готуємо і закриваємо якийсь великий проєкт.

Спочатку після того, як я влаштувався на роботу, я, з власної ініціативи, залишався до дев’ятої вечора і приїжджав до офісу у вихідні. Мені здавалося, що я повільно виконую свої обов’язки, якщо вже не встигаю виконати поставлений начальником план.

Через деякий час я зрозумів, що план керівництва, в принципі, нездійсненний. Директор озвучує його лише з тією метою, щоби сказати:
– Якщо виконайте план, – видам премію.

Інакше – працюємо за «голий оклад». За два роки моєї роботи у компанії цієї обіцяної премії так нікому й не дали. Натомість наш директор філії регулярно отримує якісь «плюшки» від генерального.

Наш безпосередній керівник придбав собі двох новеньких позашляховиків і вже неодноразово їздив на відпочинок за кордон разом із дружиною. Хоча, за його словами, наша філія сильно відстає від інших.

Ага, як же! Коли я зрозумів, що хоч би скільки я батрачив, на моїй зарплаті це ніяк не позначиться, то просто перестав залишатися на безкоштовне перероблення. А рік тому ще й повномасштабне вторгнення торкнулося нашої фірми.

Кілька співробітників пішли захищати країну, ще двоє поїхали за кордон. Загальний обсяг роботи залишився незмінним, а ось навантаження на кожного співробітника збільшилося. При цьому підіймати зарплатню ніхто не обіцяв.

Навпаки, директор занадто гучно «розмірковував в голос» про те, як зберегти оклади співробітників, що залишилися. Як ви розумієте, на його поїздках за кордон нові обставини ніяк не вплинули.

Кілька разів я залишався допізна на роботі й навіть відмовився від відпустки. Але коли нещодавно начальник попросив мене вийти в офіс суботнього ранку, я відмовився. У мене були свої плани на вихідні, і я не збирався їх міняти.

Директор же досить грубо сказав мені: – Адже ти розумієш, що МЕНІ ВАЖЛИВО, щоб ти був в офісі.
– Вибачте, але я не зможу вийти на роботу сьогодні, – я поїхав за місто. Буду у понеділок, – відповів я.

– Ну, як знаєш, – сказав мені начальник і відключився. А з наступного тижня у мене на роботі почалося «веселе» життя. У четвер я запізнився на роботу на 10 хвилин, бо стояв у пробці.

Щоправда, за день до цього я на дві години затримався в офісі. Проте керівник відчитав мене за запізнення, а інформацію про те, що я напередодні допізна засидівся на роботі, не взяв до уваги.

Потім до мене почала підходити секретарка директора. Вона сказала, що, на думку керівництва, я надто часто п’ю каву та виходжу на перекури. Іншими словами, я – ледар, який тільки курить та п’є.

Те, що свій обсяг роботи я закриваю самостійно і швидше за інших колег, директор також проігнорував. Я зрозумів, що мене просто виживають із компанії.

Причепитися в професійному плані до мене неможливо, але ж людський фактор ніхто не скасовував. Я вже й сам не радий, що працюю тут, але на прикметі у мене нового місця роботи поки що немає.

Як тільки воно з’явиться, я одразу без жалю подам директору заяву про звільнення. Думаю, на пошук вакансії піде понад місяць. Для себе я вже вирішив, що напишу про нашу організацію на сайтах пошуку роботи.

Нехай і інші претенденти знають, що за начальник у нашій філії, і обходять його стороною. А там, дивишся, інформація й до генерального дійде.