Не хочу прожити життя, де мене весь час в усьому обділятимуть! – Заявив мені чоловік і пішов

Не хочу прожити життя, де мене весь час в усьому обділятимуть! – Заявив мені чоловік і пішов

Від мене нещодавно пішов чоловік. Я взагалі не можу зрозуміти, що з ним останнім часом відбувається. Адже ми маємо повноцінну гарну сім’ю. Двоє дітей, є квартира та стабільна робота. Жодні труднощі та випробування не сиплються на наші голови.

Але Костя, як виявилось, таким життям незадоволений. Він “не згоден жити все життя без задоволення”. Каже, що я у всьому його утискаю.

Ось всі ж знають, що сім’я створюється заради народження дітей. Діти – це найголовніша мета та цінність будь-якої родини. В нас двоє дітей. Як я завжди й мріяла: хлопчик та дівчинка. Це ж так чудово! І народити їх я встигла до тридцяти.

Наразі мені вже тридцять два, а молодшому синові вже виповнилося три. Усі тяготи декрету позаду. Ми з чоловіком обоє працюємо. Стабільний прибуток, з іпотекою залишилося розрахуватися – лише п’ять років.

Здавалося б, живи та радій. Ні, Костя останнім часом весь зневірився. Йому, бачите, дуже не подобається, що я все роблю лише заради дітей. А для кого ще мені старатися? Дійшло вже до того, що він став ображатися на дрібниці.

От я молодшому їсти накладаю, розігріваю, і тут на кухню Костя заходить. Я йому кажу, що вечеря в каструлі, тільки треба погріти, а він:

– Ну звичайно, як завжди! А синові й у тарілку наклали та погріли. А на батька в цьому будинку всім начхати. Хочеш жерти – давай усе сам роби!

І така реакція останнім часом поголовно на все. Гуляємо у парку. Я відійшла, щоб купити морозиво. Підходжу до лавочки, де Костя сидить разом із дітьми, віддаю дітям морозиво.

– А ти мені не купила чи що? Ну звісно, ​​як завжди! – Зітхає і зображає всесвітню образу на обличчі.

Увечері повертаюся із роботи. Трохи затрималася, тож дітей із дитячого садка забрав Костя. Ну, я їм як вибачення, в кондитерській біля будинку купила по тістечку. Так Костя побачив і образився, що тістечок лише два.

І так щодня! Адже раніше він таким не був. Коли ми тільки почали зустрічатися, він сам оточував мене турботою. Робив завжди всякі милі подарунки. А скільки на мене тоді завалилося смаколиків!

Кожне побачення Костя щось приносив із собою. Це могла бути навіть найпростіша шоколадка, але, головне ж увага.

А згодом у нас з’явилися діти. Звісно, ​​весь фокус змістився на них. Та мені в горло шматок не полізе, якщо я собі щось смачненьке куплю, а дітям ні.

Костя любить дітей, це я точно знаю. Коли дочка була молодша, він її буквально цілував і на руках носив. Чоловік теж любив приносити їй після роботи усілякі приємні сюрпризи.

Та й після появи сина не змінився. Але останнім часом у нього реально дах поїхав.

Мені почало здаватися, що він ревнує до наших дітей. Причому ревнує не мене, а якісь блага. Ось я останній банан віддала синові, у нього на очах. А він теж до нього тягнувся і все – у чоловіка знову образа.

Костя кілька разів мені вже мізки колупав на тему, що так не можна. Типу я все відбираю в нього і дітям віддаю. А я вважаю, що він тут сам неправий.

Він здоровий дорослий чоловік. Може до вечора потерпіти та ці самі банани собі купити, коли з роботи повертатиметься.

А син? Хіба він чекатиме банан цілий день? Чи зрадіє, якщо тато на його очах з’їсть банан, який він теж хотів?

Днями Костя висловив мені, що не хоче ось так жити своє життя. Життя, де його всім обділятимуть.

Раніше він, мовляв, розраховував, що це закінчиться, як діти підростуть. І він знову отримуватиме від мене належну увагу. Але діти, за його словами, вже великі, а тата так і обламують.

Ну, які вони великі? Шість та три! Самі вони ще нічого не можуть! А цей лось здоровий через морозиво, шоколадки та банани ображається.

Ми тоді посварилися сильно. Костя зібрався та поїхав. І ось немає його вже три дні.

Хіба я в цій ситуації не права? Як взагалі можна руйнувати сім’ю через таке? Жінки поділіться досвідом, у вас чоловіки теж до дітей ревнують? Як впоратися із цим?