Бабуся сиділа біля ліжка чоловіка і мокрою ганчіркою протирала його гаряче чоло.
– Васю, я все зізнатися хотіла і не наважувалася. Обдурила я тебе, не мій чоловік!
Старий розплющив очі і здивовано глянув на дружину.
– Не переривай тільки, бо раптом розлучимося навіки, а я так і не розповім. Пам’ятаєш, ти після вітчизняної в наше село забрів випадково?
– Я тоді ще остовпіла спочатку, а потім на шию тобі кинулася. Переплутала. Дуже вже ти на мого чоловіка був схожий, тільки мені похор.онка на нього прийшла, а тут ти, живий.
– Я подумала, що помилилися папірцями і чоловік мій повернувся, кинулася до тебе, та одразу зрозуміла, що обізналася. Червоніла, перепрошувала потім і переночувати в сарай пустила.
– Вранці ти вирішив двері в сараї трохи полагодити, а на тебе балка візьми, та впади. Я вже думала і тебе ховати доведеться, та дивлюсь дихаєш – живий значить.
– Лікаря покликала, а він сказав, що міцний чоловік трапився, тільки пам’ять трохи відбило, а в цілому легко відбувся. Тоді я й вирішила тобі сказати, що ти мій чоловік.
– Мужик ти міцний, видний, а після лихоліття одній із двома дітьми не впоратися. Сказала, а ти й повірив. Потім уже совість мучила, та звикли-злюбилися ми з тобою і міняти нічого не хотілося.
– Зараз ось тільки каюся, що за тебе все вирішила. Може життя твоє інакше б склалося.
Василь подивився на неї мовчки хвилину і раптом розреготався.
– Дурна ти стара, яке ще інше життя, я ж тебе все життя любив. Зайшов тоді в твоє село, правда, випадково, зате залишитися сам вирішив.
– Я ж, як тебе побачив – закохався одразу, а як підступитись не знав. Вирішив, що допоможу трохи по господарству, може придивишся і не проженеш, і тут ця балка, як шандарахне по голові – аж усе потемніло.
– Опритомнів і лікар тут і ти клопочешся біля мене і попросив я його про амнезію набрехати трохи, щоб у твоєму будинку затриматися. Тут ти мене здивувала зі звісткою про чоловіка, але я навіть зрадів, що мені вигадувати нічого не доведеться.
– Недолугий ти старий, – усміхнулася бабуся. – Раніше сказати не міг? Хоч би посміялися разом.
– Хотів, та якось ніколи було. То старших піднімати, то ще трьох молодших ми з тобою на світ привели, – підморгнув чоловік. – Так все життя і тягали страшні свої таємниці, а вони виявилися й не таємницями зовсім.
– Добре, хоч зараз з’ясували, а то насмішили б ангелів-охоронців своїми розповідями, – сказала бабуся. – Тільки ти, Васю, не вми.рай давай. Не залишай мене тут одну, я ж не зможу без тебе.
– Чого ти нюні розпустила, стара, все буде нормально, – заспокоїв її чоловік. – Годі біля мене сидіти, спати лягай. Ранок вечора мудріший.
Вони лягли, але вона спала неспокійно. Мабуть, думки про погане металися в її сивій голові і заважали відпочивати. Вранці прокинулося зрання.
Ліжко порожнє. Защеміло тривожне серце. А ні, – сидить він на ганку, димить. Видихнула. Цього разу повз пройшла кістлява, значить поживуть ще трохи, поскриплять разом…