Не розумію, навіщо дочка взагалі виходила заміж, якщо вони із чоловіком продовжують жити окремо. Дочка ще живе з нами, а її чоловік зі своїми батьками

Не розумію, навіщо дочка взагалі виходила заміж, якщо вони із чоловіком продовжують жити окремо. Дочка ще живе з нами, а її чоловік зі своїми батьками.

Донька й до весілля жила з нами, але мені це було зрозуміло. Навіщо винаймати квартиру, якщо у нас трикімнатна і дочка має свою кімнату?

Заробляє вона не дуже багато, але нам вона казала, що майже всю зарплатню відкладає на своє житло. Ми з неї грошей не брали ні за квартплату, ні за продукти, хай дитина накопичує.

Коли з’явився наречений, ми думали, що вона переїде до нього, це було б логічно. Але дочка пояснила, що наречений сам поки що живе з батьками й теж збирає на квартиру.

Це пояснення було прийнятним. Молодята не хочуть витрачати гроші, тож після весілля куплять житло і вже тоді переїдуть. Я так собі це бачила.

Два роки вони зустрічалися, але не з’їжджалися. Вечорами дочка йшла гуляти зі своїм нареченим, але ночувати поверталася додому, жодних розмов про швидкий переїзд не було.

Потім зіграли весілля. Відсвяткувати подію молодята вирішили пишно. Ми з чоловіком обережно намагалися порадити дочці не витрачати гроші на весілля, зробити святкування скромнішим, все ж таки квартиру купувати треба.
– Ви що? Це дуже важливий день, я хочу, щоб він запам’ятався на все життя! – заявила нам обурена дочка.

Ми й перестали лізти. З нас грошей ніхто не вимагав, вони самі там розбиралися, тож наша справа була маленька. Нехай роблять що хочуть. Напевно, вони мають якийсь план. Весілля відсвяткували, молоді поїхала на десять днів у відпустку, там у них наче медовий місяць був. Поїхали й поїхали, теж справа хороша.

А потім вони повернулися і знову розійшлися кожен до своїх батьків. Дочка повернулася до нас, зять до своїх батьків. Мені це здалося дивним, я злякалася, що молоді посварилися.
– Ні, мамо, що ти? Ми не лаялися. Просто будемо накопичувати на квартиру, у нас багато грошей пішло на весілля та відпустку, треба відновлювати ресурс, – пояснила мені дочка.

Я поцікавилася, як довго вони ще збираються жити в такому ритмі та чи не здається їм дивним, те як вони зараз живуть. Дочка нічого дивного в цьому не бачила.
– Як на квартиру накопичимо, тоді й з’їдемося. Чи ви проганяєте мене? – насупилась дочка.

Не те щоб проганяємо, але питань ставало дедалі більше. Навіщо їм було потрібне це весілля, якщо жити вони продовжують окремо?

Періодично зять ходить до нас у гості, у нас ночує, іноді дочка ходить у гості до нього, ночує у батьків. Ті, до речі, також не розуміють, що відбувається. Нещодавно донька оголосила, що чекає дитину. Але ця подія нічого не змінила, молодята продовжують жити окремо і жодних планів з’їжджатися не озвучують.

Я наважилася спитати, як вони житимуть після появи дитини. На це дочка спокійно відповіла, що на квартиру вони накопичити не встигають, а брати іпотеку, коли вона буде у декреті, це дурість. Жити донька збиралася й надалі у нас, а зять так і буде іноді приходити в гості. Про орендоване житло молоді навіть не думають, як я зрозуміла.

– Ти жартуєш? З немовлям в орендовану квартиру? Це дурниці! Там невідомо хто до нас жив, невідомо на що хворів! – обурилася дочка.

Тут мені вже стало не до сміху. Одна справа жити з дорослою дочкою, від якої немає жодних проблем та галасу, інша справа жити у квартирі з немовлям. Тут вже про спокій можна забути. Якби наша дочка не була заміжня і випадково “залетіла”, вирішивши залишити дитину для себе, то тут у нас не було б іншого вибору, тільки допомагати.

Але дочка одружена, чекає дитину від свого чоловіка. Слухати крики дитини, допомагати з нею будемо ми, а зять тільки в гості ходитиме, а потім відпочиватиме на своє задоволення?

Поговорили зі сватами, тим теж не подобається ця ситуація. Але і якогось виходу зі становища вони не бачать. Якщо тільки зять до нас переїде, бо в нас більше місця. Але це ж нас не вбереже від дитячого плачу, а хочеться тиші та спокою, галасу на роботі вистачає. Та й не вихід це.

Не розумію, навіщо вони одружилися. Якщо такі дорослі, то й живіть окремо. Могли б взяти іпотеку замість гулянок та відпочинку, все ж краще було б. Зараз варто з дочкою цю розмову завести, як вона у сльози: “Ви мене проганяєте”. Не проганяємо, звісно, але ситуацію треба якось вирішувати.