Невірний чоловік, маленька донька, та мрії про щасливе майбутнє

Розлучена в двадцать років, маю маленьку доньку та амбітні мрії на світле майбутнє. Але сталося те, що сталося…

Одружилася я у 18 років. Чоловік був старший за мене на 6 років. Багато дівчат на нього задивлялося, а обрав він мене. У мене була мрія – вступити до інституту, стати викладачем математики, щоб дітей в школі навчати.

Та моїм сподіванням не судилося збутися. Чоловік мені заборонив навчатися, та, чесно кажучи, я дуже не суперечила, за що досі собі докоряю. Думалося, що попереду багато часу, ще все встигну. У Тараса постійної роботи не було, переймався випадковими заробітками, та понад усе йому не подобалося працювати, як він казав” на дядю”.

Все подумки свою справу відкривав, особливо, коли з чоловіками за келихом сидів. Тоді він був героєм! Далі розмов справи не пішли. Невдовзі у нас з’явилася донька. Здавалося б чоловік повинен мені допомагати, хоча б інколи. Та де там? Все частіше Тарас затримувався на всю ніч, як він казав, у друзів.

Звісно така всеношна відсутність мене не влаштовувала, виникла недовіра, почалися сварки. Доглядати маленьку дитину, вести господарство, та бути доброю, чуйною дружиною у мене не виходило. Тому я вирішила бути гарною, люблячою мамою, а далі, як буде.

Моя мама не залишила мене на самоті з купою проблем, за що я їй дуже вдячна. Кожного дня вона нас відвідувала, щоб з онукою побавитись, та щоб я відпочила хоч на мить. Спочатку Тарас привітав тещу, а потім почав нарікати, що вона нам життя може зіпсувати, сільські побрехеньки передає, а тоді у нас сварки.

Які такі побрехеньки, чому ти їх так боїшся, можливо тобі є що приховувати? Чоловік зніяковів, облаяв мене і знову зник до ранку. А я вирішила вияснити, де проводить час мій Тарас. Запросила маму на вечерю, а сама відпросилася, ніби до подруги на пів години, щоб відпочити.

Моя подруга Наталка жила трохи далі. Мені й запитувати в неї нічого не треба було, сама такого мені розповіла, що краще б я вдома залишилася, й нічого не знала. Як виявилося, мій, як я вважала, коханий чоловік вирішив зібрати гарем. Але ні першою, ні другою дружиною я не буду. Я хочу бути єдиною!

Та бачу, що цьому не судилося збутися. Так ось чого він побрехеньок боявся, та мою матір незлюбив. Не хотів, щоб правда викрилася. Не змогла я йому пробачити зраду. Та, чесно кажучи, він дуже й не вмовляв про пробачення. Мабуть, ще не нагулявся, як кажуть.

Розлучилися ми швидко. Я з донькою пішла жити до мами. Можливо, і я ще колись щаслива буду? Ще така молода, а вже розлучена.

Можливо не потрібно було поспішати з розлученням? Чи впораюся я сама з вихованням доньки? Яке майбутнє нас чекає? Скільки питань, на які немає відповіді.

Думалося, що попереду багато часу, ще все встигну. У Тараса постійної роботи не було, переймався випадковими заробітками, та понад усе йому не подобалося працювати, як він казав” на дядю”.

Все подумки свою справу відкривав, особливо, коли з чоловіками за келихом сидів. Тоді він був героєм! Далі розмов справи не пішли. Невдовзі у нас з’явилася донька. Здавалося б чоловік повинен мені допомагати, хоча б інколи. Та де там? Все частіше Тарас затримувався на всю ніч, як він казав, у друзів.

Звісно така всеношна відсутність мене не влаштовувала, виникла недовіра, почалися сварки. Доглядати маленьку дитину, вести господарство, та бути доброю, чуйною дружиною у мене не виходило. Тому я вирішила бути гарною, люблячою мамою, а далі, як буде.

Моя мама не залишила мене на самоті з купою проблем, за що я їй дуже вдячна. Кожного дня вона нас відвідувала, щоб з онукою побавитись, та щоб я відпочила хоч на мить. Спочатку Тарас привітав тещу, а потім почав нарікати, що вона нам життя може зіпсувати, сільські побрехеньки передає, а тоді у нас сварки.

Які такі побрехеньки, чому ти їх так боїшся, можливо тобі є що приховувати? Чоловік зніяковів, облаяв мене і знову зник до ранку. А я вирішила вияснити, де проводить час мій Тарас. Запросила маму на вечерю, а сама відпросилася, ніби до подруги на пів години, щоб відпочити.

Моя подруга Наталка жила трохи далі. Мені й запитувати в неї нічого не треба було, сама такого мені розповіла, що краще б я вдома залишилася, й нічого не знала. Як виявилося, мій, як я вважала, коханий чоловік вирішив зібрати гарем. Але ні першою, ні другою дружиною я не буду. Я хочу бути єдиною!

Та бачу, що цьому не судилося збутися. Так ось чого він побрехеньок боявся, та мою матір незлюбив. Не хотів, щоб правда викрилася. Не змогла я йому пробачити зраду. Та, чесно кажучи, він дуже й не вмовляв про пробачення. Мабуть, ще не нагулявся, як кажуть.

Розлучилися ми швидко. Я з донькою пішла жити до мами. Можливо, і я ще колись щаслива буду? Ще така молода, а вже розлучена.

Можливо не потрібно було поспішати з розлученням? Чи впораюся я сама з вихованням доньки? Яке майбутнє нас чекає? Скільки питань, на які немає відповіді.