Життєві історії

– Обережно, бо за відром звалитесь вниз! – злякався хлопець. –  Не боїсь, не впаду, – крикнула дівчина і раптом у неї з голови злетіла косинка. Стас роззявив рота. Дівчина була зовсім лисою

By Liudmyla

October 27, 2026

– Завтра підемо до мене додому, – сказав Стас, цілуючи Юлю в щічку.

– Класно. А твої у тебе кудись їдуть? – Зраділа дівчина. – А то вже набридло по кіношках, та кафешкам ходити. І в гуртожитку не посидиш, вічно хтось підглядає, підслуховує.

Стас обійняв її міцніше і посміхнувся:

– Замерзла? Давай зігрію. Ти мене не так зрозуміла. Ми завтра йдемо до моїх батьків, щоб я познайомив тебе з ними.

Юля відскочила від нього:

– Ти що? З глузду з’їхав? Подивися на себе та на мене. Ти весь із себе пристойний хлопчик, а я? Та ти що, вони мене і на поріг не пустять!

Стас зареготав:

– Та ти ніяк злякала? Моя безстрашна дівчинка й боїться? І кого? Моїх батьків? І чому ти думаєш, що ми з тобою не пара?

– Я тебе люблю, ти мене, сподіваюся, також. Просто мої батьки хочуть побачити мою обраницю. Через яку я пізно приходжу додому. Ось і все.

…Стас уперше побачив Юлю, коли вона сидячи на підвіконні третього поверху, мила вікно. А він ішов в  гуртожиток до друга.

Раптом за метр від нього пролунав гуркіт. З висоти впало відро з мильною водою.

– Ой, блін, – пролунало зверху, і він підняв голову. – Я ненароком, правда. Вас не зачепило, сподіваюсь?

Юля так звісила з підвіконня, що Стас навіть злякався.

– Обережно, бо за відром звалитесь вниз! – злякався він.

–  Не боїсь, не впаду, – крикнула дівчина і раптом у неї з голови злетіла косинка.

Стас роззявив рота. Дівчина була зовсім лисою.

– Чого, злякався? Слухай, будь другом, підніми косиночку і занести в чотириста третю кімнату. Ладоньки? – попросила вона і зникла з поля зору.

Спочатку Стаса бентежила її лиса голова, але він звик якось одразу. Адже Юлька була веселою та смішною. Виявилося, що вона й постриглася на суперечку. І як не дивно, їй це навіть личило.

Вона виглядала незвичайно та стильно. Юля бігала гуртожитком у паніці.

– Дівчата, рятуйте. Дайте пристойну сукню, і в кого є перука?

Знайшлося все, тільки перука була трохи велика і все норовила з’їхати набік. Але загалом виглядала Юля в міру скромно та пристойно.

–  Батьку, мамо, познайомтеся. Це моя Юля, – представив Стас дівчину батькам.

Юля зі страхом пробелькотіла:

– Дуже приємно.

Мама Стаса запросила всіх за стіл і всі чинно розсілися.

Юля з жахом оглянула стіл. Перед нею лежали прилади. Гаразд би ніж із виделкою, а то ще й щипчики якісь.

Страви теж були незнайомими. Вона вирішила, що попросить у Стаса лише салат. Його точно можна буде тільки виделкою їсти. Почалася трапеза.

Юля ганяла по тарілці листок салату, коли почула голос Ганни Романівни.

– Юлю, а що ви нічого не їсте? Вам не до вподоби? – і їдко так посміхається.

– Я просто не голодна. Ми з дівчатами картоплі наїлися, смаженої – випалила Юля і почервоніла.

– Ну-ну, – сказала мама Стаса і про щось заговорила напівголосно з чоловіком.

Коли тортури з вечерею закінчилися і Стас із батьком пішли за пирогом на кухню, Юля схопилася.

– Давайте, я допоможу вам прибрати зі столу, – сказала вона Ганні Романівні і незручно запнулася за край скатертини.

Падаючи, вона бачила округлі очі мами Стаса. Коли Юля вибралася з уламків, виявила, що перука з’їхала набік. Ганна Романівна затулила руками обличчя і вибігла з кімнати, голосно схлипуючи.

Юля, не пам’ятаючи себе, вискочила надвір. Розстебнута курточка, перука в руці та сльози градом.

– Як оглядини пройшли? – забігали з розпитуваннями дівчата.

– Зганьбилась, – схлипувала Юля.

І всю ніч із соромом згадувала невдалий вечір. Вона навіть телефон вимкнула, боялася почути від Стаса;

– Вибач, але ти мені не підходиш. Ми розлучаємося.

Сусідки по кімнаті пішли на заняття. А Юля, з набряклими від сліз очима, знову і знову переживала свою ганьбу.

– Хоч додому їдь, – думала вона, – Стас тепер у мій бік і не подивиться, мабуть.

У двері постукали і Юля подумала, що хтось із дівчат повернувся. Відчинила і здивувалася. Перед нею стояв Стас із коробкою в руках.

– Ти чого на дзвінки не відповідаєш? І чого вчора втекла? Я слідом за тобою вискочив, аж до гуртожитку біг, але ти, як на мітлі полетіла, – діловито спитав він і пройшов до кімнати.

– Ти що тут робиш? І як тебе на вахті пропустили? – Запитала Юля.

– Та я тобі кусок пирога приніс. Ти ж його вчора так і не скуштувала. Я відмовлявся, правда, але мати наполягла. Говорить, дівчинка за весь вечір так і не поїла. Вона й так худенька, їй більше треба їсти, – Стас незворушно розрізав пиріг.

– Ще й смієшся з мене? Який пиріг? Яка мати? Та я ж вам увесь посуд розбила. Твоя мати навіть розплакалася. Ти зі мною розлучитися прийшов? Так кажи, “бувай”, і йди, – у Юлі затремтіли губи. Стас обійняв її:

– Ти що? Батькам ти сподобалася і навіть дуже. А мама не плакала, вона реготала. Коли вона вперше прийшла до батьків батька, вона їм кран на кухні виламала.

– Так завзято взялася “тарілочки сполоснути”. А щодо сервізу, мама сказала, що він їй ніколи не подобався. І тепер буде привід новий купити. Тож, Юлю, ти запрошена на сімейний обід у суботу.

– І, до речі, ще вона додала, що без перуки тобі краще. І навіть злякала батька, що теж так хоче.

Юля з Ганною Романівною потоваришували. Разом по бутікам ходять, обіди готують. А Стас уже і обручку прикупив.

У Юлі незабаром день народження, і на ньому він планує їй пропозицію зробити. Романтично ж? Принаймні – неочікувано…