– Це я хочу тебе запитати, що трапилося? Чому у нас знову порожній холодильник? Вранці я приготувала і перше, і друге. Брудний посуд я бачу в мийці. Ти хочеш сказати, що з’їв усе, що я приготувала на два дні? – А що тут такого? Я ж не маю сидіти голодний!
– Максиме, що все це означає? – В чому справа, люба? – Підійди, будь
– А коли ж ти почнеш називати мене мамою, як Олена? Адже це просто слово, – не відставала жінка, обвівши гостей задоволеним поглядом. – Скажи “мама” і все. – Може й скажу, коли звикну. – Ось зараз і скажи! На честь мого ювілею. Ну? – Наполягала свекруха
Валентина готувалася до свого шістдесятиріччя цілий місяць. Замовила торт у гарній кондитерській, купила нову
– я йому сказала, що це буде його останній шанс вибачитися і зберегти стосунки з найближчою для нього людиною. Наталя Андріївна відчула, як на очі навернулися сльози. – Ні, Оксано, тепер я бачу, що не я для Романа найближча людина
Наталя Андріївна гірко плакала, сидячи на залізничній станції. Ще кілька годин тому вона вийшла
– Я вже була доброю і мало не опинилася на вулиці! – Обурено сказала Яна
У двері подзвонили рівно о дванадцятій годині дня, у суботу. Яна навіть не стала
– Хочете дитину? Платіть! Я вам її продам! – Репетувала неосудна мати
Валентина жила одна вже багато років. У квартирі все було акуратно, але надто тихо.
– Не чекала такого від невістки! Цеж треба таке утнути?! Забрала гроші у онука, які я подарувала йому на День народження! – Голосила свекруха
Ніна Петрівна сиділа в кріслі з кухлем чаю і міркувала про те, як добре
Він був ще зовсім малюком, але його очі вже заплющилися від втоми, ніби весь світ вирішив зарано позбавити його права на дитинство…
Він лежав на холодному асфальті, наче маленька грудочка бруду, нікому не потрібна, забута і
Ігорю, я йду! Знайшла собі нормального чоловіка, який може мене забезпечити. З твоїми копійками я більше жити не буду. Аліса нехай залишається з тобою. На аліменти не подавай – все одно нічого не отримаєш! – Написала Люба в прощальній записці, а потім дуже пошкодувала…
– Тату, мама пішла! Ігор мало не випустив телефон. У слухавці – голос п’ятирічної
-Ну що ти, Вікторе, на бідну жінку наговорюєш? Допоміг би краще, бачиш не дістаю… -Олега поклич! Він і потримає і підтримає!
Віктор зранку прийшов на роботу, переодягнувся і зайшов на кухню ресторану, де він працював
Все правильно сказала Світлана, так і є. Як вийшов на пенсію, одразу виникло це відчуття непотрібності, а далі як за накатаною пішло. Така лінь охопила, так все набридло, що хоч плач!
– Здає вже Іван Сергійович, – сказала Світлана чоловіку, готуючи олів’є. – З чого

You cannot copy content of this page