– Будь-яка ноша легка на чужому плечі. А коли самому тягнути доводиться, ноги підгинаються…
– Ілля, твоя мама мені сьогодні вдень телефонувала, з’ясовувала наші плани на літо, –
– Тату, він же ще маленький, та й руки простягати не можна! – Маленький? – пирхнув старий. – Мужик має вміти постояти за себе! Я так Андрія вчив і правильно робив. Ніхто його не кривдив…
– Дай йому в пику, і відчепиться! – Сказав дідусь, Петро Іванович, стиснувши кулаки.
-Ти мене втратив, синку! – Знати вас більше не хочу! Ти тепер проти матері йдеш, батько б цього не схвалив…
– Мамо, ну не можна ось так, – роздратовано сказав Ілля, відчинивши двері й
– Ірочці треба допомогти, – заявила мама. – І нічого ображатись, все справедливо…
– Ірочці треба допомогти, – заявила мама. – І нічого ображатись, все справедливо… –
Покупка сукні стала не просто покупкою. Це був її акт протесту, її маленька революція. Ця сукня була символом її особистого простору, її права на себе, на свої бажання. Вона захотіла повернути собі те, що в неї роками забирали докорами й контролем
Олена повернулася додому з легкою, майже дитячою усмішкою. У руках вона тримала об’ємний паперовий
-Від Марійки Борька пішов. Отак взяв і залишив її. До тієї своєї в місто поїхав разом з речами. Марійка цю подію хоче відсвяткувати. Сама знаєш, як вони жили. Ну все – збирайся і до Марійки! А мені ще Ользі та Вальці зателефонувати треба
Тетяна займалася пранням, як раптом задзвонив телефон. Вона взяла слухавку. Це була її подруга
—Кажуть люди, нагуляла ти дитинку. Он від Льошки. Недаремно в тебе і роман із ним був. Зізнавайся давай!
Ситуація була просто абсурдною. Ніна тримала в руках папірець з аналізами і нічого не
– Марино, та які зв’язки? Я її пробивав, вона без роду – сирота. Подруг і друзів немає, а ті, що були давно закінчилися. – А це ти круто придумав із квартирою! Я так сміялася, коли почула. – Мені треба було підстрахуватися, якщо в неї не буде житла, ні хто не присудить їй дитину, та й якщо чесно нам зайві гроші зараз не завадять
– Настюша, мене як не стане, ти мене поховай поруч з дідом, а як
– Я тобі, Борю, не Машка! Я терпіти тебе більше не буду! На моїй шиї сидіти не вийде! Так що давай, синку, дрібнички збирай і слідом за дружиною!
Ох, і злий був сьогодні Борис! Язик свербів висловити дружині все, що накипіло. Але
— Знову він тут… — зітхнула Галина Петрівна, пригальмовуючи крок біля лави в парку. — Бідолашний ти мій, що ж ти все виглядаєш тут? Пес, наче почувши її голос, поволі повернув голову. В його очах, глибоких і карих, застигла така безвихідь, що жінці стало важко дихати від болю
— Знову він тут… — зітхнула Галина Петрівна, пригальмовуючи крок біля лави в парку.

You cannot copy content of this page