Бабуся прокинулася вже в будинку для літніх людей. Невістка організувала все ретельно, але згаяла один момент…
Свідомість повернулася до Ганни Степанівни раптово. Вона розплющила очі і виявила себе в незвичній
– Не зрозумію я тебе ніяк, донечко, ти ж жінка врешті-решт, у чому бідна дівчинка винна? Ну від іншої жінки і що? Ти ж її ростити будеш, вона тебе потім мамою кликатиме. Ну вийшло так, але ти ж маєш мудрішою бути, любиш чоловіка – полюби і його доньку
Чоловікові зателефонували з опіки й сказали забрати рідну доньку, якої в нього ніколи не
— Вставай, ледащо! — пролунав голос, різкий, мов удар батога. — Досить валятись, як остання нероба! Над нею, мов тінь із кошмару, стояла Антоніна Павлівна — свекруха, господиня будинку, деспот у хатньому халаті та капцях, немов одягнена для суду над чужим життям
Наталя прокинулася в крижаній темряві, ніби провалилася в бездонну криницю холоду. Її тіло охопила
— звільняйся з роботи й живи коштом дружини. Ти заслужив. — Я так не можу, мамо. Незручно якось. — А чого тут не могти? Незручно йому. Твоя дружина такі гроші заробляє, а ти не можеш? Ми тоді й бачитися частіше зможемо. А то, що ж виходить? Відколи ти одружився, я тебе майже й не бачу
Свекруха дізналася, що невістці підвищили зарплату, і вмовила сина жити коштом дружини. Вадим стояв
– Маріє, терміново! Я зараз у крамниці бачив твою невістку. Вона купувала щурячу отруту. Дві пачки! Каже, миші завелися. Але ж я знаю – немає в тебе жодних мишей! У Марії підкосилися ноги. Ось воно що! Он як надумала будинок прибрати до рук!
– Барончику, друже мій, – зітхнула жінка, виходячи на подвір’я з мискою каші. –
– Мамо, він же не живе тут. Поки у нього немає статусу нареченого. Пропозицію він мені не робив. Хоча дуже хочеться, – трохи сумно відповіла Юля. – Візьми все в свої руки, зроби сама, – пожартувала мама. – Ну ні вже. Не хочу я так. Почекаю.
Юля прокинулася рано. Потягнулася. Який гарний день. Сонечко світить. Вихідний. А ще у неї
-Мамо, я втомилася вже казати, що я продаю квартиру… Це моя квартира. Моя власність. Ви жили з Оленою тут чотири роки. Чотири! Я не брала з вас жодних грошей. Жодних. Тепер я повернулася і хочу її продати. Я маю плани. А ви просто поїдете назад додому, в село. Не бачу тут ніякої проблеми…
-Мамо, я втомилася вже казати, що я продаю квартиру… Це моя квартира. Моя власність.
– Як це не можете з дітьми посидіти? Ви ж бабуся та дідусь! Це ваш обов’язок! – Видала невістка
– Валентино Іванівно, терміново приїжджайте! Ми з Андрієм відлітаємо на Мальдіви, посидьте із дітьми!
– Я витратив гроші не на себе, ти не подумай! Просто Люба захотіла цього літа новий велосипед. Я не зміг їй відмовити! Розумієш, вона мене рідко бачить, мушу ж я якось це компенсувати! – Тобто, я в твоєму житті настільки не важлива людина, що ти вирішив навіть мою думку не враховувати?! – спитала дружина
– Привіт, подруго! Ти чого йдеш, носа повісила? Чи на роботі так сильно вимоталася?
– І ти пам’ятаєш, чим закінчилася наша остання розмова? Ти запропонувала мені йти. А я тобі що тоді сказав? Що ти можеш обурюватися і скільки тобі завгодно, кохана, а я все одно нікуди не піду. Іди краще вечерю готуй! А з цією справою в тебе все одно нічого не вийде. Я нікуди не піду
Віктор ходив по квартирі з кислим виглядом, не знаючи, чим себе зайняти. Три години

You cannot copy content of this page