Петро влетів у кімнату і з гуркотом зачинив за собою двері. Хотів вгамувати роздратування, щось зламавши, але, як дбайливий господар, швидко передумав, йому ж потім і лагодити

Петро влетів у кімнату і з гуркотом зачинив за собою двері. Хотів вгамувати роздратування, щось зламавши, але, як дбайливий господар, швидко передумав, йому ж потім і лагодити.

Але злість шукала вихід. Вазу розбити? Якось схоже на жіночу істерику. Телевізор гримнути? Ага зараз! Він коштує грошей! Шафу штовхнути? Так ноги не залізні, шкода.

У результаті Петро впав на ліжко і почав м’яти подушку. Причому подушку дружини, бо саме вона довела його до такого розлюченого стану.

Це неможливо! Його слово у цьому будинку нічого не означає, його ніхто не слухає! Хоч із дому йди! На цій думці Петро затнувся і навіть перестав наминати боки подушки.
Точно! Хоч із дому йди! Ось він і піде, якщо його в цьому будинку не цінують. Нічого, які його роки! Він ще знайде собі жінку, яка його цінуватиме!

Все! Вирішено! Треба йти! Петро рішуче відкинув від себе подушку і крекчучи піднявся з ліжка. Куди він йтиме, він ще не вигадав, але вирішив, що для початку треба зібрати речі.

Петро завмер посеред кімнати, намагаючись пригадати, де востаннє бачив спортивну сумку. В шафі? Ні, не в шафі. То де ж?

Петро вже хотів спитати у дружини, але вчасно згадав, що взагалі-то вони у сварці й Пєтя зібрався йти з родини. Тож звертатися до дружини зараз було б політично неправильно.

Петрик із незалежним виглядом пройшовся по квартирі, ігноруючи наявність у ній ворожого елемента у вигляді дружини. Та на нього теж не звертала уваги, гримаючи чимось на кухні.

Її спокій Петра зачіпав, але виду він не показував. З діловим виглядом він лазив по шафах, висував ящики та навіть вліз на табуретку, щоб заглянути на антресолі. На балконі його мало не прибило розкладачкою, а з комори довелося терміново виходити, бо з верхньої полиці на багатостраждальну голову Петра щось почало падати.

Але попри всі муки, Петра променад не дав жодного результату. Знайти хоч якусь сумку чи валізу так і не вдалося. Але Петро вирішив, що його нічого не зупинить. Якщо немає сумки, то вистачить і пакета, він людина не горда і точно не барахольник.

Пакети знаходилися на кухні, куди Петро поки не поспішав заходити.
– Спочатку все приберу на ліжку, а потім вже схожу за пакетом, – вирішив Пєтя і пішов збирати речі.

З речами справа теж була не така райдужна, як хотілося. Петро гадки не мав, де лежить більшість його речей. Зазвичай він казав дружині, що збирається вдягнути вранці, і вона вивішувала їх на дверцятах шафи.

Зараз Петро тупо дивився в нутро цього платтяного монстра і не знаходив нічого, що хоч віддалено нагадувало б його речі. Можливо, за зовнішнім рядом вішаків таївся ще один, але Петро побоювався так глибоко залазити до цієї Нарнії.

Порскавши ще по шафі, Петру вдалося виявити лише пару шкарпеток і краватку, про існування якої вже встиг забути. Здається, цю краватку йому дарували ще на випускний з університету.

– У мене в цьому будинку навіть шкарпеток чистих немає, – почав було обурюватися Пєтя, а потім згадав, що до вчорашнього дня шкарпетки лежали під диваном, звідки ці скарби вигребла дружина і відправила до прання.

Петро почухав живіт, прихований майкою, і задумливо глянув на ліжко, де він відвів місце для збирання своїх речей. Поки там сиротливо лежали паспорт, зубна щітка та пара шкарпеток.

“Все, що нажите …” промайнуло у Петра в голові й він подумав, що такі “багатства” можна забрати й без пакета, розпихати по кишенях пуховика.

Ні, це серйозно. Йому сорок років, він п’ятнадцять років у шлюбі, багато чого встиг нажити, це Петро пам’ятає точно. Тільки от знайти це нажите в нього чомусь не виходить.
Хоч іди до дружини та питай, куди вона все подівала, але робити цього Петро, звичайно ж, не збирався. Натомість Пєтя сів на ліжко і міцно замислився.

З роздумів його вивів голос дружини. Вона стояла в кімнаті біля Петра і вже не вперше питала, чи йде він вечеряти.

Петро хотів гордо відмовитися, але з дверей долинали такі аромати, що в Пєті засмоктало під ложечкою. Він проковтнув слину, кивнув і подався за дружиною на кухню. Після смачної та рясної вечері Петро вже навіть не згадав, що кудись збирався йти. Він зніяковіло моргав перед телевізором, намагаючись вдатися в сюжет якогось фільму.

Дружина в цей час зайшла в спальню і звернула увагу на паспорт, зубну щітку і шкарпетки, що лежать на ліжку. Обурювалась, що чоловік знову все розкидав, вона прибрала речі по місцях і вирушила до зали. Дружина так і не дізналася, що цього вечора від неї майже пішов чоловік.

You cannot copy content of this page