Життєві історії

– Прошу зрозуміти і повернути! – Нахабно відрізав колишній

By Liudmyla

November 07, 2026

Віра налила собі кави, сніданок не готувала. Єгор ще спав, просидів до пізньої ночі за комп’ютером. Перед вихідним Віра не забороняла.

Єгор навчався у восьмому класі, вчився добре, відповідально. Професію собі вибрав і прагнув до цього. Віру це тішило. Не кожен хлопчик у його віці знає, куди піде. Можливо й змінить він свої плани, але поки що все влаштовувало.

Старша донька Віри, Ксенія, вже працює, мешкає окремо. Незабаром і весілля буде. Все добре складається, що ще треба.

У двері тихо постукали. Віра на нікого не чекала, але відчинила. Хто ж знає, може це сусідка, може, друг до Єгора прийшов.

На порозі стояв колишній чоловік з тортом у лівій руці, правою він поправив волосся, потер носа, потім навіщось смикнув вузол краватки.

– Які люди!

– Привіт, Віро. А я ось повз ішов, подумав, що можна б зайти, з сином побачитися.

– Який добрий тато, згадав про сина. А чепурний який!

– То я ж обіцяв. От і зайшов. Увійду?

– Якщо до сина, то увійди, тільки він спить.

– Дякую, а ось це до чаю, – Льоня простягнув вафельний торт.

Віра подумала, що можна було і справжній торт принести, але промовчала. Раптом у колишнього проблеми із грошима.

Віра згадала, як свекруха називала свого сина – “голубчик”, “Льонечка”. Наразі ці слова чомусь асоціювалися зі старою рекламою – “куплю дружині чоботи.” Там Льоня Голубков обіцяв все!

Віра тоді навчалася в школі, а батьки завжди сміялися з того Льоні з телевізора. Напевно, тому вона й запам’ятала цей момент життя. Ось і Льоня, тільки не Голубков, колись обіцяв Вірі все, аж до зорі з неба.

Тільки ось з дивана неба не видно, та й що він там не бачив у цьому небі.

Спершу все було добре. Льоня працював, обіцяв поїздки до Києва, В Карпати, та й ще куди захочу. Обіцяв, але грошей ледве вистачало на життя. А потім Льоню скоротили.

Основною роботою став диван, – добре, що Льоня встиг його купити. Уживаний, потертий, але вибору не було. Двоє дітей, гроші йдуть.

Льоня обіцяв знайти роботу, обіцяв величезну зарплату. А одного разу просто зібрав речі та поїхав до мами. Просто не пояснюючи нічого. За тиждень він забрав диван. Віра тоді посміялася, хоч було зовсім не до сміху.

Льоня обіцяв приходити до дітей, обіцяв гроші, але нічого не було. Аліменти були оформлені, але Льоня працював не офіційно. Сьогодні в одному місці, завтра в іншому. Борг ріс, списати було нічого, – майна не було.

Діти росли. Єгору тоді було три, він тільки почав ходити до дитячого садка. Віра вийшла працювати після декрету.

Місце, де стояв диван, було порожнє  рік. Єгор уже виріс зі свого ліжечка, довелося викроїти гроші на диван та на невелике перепланування. Дві невеликі кімнати, двоє дітей та мати.

Кожному потрібний окремий простір. Віра тоді вибрала собі кухню. Так і мешкали. Віра справлялася, після декрету швидко увійшла до справи і навіть підвищення отримала. Аліментів не було, але вона й не сподівалася.

– І що такого гарного дядечка до нас занесло? – хотілося сказати Вірі, але вона вирішила поки що промовчати.

– Від кави не відмовлюся.

– А я ще й не пропоную.

Віра знову поставила на плиту турку, закинала каву. Колишньому можна було б і розчинну, але її просто не було. Віра любила гарну каву, могла собі зараз дозволити.

– Добре живеш. Смачно – не порівняти з розчинною.

– Розчинна теж буває непоганою.

З кімнати вийшов Єгор.

– Мамо, я швидко поїм і на стадіон, у нас команда збирається. Здрастуйте.

– Єгоре, це взагалі-то твій батько.

– Я зрозумів. Якого я не бачив… дванадцять років. Я привітався.

Єгор мовчки зробив собі омлет, з’їв і пішов.

– Яка неповага до батька, – сказав Льоня.

– А тебе є за що поважати?

– Зрозуміло, риба гниє з голови.

– Якщо тобі ні з ким спілкуватися, то тобі час.

– Стривай. Я прийшов не тільки побачити сина. Невелика проблема виникла. Мені треба вступати у спадок. Мама пішла із життя, ти, мабуть, чула.

– Співчуваю.

– Дякую. Так ось…

Віра приготувалася слухати. Вона приблизно розуміла у чому справа. Про відхід колишньої свекрухи їй повідомила колега, а за сумісництвом сусідка Льоні та його мами.

Виявляється у Льоні бізнес. Так! Машина та рахунок у банку. Тільки все було записано на маму. У нього нічого за душею. А ось тепер єдиний син вступає у спадок. А аліменти? Не платив! Як із цим бути?

– Віра ти чуєш мене? Про що ти замислилась?

– Чую, продовжуй.

– Отож… Мати моя мені спадщину залишила. Не хотілося б її втратити.

– Спадщина, – пощастило тобі. А до нас тебе навіщо занесло?

– Спадщина ця… як ти.., але я сам, сам заробив. Все своїми руками, своїм розумом, мама лише всім володіла.

– Молодець!

– У мене автомайстерня та магазин запчастин. Не в мене, у спадок отримую. Квартира ще мамина.

– Звучить привабливо, але не цікаво.

– Ти про що?

– Так, про своє.

– Я збирав, ми з мамою збирали на розширення бізнесу. У мами ще внесок у мою спадщину. Великий внесок, ми хотіли розширюватися, а мама… того… пішла.

Віра вже ледве стримувала сміх. Багатий колишній зараз попросить відмовитися від претензій щодо аліментів, від боргу. Ще трохи і він щось пообіцяє.

– Співчуваю, співчуваю.

– Я проконсультувався. Гроші мої підуть на погашення боргу, вашого боргу.

– Не нашого, а твого перед дітьми. Називай усе своїми іменами.

– Не так висловився, хвилююсь. Усі гроші підуть, а вони – для розширення. Розумієш? Їх треба буде повернути мені.

– Я потім вам все поверну. Ксюша вже доросла, Єгор самостійний, та й живете ви добре, ремонт зробили. Не потребуєте. А я потребую!

– Добре, що ти дітей не забув. Не потребуємо, але ти винен дітям.

– Віро, там же не сто гривень, не тисяча на кишенькові витрати, там мільйон. Це мої гроші, ви мусите їх повернути!

– Це ти мусиш повернути.

– Я потім все дітям віддам, я не маю інших дітей. Все їм дістанеться. Я спеціально прийшов раніше, домовитися.

– А я думала, що ти про дітей згадав.

– То що? Домовились?

– Ні. Якщо маєш, то все повернеш. Я одна дітей піднімала, ти навіть їх не бачив після того, як пішов.

– Мені дуже потрібні ці гроші. Дуже!

– Нам також дуже потрібні ці гроші. Дітям потрібні.

– Яка ж ти…

– Ось така я! А ти на що сподівався, коли йшов сюди? На розуміння? Ти всі ці роки не думав про дітей, не думав, як вони одягнені, що їдять, а ми повинні зрозуміти та повернути!

– Діти тебе не зрозуміють, а я від грошей не відмовлюся! Даремно ти прийшов. До речі, торт у тебе прострочений, забери його. Ти на дату дивися, коли купуєш, уже місяць, як термін вийшов!

– Віро,  може ти візьмеш тільки частину, а решту повернеш мені? Десята частина тебе влаштує?

– Торгуватимемося? Ні, не влаштує, тобі час.

Віра зачинила двері. Треба радіти, скоро повернуться гроші, але відчуття чогось дивного, неприємного не залишало її. Найімовірніше, це через обман. Льоня обманював дітей, приховував доходи, гроші, а вийшло, що обдурив він себе.

***

– Мамо, я вдома. Їсти хочу.

Єгор повернувся, про батька ні слова не спитав, начебто його й не було вранці на їхній кухні. Та і якицй він батько? Просто стороння нахабна людина, яка повз проходила…