– Степан не ходи, – Лариса впіймала чоловіка за рукав.
– Та ти що. Це наш будинок. – Степан усміхнувся і спробував вивільнити руку.
– Степан. Ні.
– Лара. Не панікуй. Я зараз піду і в усьому розберуся.
– У чому ти розберешся?
– Хто ці люди та чому вони у нашому домі.
– Ні. Давай краще викличемо охорону, – Лара, продовжуючи тримати чоловіка, вказала в бік посту охорони на в’їзді в дачне селище.
– Лара, ти як маленька. Повір, це не грабіжники. Ну як би вони потрапили на територію селища, що охороняється? Швидше за все люди просто помилилися адресою. Ось сміх буде, коли все з’ясується.
Степан таки звільнив руку і пішов стежкою за будинок, де чулися голоси, і піднімався димок від мангала.
Лара залишилася стояти біля воріт, нервово переступаючи з ноги на ногу.
Тепер вона не думала, що поїхати на дачу зустрічати Новий рік була гарна ідея.
– Схоже, спокійного домашнього Нового року не вийде, — подумала вона, почувши голоси, які лунали за будинком.
Ще кілька хвилин тому вона була спокійна, навіть умиротворена. Лара дивилася у вікно автомобіля. По радіо тихо грала якась новорічна мелодія, тепле повітря від вентилятора приємно зігрівало.
– Дивись, дивись, Степан, яка краса, прямо, як у казці.
Степан від несподіванки навіть трохи пригальмував.
– Ой, ні. Давай краще на дорогу дивися, – відразу виправилася Лара.
– Так праворуч дивитися чи на дорогу? – трохи засміявся Степан.
– На дорогу, звісно. Просто така краса, я не втрималася і забула, що ти за кермом.
– Це легко виправити, – чоловік з’їхав на узбіччя.
– Справді, краса, – Степан вийшов з машини та на повні груди вдихнув свіже морозне повітря. – Лара, дивися. Білка. Припаси тягне. Теж до Нового року готується, – посміхнувся чоловік.
Лара обережно, щоб не порушувати тиші, теж вийшла з машини, підійшла до чоловіка і подивилася туди, куди він показав.
– Так, точно. Скрізь відчувалося свято, – вона щасливо посміхнулася.
Ідея зустріти Новий рік на дачі з’явилася спонтанно.
– Лара, обіцяй тільки, що не дуже засмутишся, – два дні тому заявив Степан, ледь переступивши поріг квартири.
– Степан, що трапилося, – дружина відірвалася від валізи, яку збирала і присіла на край ліжка.
– Наш Новий Рік в Карпатах зривається. Мені поставили зміну на третє січня.
– Але ж ти казав, що тебе відпустять,- у голосі Лари почулося розчарування. Не так просто розлучатися з мріями. А вона мріяла хоч раз у житті зустріти Новий Рік у горах.
– Лара, мій напарник мав терміново виїхати до батьків, щось там сталося.
– А путівки? – Лара мало не плакала.
– Слухай, ти можеш поїхати сама. І, правда, чому ти маєш втрачати мрії через мене.
– Ну, ні. Або разом або ніяк, – вони були одружені п’ять років і кожен Новий Рік відзначали разом. Міняти цю традицію Лара не збиралася.
– Тоді все скасовуємо? – Степан глянув на дружину.
Та рішуче кивнула.
Увечері вони тихо сиділи біля телевізора.
– Треба буде хоч ялинку купити й до столу чогось, – зітхнула Лара.
– А може, поїдемо до моїх батьків? – Степан поділився ідеєю, яка йому спала на думку. – Мама дуже переживала, коли я їй сказав, що цього року ми Новий Рік зустрічатимемо не з ними, а поїдемо на відпочинок у Карпати. Моя сестра з дітьми та чоловіком до неї збираються. Мама сказала, що нас дуже не вистачатиме.
– Слухай, а може, зустрінемо Новий Рік на нашій дачі? – Лара навіть підскочила від радості. І як вона одразу не здогадалася. – Ми ж ніколи не зустрічали Новий Рік у селі. Подумай тільки: розпалимо камін, прикрасимо нашу ялинку на задньому дворі, розвісимо ліхтарики.
Степан та Лара цього року купили будинок мрії. Але бували там лише наїздами влітку та восени. Жити за містом виявилося незручно через постійні пробки, через які доводилося витрачати на дорогу на роботу і назад дуже багато часу.
З настанням зими вони не були там жодного разу.
– Чудово. Новий рік у новому будинку, – спалахнув ідеєю Степан, але за мить похмурнів. – Мати образиться, що ми до неї не приїхали.
– Не образиться, – Лара була, як ніколи, натхненна. – Вони ж таки думають, що ми на свята поїдемо у гори. А ми поїдемо на дачу. Другого числа якраз повернемось. Потім після того, як ти відпрацюєш, можемо знову поїхати на дачу.
– Вирішено, – сказав Степан і поцілував дружину.
Весь наступний день вони їздили магазинами, закуповували продукти. На дачу виїхали тридцять першого зранку, щоб встигнути все приготувати до столу і прикрасити на подвір’ї ялинку.
***
– Де ж Степан? – Лара була вже не на жарт стривожена відсутністю чоловіка. – Невже так довго подивитися, що за люди влаштувалися у нас на подвір’ї та сказати їм, щоб звільнили нашу територію?
Лара подивилась на годинник. Так і є. Минуло п’ятнадцять хвилин, а Степан не з’явився. Вона вже почала замерзати та мріяла опинитися в будинку.
Лара рішуче вирушила стежкою, якою нещодавно пішов її чоловік.
– А ось і Лара! – не встигла Лара вийти з-за рогу будинку, як до неї підлетіла Тетяна, рідна сестра Степана. – Степан все розповів. Сумно, що ваш відпочинок у горах зірвався.
– Таню, що ви тут робите? – здивовано спитала Лара, вивільнившись з обіймів сестри чоловіка.
Їй було не зрозуміло, що тут робить сестра чоловіка та ще не лише з чоловіком та дітьми, а цілою компанією незнайомих людей.
– Ти ж знаєш, що ми зі Степаном не збиралися приїжджати сюди на Новий рік.
– А навіщо ви нам? – засміялася Тетяна. – Нам і так добре. Он у нас яка компанія зібралася, – Тетяна обвела рукою велику компанію, в якій кожен як займався своєю справою, так і продовжував це робити, зовсім не звертаючи уваги на присутність господарів.
Лара буквально очманіла від такого нахабства. Бачачи невдоволене обличчя Лари, Тетяна, погладила її по плечу і заспокоїла:
– Та гаразд. Не хвилюйся. Ми потіснимося. Сподіваюся, ви не з порожніми руками приїхали? А то в нас їжі лише на своїх. Та йду, я йду, – відвернувшись від Лари до когось, хто кликав її з дому, відповіла Тетяна і швидко пішла.
– Степан, – гукнула чоловіка Лара. – Степан, – повторила вона голосніше.
Степан підійшов до дружини ніяково і якось по-дурному посміхаючись.
– Що це таке, Степан, я тебе питаю?
– Таня з родиною та друзями приїхали, – він знизав плечима.
– Чому приїхали, якщо нас не мало бути тут? Святкувати без господарів? Ти про це знав?
– Звідки? – Чоловік так щиро здивувався, що Лара не сумнівалася – правда, не знав.
– Але як вони потрапили до хати? Де взяли ключі? Як їх пропустила охорона?
Тетяна з родиною були на дачі у Лари та Степана лише один раз, на новосілля. І вона не пам’ятає, щоб вони з чоловіком попереджали охорону, щоби когось без них пускали на їхню ділянку.
– Таня охороні сказала, що ми знаємо, і теж будемо, а вони приїхали раніше готувати сюрприз.
– Гарний сюрприз. Так ось чому нічого не сказали на в’їзді.
– А ключі? – повторила запитання Лара.
– Мама дала, – відповіла Тетяна, яка підійшла і почула розмову. – Вона сказала, що нічого нам у місті стирчати, а Степан проти не буде.
Лара та Степан переглянулись.
– Схоже, залишати запасний комплект Лідії Олексіївні було не найкращою твоєю ідеєю, – сказала чоловіку Лара.
– Я хотів якнайкраще. Мало що могло трапитись. Ми й від нашої квартири ключі моїй мамі дали.
Лару охопило неприємне відчуття нудоти від ситуації, але вона промовчала.
– Ну що? Ви заходите в будинок чи в місто поїдете? – тим часом спитала Тетяна. – Якщо з нами зустрічатимете, тягніть те, що привезли. Або швидко їдьте в магазин.
Лара зі Степаном повернулися в машину по речі.
– Мені здається, що твоя сестра вважає, що це ми в неї в гостях, а не навпаки? – невдоволено буркнула Лара, виймаючи пакети.
– Та гаразд тобі. Не чіпляйся, – спробував відмахнутися Степан.
– Стривай, а де наша ялинка? А я думаю, чого це не вистачає? Степан, де ялинка? Вона ж ось там росла, – Лара обернулася ліворуч і різко замовкла. Зі снігу стирчав самотній пеньок. – Степан! Що це таке? – у голосі Лари почулися сльози.
Блакитна ялина на задньому дворі була предметом, в який Лара закохалася одразу, як тільки увійшла у двір будинку. Власне, певною мірою саме через неї вони й купили цей будинок, а не один з інших, запропонованих їм на вибір.
Лара буквально влетіла в будинок і відразу застигла на порозі. Посеред вітальні сяяла вогнями блакитна ялинка.
– О, ні, моя ялинка!
– Ти чого? – витираючи руки рушником, з кухні показалася Тетяна. – А, добре, щось таки привезли – вона швидко оглянула пакети в руках брата.
– Таню, що ви зробили з моєю ялинкою?
– Як що? Що й роблять з усіма ялинками на Новий Рік. Прикрасили, – здивовано знизала плечима Тетяна.
– Навіщо ви її зрубали? Їй не один рік рости. Вона так прикрашала подвір’я.
– А тепер прикрашає хату.
– Таня, там ми милувалися б нею кожен рік. А тут вона за два дні зав’яне, і пам’яті не залишиться.
– Чому не залишиться? – до ялинки підлетіла чотирнадцятирічна племінниця Степана, швидко сфотографувала себе на фоні ялинки. – Ось, дивись, одразу двадцять лайків, – вона простягла Ларі телефон, показавши, де щойно запостила фото. – Це я розумію. А кому вона у дворі потрібна?
– Мені, – не витримавши, крикнула Лара.
– Так, ти тут давай, нам свято не псуй, – по-господарськи скомандувала Тетяна. – Переодягайся і давай на кухню допомагати, бо я тут не встигаю.
За чверть години Лара увійшла на кухню, збираючись допомогти готувати. За той час, поки вона переодягалася, вона спробувала заспокоїтися і навіть знайти позитивні сторони в тому, що до них на дачу вломилася сестра Степана з компанією.
Але весь її добродушний настрій закінчився, щойно вона увійшла, на що перетворилася її кухня.
Дорогий дубовий ламінат біля плити було обмазано чимось липким. Улюблена каструля Лари підгоріла і вкрилася чорним нальотом. У відрі для сміття вона виявила уламки сервізу, який їм зі Степаном подарували на весілля і який вони привезли, щоб пити чай на дачі.
– А це … – Лара обвела кухню поглядом.
– Та не хвилюйся. Діти Льошки та Вітьки трохи потішилися. Компот розлили та кружки розбили. Але ж це на щастя. Давай, приєднуйся у підготовку. До Нового року п’ять годин лишилося.
Лара зітхнула, потяглася за відром та ганчіркою. Наступну годину вона відмивала підлогу, відчищала каструлю, а потім духовку, яка закоптилася на той час.
Степан у цей час намагався розібратися з ліхтариками, які Лара все ж таки попросила його розвісити.
– Так, давайте проводимо старий рік, – у хату ввалився чоловік Тетяни Федір. Він, виявляється, весь цей час смажив шашлики.
– То ось звідки був дим із мангала, – запізно зрозуміла Лара.
– Степан, сідай. Ось, як засмажилося м’ясо.
– Стоп, а дрова звідки? – злякалася Лара, помітивши, що дрова для шашлику, які вони привезли зі Степаном, так і лежать нерозпаковані.
– Та я там якийсь паркан розібрав. Дрова, що треба. – відправляючи шашлик до рота, відповів Федір. – А що він стоїть просто на дорозі? То хоч порядок у вас навів. Та вільхи нарубав.
– Який паркан? – похолола Лара.
Вона метнулася до вікна. Дорога дизайнерська опора для троянд, яка Ларі недешево обійшлася, була знищена. Правіше замість кущів бузку стирчали пеньки.
– Парканчик, кажеш. Вільхи заготував, – Лара схопила мокрий кухонний рушник і підлетіла до Федора.
– Ану забирайся звідси. Всі забирайтеся, – вона почала налітати з рушником на Тетяну, яка влаштувалася за столом, з сім’єю та її гостями. – Щоб за десять хвилин духу вашого тут не було, або я викликаю охорону і заявляю про незаконне проникнення.
– Ти чого? Яке незаконне проникнення! Ми рідні. Сім’я ваша. Чи не соромно тобі? Ми готували, накривали, – щиро обурилася Тетяна, але в неї одразу полетіло блюдо з мандаринами.
– Наступний буде салат. Що то в нас? Оселедець під шубою? Готова ловити? І далі по черзі, – грізно попередила Лара. – Десять хвилин. Час пішов.
– Лара, – спробував заступитися за них Степан.
– Ще одне слово, і ти підеш слідом!
Нарешті Степан і Лара залишилися самі.
– Що це? – здивувався Степан, побачивши витягнуті відро й ганчірку.
– Береш і допомагаєш мені впорядкувати будинок.
Дві години Лара і Степан упорядковували будинок і двір.
– Уявляю, щоб нас чекало тут після повернення, якби ми поїхали на відпочинок, – зітхнула Лара, коли зі справами було покінчено.
– Тільки не кажи, що це з роботи, – сказала Лара, почувши, що Степану телефонують.
– Мамо, – відповів він.
– Як не соромно! – лунало з телефона Степана, хоч він і не включав гучного зв’язку. – Рідну сестру з дому дозволив вигнати. Все через цю твою Ларку. Я завжди була проти твого одруження, казала, що Ларка тобі не підходить. Тепер і не знаю, як ти випросиш у сестри вибачення. Рідних племінників дозволив свята позбавити та до міста відправити.
Степан не став слухати далі, натиснув відбій і вимкнув телефон.
Лара та Степан таки непогано зустріли Новий рік. Першого січня вони вирушили до лісу, із задоволенням спостерігаючи, як природа святкує початок року.
***
– Ось ми й вдома, – сказала Лара, коли їхній автомобіль загальмував на стоянці біля будинку.
Лара і Степан повернулися до міста, суворо заборонивши охороні в селищі будь-кого, навіть родичів, пускати на їхню ділянку, що б там не казали.
Вони піднялися на поверх.
– Зараз в ароматну ванну, а потім дивитимемося кіно, – замріяно посміхнулася Лара, відчиняючи двері.
– Що це? – в ніс ударив неприємний запах. Тіт і там валялися розірвані пакети, стояли тарілки із залишками їжі, підлога була посипана конфетті.
Лара переступаючи через купи сміття, зайшла на кухню. Так і є. Груди немитого посуду.
Зайшла у ванну та жахнулася. Підлога була залита водою. У ванні, в якій не спромоглися спустити воду, плавали якісь пелюстки та обгортки.
– Лідія Олексіївно, кого ви пустили до нашої квартири? – спитала Лара сердито, зателефонувавши свекрусі.
– А що? Гарні люди. Приїхали до Києва, попросили дозволу зустріти Новий рік. А мені шкода, чи що? Все одно ваша квартира порожня.
– Ви не мали права? Це не ваша квартира.
– Чого це не мала? Там мій синочок живе. Отже, вона моя. А ти не кричи, – перейшла свекруха до претензій. – Ти з дочкою та онуками моїми, як вчинила? Негарно не по-людськи, от і отримуй тепер таке ж ставлення до себе.
Лара відключила телефон і подивилася на чоловіка, який стояв поруч і все чув.
– Просто чудово. Твоя мама не лише нашою дачею, а й квартирою розпорядилася.
Весь вечір Лара зі Степаном замість відпочинку займалися прибиранням.
На ранок він пішов на роботу з хворою головою, а Лара викликала майстра, вирішила, що залишати замок, від якого є ключі у свекрухи не можна.
– Як відпрацював? – спитала Лара чоловіка наступного ранку, коли він повернувся додому. Вона бачила, яким стомленим виглядав Степан.
Він мовчки вийняв телефон. Знайшов номер сестри і заніс його до чорного списку. Потім знайшов номер матері. Степан завмер. Хвилин п’ятнадцять він дивився на екран, а потім таки натиснув кнопку “заблокувати”.
– Степан, – Лара обняла чоловіка.
Їй було його нескінченно шкода і вона розуміла, чого йому варто було заблокувати рідних людей. Сама Лара не знала, чи змогла б вона додати до чорного списку своїх рідних, навіть якби вони зробили й щось гірше, ніж свекруха із сестрою.
– Не хвилюйся. Так треба, Лара, – сказав він. – Так треба, – повторив він і зітхнув. Справжня сім’я так, як вони не робить.
Ставте вподобайки та залишайте коментарі, що думаєте з цього приводу?
