– Що трапилося? – Запитав чоловік. – Трапилося! Те, що ваша матуся три місяці нас за недолугих тримала! Квартиранти у неї, гроші у Наташі –  а вона тут, як королева! Сьогодні – переїзд. Збирай її. І свої речі також

– Шановні гості, а чи не час господарям відпочити? – обурено сказала Лана, наче чайник, що скипів.

– А що таке? – щиро здивувалася Зоя Аркадіївна, свекруха, не вловивши ноток гніву в голосі невістки.

– Вам додому не час? Адже ремонт начебто закінчили!

– Ну то й що? Мені й у вас чудово! – свекруха навіть усміхнулася.

– Ану швидко свої речі зібрали – і за двері! – Вибухнула Лана. Жодних сил більше не залишалося терпіти.

Зоя Аркадіївна оселилася у них «тимчасово» майже три місяці тому, і з того часу Лана щодня зривала по одній жилці з терпіння.

Чоловік Лани, Ігор, смикнувся було щось сказати, але замовк, коли Лана метнула в його бік погляд, здатний пропалити дірку в бетоні.

Якби Лана знала, чим усе це закінчиться, вона заблокувала б у зародку «геніальну» ідею Ігоря запросити маму до них, поки та робить ремонт у своїй квартирі в Черкасах.

…Одружилися вони з Ігорем вісім років тому. У них була звичайна родина. Їхня донька Міла тільки нещодавно пішла до школи.

Ігор давно вмовляв Лану на другу дитину, але вона воліла вдавати, що не чує натяків. Досвід з першими роками їхньої доньки дуже добре їй запам’ятався.

Безсонні ночі у маленькій однокімнатній в промзоні, де вони тулилися доти, доки покійна бабуся не залишила Лані трикімнатну квартиру в центрі столиці.

Здавалося, тепер можна вільно дихати. Лана навіть налагодила підробіток – шила на замовлення сукні та піжами, заробляючи помалу на ремонт.

Мама Лани нерідко приїжджала допомогти з Мілою, а от від Зої Аркадіївни – не те щоб допомоги не було. Було суцільне роздратування.

– Ну, як ви там, молоді батьки? – дзвонила свекруха синові. – Я ось фото подивилася – дитина без шапки! Ти на дружину впливай, доки вона вам доньку не застудила!

– Мамо, там же плюс двадцять було, ти чого?

– Вона недолуга, а ти ганчірка! А донька ваша вухо застудить – і оглухне!Так краще?

– Ну, так приїдь, погуляй з нею сама…

– У мене що, справ немає? На відміну від матері цієї твоєї… Тільки й робить, що в хаті у вас тиняється!

Ігор старанно не переказував Лані слова мами. Але Лана й сама розуміла – близької дружби з цією жінкою не вийде.

Вона була не проти рідкісних формальних візитів. Але коли Ігор одного разу заявив:

– Лано, мамі треба до нас на пару тижнів – у неї ремонт, фарбою пахне, пил, та й астма у неї …

– А в її дочки що, теж ремонт? – напружилася Лана.

– У Наташки однокімнатна, тіснота, дочка ще немовля… Мамі у нас буде краще. І нам допомога, і їй спокій.

– Допомога? Від Зої Аркадіївни? За вісім років – жодного дня допомоги, натомість щоразу – моралі, криві погляди та уїдливі коментарі.

– Лано, ну, будь ласка… Всього два тижні…

– Добре. Але скажи їй, щоб ні слова проти мого готування, жодного натяку на те, як виховувати Мілу, і щоб не втручалася в наше життя. Інакше – валіза, вокзал, Черкаси.

Ігор погодився. Він знав, що мати надто різка жінка, й може в будь-яку зірватися. Але сподівався, що все обійдеться.

Зоя Аркадіївна приїхала о шостій ранку, тягнучи дві валізи, та пакет із банками. З порога почалося:

– Це що? Розкладачка? – тицьнула вона на диван у кімнаті Міли.

– Це диван-ліжко, новий, зручний. Спеціально для вас.

– Сама б на ньому поспала! Краще онука нехай тут, а я на її ліжечку.

– Воно на дитячу вагу розраховане. Вам буде незручно.

– Це ти натякаєш, що я товста? На себе б у дзеркало подивилась!

Лана стиснула зуби, зберегла спокій і показала полиці у шафі. А потім потягла чоловіка на кухню:

– Ще один випад – і поїде до своїх будівельників, – шипіла вона. – Готуйся!

– Я поговорю з нею… може, диван правда жорсткий…

– Нагадай, на чому ми спали з тобою перші три роки? Вона сміялася тоді над нашою комірчиною. А тепер нехай радіє дивану.

Перший тиждень свекруха була, як шовкова. Але пройшов вже і другий, і третій… На четвертий, Лана зрозуміла – Зоя не поїде.

– Ти казав – тиждень, максимум два!

– Ремонт затягнувся… робітники справ натворили… потім трубу прорвало…

– Вона не допомагає, Ігорю! Спить до дванадцятої, речі мої бере, коментує їжу. І каву з тістечками лопає так, наче у відпустці.

– Вона на дієті… макарони шкідливі…

– А тістечко – це фітнес?

– Не починай. Вона не зла…

– Вона ніколи не купила ні печива, ні овочів! Мама моя навіть у гості з порожніми руками не приїжджає. А твоя мати живе тут, як у готелі, тільки без оплати.

Пара тижнів перетворилася на три місяці. Зоя сушила білизну на спинці стільців, на дверях, на батареях. Обурювалася, коли їй нагадували про балкон: «Там мікроби! Я що, астматик, загнутися тут маю?!»

– Мамо, ну стільці… я за столом їсти не можу, дивлячись на твою жіночу білизну…

– Сину, я твою теж бачила. І жива!

Катастрофа літала у повітрі. Мілу було шкода найбільше – вона не висипалася через бабусине хропіння і просилася ночувати у другої бабусі.

Якось Лана прийшла додому раніше і почула розмову:

– Так, Наталко… Відправлю, не кричи! Квартиранти затримали оплату. Але я їх не жену – шукати інших треба. Тут нормально. Ця мегера – так, але я в неї живу. Ігор нічого не скаже. Він мене побоюється.

Лана побіліла. Все стало зрозуміло! Квартира свекрухи здається, гроші йдуть доньці, а вони з Ігорем – недолугі, у яких Зоя тимчасово живе.

Вона дочекалася Ігоря на лавці перед будинком.

– Привіт, зайчик! Чого не заходиш?

– Чекаю, щоб у твої очі подивитися перед тим, як викинути тебе з квартири, – випалила вона.

– Що трапилося? – Запитав чоловік.

– Трапилося! Те, що ваша матуся три місяці нас за недолугих тримала! Квартиранти у неї, гроші у Наташі –  а вона тут, як королева! Сьогодні – переїзд. Збирай її. І свої речі також!

– Ну Лано… У Наташі чоловік не працює, дитина…

– А хто в нас працює? Я шила ночами, коли Міла була немовлям. Не нила, як твоя сестра. Втомилася я. Нехай тепер Наталка попрацює. Або її чоловік.

– Ну, вона не може у Наташі жити…

– А я не можу її тут терпіти!

У квартирі Лана не дала їм схаменутися. Подзвонила Наталці:

– Негайно приїжджаєш до нас і забираєш свою маму!

– У мене дитина спить…

– Хай чоловік посидить. І заправ машину – на заощаджені гроші з оренди вистачить.

До її приїзду Лана вже зібрала речі свекрухи. Кидала їх у сумки зі швидкістю урагану.

– Не розумію, що відбувається! – скрикнула Наталка.

– Та ти ніколи нічого не розумієш! Твоя мати у нас жила, ми її годували, а ви ділили гроші! Тепер забирай її собі!

– У мене чоловік проти!

– Та ти що? Який збіг. Я теж проти!

Після півгодинної суперечки Наташа, схлипуючи, все ж таки забрала матір. Ігор залишився.

Лана не гнала його. Вона була вичавлена ​​до краю. Не було сил навіть радіти.

Вранці вони з Ігорем влаштували генеральне прибирання, забрали Мілу та пішли гуляти в парк.

– Навіть не віриться… – видихнула Лана. Ігор зрозумів її без слів.

Зоя та Наташа ще довго розповідали знайомим, що Лана – зла, корислива та замазура. Але Лану це вже не зачіпало. Нарешті вона у своєму будинку без гостей, без закидів, та без жіночої білизни на стільцях…

А ви що скажете, слушно вона вчинила, виставивши свекруху? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.