Сьогодні зустрінуся з його дружиною і все їй розповім, – подумала вона. – Годі чекати. Пора діяти

Андрій щойно прокинувся, Діана вже не спала.

– Котра година? – Запитав Андрій.

– Початок шостої, – відповіла Діана.

– Як добре, – сказав Андрій, – не хочеться вставати, не хочеться йти. Отак би лежав і лежав усе життя. До речі, Діано, ми ще не вирішили, коли знову побачимось. Пропоную за тиждень.

– Це наша з тобою остання зустріч, Андрію, – сказала Діана.

– Але чому? – обурено вигукнув Андрій. – Адже ми кохаємо одне одного.

– Кохаємо? – здивувалася Діана. – Не сміши мене. З нас двох люблю лише я. А ти… Ти, Андрій, любиш лише себе.

– Та що ж ти таке кажеш, Діано? – обурився Андрій. – Як я можу любити себе? Я не люблю себе. Я погана людина, яка… Ось скільки ми вже з тобою зустрічаємось, Діано?

– Довго, – сердито відповіла Діана

– Саме так, що довго, – багатозначно погодився Андрій. – І за весь цей час я не знайшов у собі сили, щоб зізнатися своїй дружині; сказати їй, що люблю іншу. І хто я після цього?

– Хто?

– Негідник, – зітхнувши, відповів Андрій. – А ти кажеш, що я люблю себе. Я навіть не поважаю себе, Діано. Я просто не цікавий сам собі.

– А ти хоч іноді думаєш про наше майбутнє? – Запитала Діана.

– Іноді? – здивувався Андрій. – Та я постійно думаю про це, Діаночко.

– Ти думав, що я хочу дітей, сім’ю?

– Звісно, ​​ – впевнено відповів Андрій. – І скажу тобі щиро, що й сам дуже, дуже цього хочу. Але ж ти розумієш, у якому я зараз становищі.

– Загалом так, Андрій, – сказала Діана, – я втомилася. Втомилася від твоїх обіцянок, від твого обману. Я зрозуміла, що від дружини своєї та свого сина ти ніколи не підеш. Я тебе розумію, Андрію. Твоє життя тебе повністю влаштовує. Але дозволь і мені влаштувати своє життя. Я вирішила, що ми розлучаємось назавжди.

– Відразу й назавжди, – не витримав Андрій. – Навіщо ці крайнощі? Я ж сказав, що поговорю, отже, поговорю.

– Та я вже не вірю жодному твоєму слову, – сказала Діана.

– Чому? – жалібно спитав Андрій.

– Тому, – сердито відповіла Діана.

– А це даремно, Діано, – сказав Андрій. – Ось зараз ти мене ображаєш по-справжньому.

– Такого, як ти, Андрію, образити неможливо.

– А насправді я дуже вразлива людина. Тендітна душа.

– Господи, як я втомилася від тебе, – сказала Діана.

– Я сам від себе втомився, Діано, – важко зітхнувши, сказав Андрій.

– Не розумію, як з тобою живе дружина, – сказала Діана. – Невже вона не бачить, що ти обманюєш її? Як її звати?

– Анастасія.

– А по-батькові?

– Анастасія Іванівна. А що?

– Та так. Нічого. А сина як звати?

– Вітя. Йому незабаром чотирнадцять. Дуже тямущий хлопчик.

– Є в кого. Ти, мабуть, багато витрачаєш на виховання сина?

– Ну, навіщо ти так, Діано. Я і сам все про себе розумію; що поганий чоловік, поганий батько. Зовсім не приділяю синові жодної уваги. І я впевнений, що Анастасія все бачить і знає. Але прощає мені все лише заради дитини. Я впевнений, що як тільки він стане повнолітнім, вона мене виставе зі свого життя. Зачекай, кохана. Залишилось недовго чекати. Якихось чотири роки і все. Я вільна людина.

– Чотири роки, кажеш? – Діана замислилась.

– Пролетять як одна мить, – радісно сказав Андрій. – Оком моргнути не встигнеш.

– Мені тоді буде вже 40, – розмірковувала Діана.

– Чудовий вік, – сказав Андрій. – У цьому віці в жінці розкривається все найкраще, що вона має. Ти ж знаєш, я тобі казав, що одружився з жінкою, яка набагато старша за мене. Вона була дуже гарною у цьому віці.

– А зараз?

– Зараз? – Андрій знизав плечима. – Зараз їй 55. Але! Вона, як і раніше, красива жінка. І розумна. Як шкода, що Ви не можете познайомитись. Слово честі, я впевнений, що ви обидві сподобалися б один одному. І якби не та обставина, що вона – моя дружина, хто знає, як склалися б ваші долі. Можливо, ви стали б навіть найкращими подругами. Вона чудова жінка. Дуже смачно готує.

– І при цьому ти все одно бігаєш від неї до мене?

– Це інше, – сказав Андрій. – Ці речі взагалі не можна порівнювати. Тому що там я тільки їм, а… я тебе люблю.

– Ні, Андрію, не любиш.

– Ні, люблю.

– Не любиш.

– Ось вперта яка! – обурено вигукнув Андрій. – Я їй українською мовою говорю, що люблю, а вона… Ну, як, скажи, як мені довести, що я люблю тебе?

– Скажи сьогодні своїй дружині про нас.

– Ні, – сказав Андрій, – ні. Тільки не сьогодні. Будь-якого іншого дня – будь ласка. Але не сьогодні. Сьогодні я цього не можу зробити.

– Чому?

– Бачиш… У неї незабаром день народження, а я не хочу псувати їй свято. Ми запросили гостей. Прийдуть усі наші друзі. Зрештою, вона ж хороша людина. Але одразу після дня народження, Діано, я обіцяю, обов’язково з нею поговорю. Віриш?

– Ні.

– А я все одно поговорю.

– Пішли снідати, говорун, – сказала Діана.

«Сьогодні зустрінуся з його дружиною і все їй розповім, – подумала вона. – Годі чекати. Пора діяти”.

Андрій поїхав на роботу, а Діана – до нього додому.

– Вас звуть Анастасія Іванівна? – Запитала Діана у жінки, що відкрила їй двері.

– Так.

– Мене звуть Діана. Мені необхідно поговорити з Вами про Андрія.

– З ним щось сталося?

– Ні-ні, – сказала Діана, – з ним все гаразд. Сталося зі мною.

– Проходьте.

Діана увійшла до квартири. З кімнати до коридору вийшов Вітя.

– Здрастуйте, – привітався він з Діаною.

– Здрастуй, – відповіла Діана.

«Як на Андрія схожий, – одразу подумала Діана. – Даремно я сюди прийшла. І нічого я нікому говорити не буду. Зараз вибачусь і піду».

– Мамо, я в школу пішов, – сказав Вітя.

– Це Вітя? – спитала Діана, коли Анастасія Іванівна зачинила за сином двері.

– Так.

– Дуже схожий на Андрія, – сказала Діана.

Діана вже вирішила, що зараз піде, але Анастасія Іванівна сказала те, що все одразу докорінно змінило та розставило по місцях.

– Звичайно схожий на Андрія, – сказала Анастасія Іванівна, – адже вони брати. Проходьте, Діано, на кухню. Там і поговоримо.

Діана відразу зрозуміла, що до чого. Вона зрозуміла, що Анастасія Іванівна – це мама Андрія. І що дружини в нього немає. Андрій просто прикривався матір’ю та братом, щоб не одружуватися.

– Про що Ви хотіли поговорити, Діано? – спитала Анастасія Іванівна.

– Ми з Андрієм хочемо одружитися, – відповіла Діана, – Тим більше, що ми матимемо дитину. Але йому про дитину ще нічого не сказала. Хотіла спершу з Вами поговорити.

– Так це чудово, і що буде дитина, і що Андрій нарешті одружується, – зраділа Анастасія Іванівна. – Давно пора. Господи, невже це сталося? Навіть не віриться, що дожила.

– Але є одне “але”, – сказала Діана. – Андрій думає, що Ви засмутитеся, якщо він одружиться і піде від Вас до повноліття Віті.

– Що за нісенітниця! – вигукнула Анастасія Іванівна.

– Ось такі нісенітниці, – сказала Діана, – я тому і прийшла з Вами поговорити. Як би нам зробити так, щоб Андрій перестав переживати через ці нісенітниці.

– Це легко, – відповіла Анастасія Іванівна. – За це можна не хвилюватись.

Діана та Анастасія говорили ще дуже довго. Їм було що обговорити. За розмовою не помітили, як пролетів час. Із роботи додому повернувся Андрій.

– Мамо, я вдома, – радісно вигукнув із коридору син.

– Мий руки та йди на кухню, – гукнула у відповідь Анастасія Іванівна, – ми на тебе тут чекаємо.

– Ми? – здивувався Андрій.

– Нарешті познайомилася з твоєю нареченою, Андрію, – сказала Анастасія Іванівна. – За нас із Вітею не хвилюйся. Ми тебе відпускаємо.

Андрій слабо посміхнувся мамі.

– Ти мав рацію, Андрію, – сказала Діана. – У тебе чудова мама.

І на це Андрій нічого не сказав, а лише тихо кивнув головою кілька разів.

– Як шкода, що ми тільки зараз із Діаною познайомилися, – сказала Анастасія Іванівна.

Андрій співчутливо розвів руками і покрутив головою.

– Я така рада, що ми сподобалися один одному, – сказала Діана.

Андрій посміхнувся.

– Сину, я впевнена, що в мене з Діаною все буде добре. Не сумніваюся, що ми станемо найкращими подругами.

Андрій радісно зітхнув.

– Твоя мама – чудова жінка, – сказала Діана. – І ти мав рацію, вона дуже смачно готує.

– А ще, синку, ти скоро станеш татом, – радісно сказала Анастасія Іванівна і подивилася на Діану.

Діана мовчки посміхнулася. Андрій зрозумів, що ось тепер точно… все невикрутиться від одруження.

Залишається тільки розмірковувати яке буде життя в Діани з чоловіком,який довгий час брехав. Ви як вважаєте, буде там щастя? Ставте вподобайки та пишіть коментарі!