– Та з якого дива я прибиратиму за чужою старою? Вона мені ніхто! Самі її собі й забирайте. А що? І бабка при вас і молодій сім’ї з житлом допоможете, – репетувала невістка

– Та з якого дива я прибиратиму за чужою старою? Вона мені ніхто! Самі її собі й забирайте. А що? І бабка при вас і молодій сім’ї з житлом допоможете.

Ліка сиділа на дивані, розвалившись, руки схрещені. Живіт уже великий – термін близько. Сиділа так, ніби це її квартира. І взагалі її світ.

Марк стоїть поряд, тримає її за руку і мовчить.

Як завжди, думає Наталя. Весь її син у цьому. Нехай все само розсмокчеться. Головне – щоб на його користь.

– Ліка, ну не роздмухуй з мухи слона, – Наталя тримала голос рівно, з останніх сил. – Ніна Петрівна при здоровому глузді, ходить сама, готує сама.

– Вона вам ще й борщ варити буде. А до себе забрати ми не можемо з простої причини, – бабуся нікуди не збирається переїжджати. Вона вдома!

– Так це зараз  ходить! А за рік? За рік ложку сама не втримає. І що мені тоді робити? З немовлям? Ще й стару на шию повісити?

– Ліко, ну яку стару! Ніна Петрівна ще ого-го! Багатьом фору дасть. А через рік, можливо, й вам допомога буде  потрібна. Це ж сім’я. У сім’ї допомагають, а не торгуються!

– Сім’я! – Ліка подалася вперед. – Саме так! Сім’я – це коли допомагають. А ви у квартиру жити не пускаєте, тепер бабу підсунути хочете! Прислугою при ній бути?

Наталя на мить втратила дар мови.

Не пускають… У квартиру, на яку вони з Ігорем двадцять три роки орали?

Марк закляк. Але, як і раніше, мовчав.

– Ніхто вас не примушує, – сказала вона повільно. – Бабуся запропонувала допомогу сама. Не хочете – живіть, як хочете. Тільки запам’ятайте: вона не «ніхто»!

– Вона мати мого чоловіка. Жінка, яка у ваше весілля вклала більше, ніж усі твої родичі, Ліко, разом узяті! Про яких, до речі, ми жодного разу не чули.

– Почалося! – Ліка схопилася, наскільки дозволяв живіт. – Я ж сказала, у мене мати одна і та хвора. Що незрозумілого?

– Одужає – познайомитеся! А якщо у вашої бабки ма.разм стукне? Що мені з дитиною робити? Вона ж газ може ввімкнути та забути, чи воду! Що тоді?

Ігор мовчав до цієї хвилини. Йшлося про його матір. Він дихав через силу, пальцями по підлокітниках тарабанив. Він умів терпіти. Але тут не стримався.

– Досить! – тихо сказав він. Усі завмерли. – Ліко! Моя мати простягла вам руку допомоги. Ви в цю руку, м’яко кажучи, начхали! У нашому домі. За нашим столом.

– Я не це…

– Саме це! Марку, їдьте додому. Зараз же…

…Двері зачинилися. Наталя опустилась у крісло. Руки її тремтіли.

– Пам’ятаєш, вони зіграли весілля за два місяці після того, як з’їхалися? Я казала, –  рано. Поживіть ще, спробуйте.

– Ти казала, а він не слухав, – Ігор похитав головою. – Він взагалі не слухає, коли йому це не зручно.

– І правда, – подумала Наталя. А скільки разів я сама вдавала, що не помічаю цієї його глухоти. Мати є мати, вона прощає. Завжди…

Минув місяць. Марк іноді дзвонив з черговими розмовами:

– Ну як ви? Добре? Гаразд.

Ліка не дзвонила взагалі. Потім зателефонувала Ніна Петрівна…

– Наташенько! Слухай, я комору розгребла, шафи протерла, постільну білизну нову замовила. Марк  переїжджає? Нарешті! Буду з правнуком порпатися. Я, може, й стара, але ще не безпомічна, так?

Наталя заплющила очі. Потрібно сказати. Вона тягла місяць, сподівалася, що все якось саме розсмокчеться.

– Ніно Петрівно. Ви не образитеся, якщо скажу, як є?

– Ну, скажи, а там побачимо.

І Наталя все розповіла. Все! Як вони її заочно прилаштовували. Як Ліка назвала її чужою старою. Як вигадала запасний варіант: не їх до бабусі, а Ніну Петрівну до сина та невістки…

Пауза була довга. Дихання у слухавці рівне, але із зусиллям.

– Зрозуміло, – голос не злий, але втомлений. Як у людини, яка перевірила те, в чому сподівалася помилитися.

– Дякую, що сказала щиро.

– Вибачте.

– Не вибачайся. Один раз почути краще, ніж усе життя здогадуватись.

Увечері надійшло повідомлення від Марка:

– Мені бабуся дзвонила! То через тебе вона передумала? Ти їй все виклала? Мамо, не чекав, що ти підеш на таке!

Наталя дивилася на екран і ніби нічого не бачила. Не чекав? Ти, мій син! Не очікував, що я не збрешу жінці, яка тебе виростила.

Відповіла коротко:

– Дружині дякуй, синку. Не хотіла вона жити з бабусею – от і не буде. Звинувачувати мене ні в чому!

Наталя сіла за стіл. Чайник кипів, але вона не чула…

Все. Далі тільки молитися за нього, за онука майбутнього і навіть недбайливу невістку. Тому, що змінити не можна нічого, пізно. Далі починається життя, яке він вибрав сам…

Ігор увійшов, мовчки налив чай. Сів навпроти.

– Ти як? – спитав він.

– Нічого. – Помовчали. – Знаєш, що саме огидне? Я його люблю. Як і раніше. І він це знає. Він просто вирішив, що любов – це коли я плачу за всіх. Завжди.

Ігор узяв її руку.

– До нього ще може дійти. Не зараз, – потім. Коли скандали з дружиною, плач дитини, рахунок за підгузки та ночі без сну стануть його реальністю, а не твоєю проблемою.

– А як не дійде?

–  Значить,  життя розставить все по місцях. Воно суворе. Оцінки ставить без потурань.

Наталя посміхнулася – криво, крізь грудку у горлі.

…На виписку їх не покликали. Про появу онука Наталя дізналася зі сторіс знайомої. П’ять секунд відео: скруток, білий чепчик, чужі руки.

Переглянула разів зо двадцять…

Потім. Я потім прийду. Коли він виросте і захоче дізнатися, яка бабуся. Прийду і не скажу жодного поганого слова. Ні про матір, ні про батька. Нехай сам дізнається, коли виросте…

…Нині Петрівні вона зателефонувала того ж вечора.

– Ніно Петрівно, я приїду у суботу? Допоможу з коморою. І стелю на кухні у вас треба мити, я бачила.

На тому кінці засміялися – тихо, стомлено, по-справжньому.

– Приїжджай. Тільки без жалості, добре? Просто чай, стеля і потріщати про все потроху.

– Домовилися.

Наталя поклала слухавку та підійшла до вікна. Сутінки з’їдали місто, запалювалися ліхтарі. В голові вона знову і знову прокручувала, як діафільм, ту розмову з сином та невісткою. Намагалася знайти, де вони схибили, – та все марно.

Одне вона знала точно, що сім’я – це не ті, хто ділить з тобою дах. Це ті, хто не робить із тебе ресурс. Решта – коментарі…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!