– Ті гроші, які я вам подарував, їх треба повернути. Я не поспішаю, до наступного понеділка це цілком може зачекати, але ви поспішайте, будь ласка, – видав батько

– А це вам від мене, – батько Лєри, якого вона запросила до онучки, хоч і не хотіла цього, простягнув важку листівку. Очевидно, грошей там чимало.

Лєра недовірливо простягла руку.

Її чоловік, Кирило, посміхнувся і зиркнув на неї – “ну, я ж тобі казав, що варто помиритися з батьком, він у тебе он який хороший мужик”. Вголос, звичайно, Кирило цього не сказав, але Лєра розуміла, про що він думає.

Правда в тому, що грошей вони зараз потребували – однорічна дитина, орендована квартира, борги за реабілітацію мами, яка без неї б не стала на ноги – все це лягло на Лєру з Кирилом одночасно.

І тут батько, який Лєру жодного разу не вітав, так щедро їм допоміг.

Коли всі відвернулися, Лєра заглянула у листівку, припускаючи, що там купюри по десять гривень, щоб створити видимість, але не витратитися при цьому, але… у листівці були купюри по тисячі…

– А ти на нього намовляла, – сказав Кирило, що непомітно підійшов.

– Намовляла? Він взагалі мене за свою дочку не вважав, ми й не спілкувалися, а тут… тисяч сто… Або більше. Я не розумію, що з ним… – відчуття було таким, ніби їй милостиню подали.

– Реабілітуватися хоче! – заявив Кирило, – хорошим дідусем стати, у доньки, в сенсі, у тебе, прощення заслужити. Ось і подарував. Скажи “дякую”, а не шукай якісь приховані сенси.

– Не віриться мені, що він так змінився. Треба повернути гроші, – Лєра закрила листівку, щоб не піддаватися спокусі.

– А ти розслабся. Не чекай повсюди каверзи. Просто повір, що людина хоче почати спочатку. Щоб у нього була дочка, внучка…

– Лєро, ти ж спілкуєшся з моєю мамою! А як ви з нею посварилися при знайомстві? Але тепер все добре.

Було таке. Коли Лєру Кирило знайомив зі своєю мамою, у них вийшло невелике непорозуміння, але поодинока сварка – це не те саме, що двадцять п’ять років повного ігнорування.

Але батько розчулився. На вечерю він додав ящик дорогого ігристого від себе. Навіть рідня Лєри, яка її батька за кілометр обходила, перейнялася цим благородством.

– Коля зовсім інший став, – дивувалася тітка Катя. – Добрий, чуйний, який подарунок вам зробив – видно, скільки в листівці грошей.

– Багато. Для внучки намагається. Ти, Лєро, його не відштовхуй. Був поганим батьком, то хай побуде добрим дідом.

Лєру долали сумніви. Але всі довкола були “за” те, щоб вона пробачила батькові. Начебто це винесли на голосування, а вона у цьому голосуванні не бере участі.

А Кирило вже мріяв:

– Закриємо кредит, який взяли на реабілітацію. Купимо манеж для Марійки. Дивишся, щось і нам залишиться.

– Я б не стала поки що витрачати ці гроші, – сказала Лєра, розкладаючи диван.

– Чому? – він кидав подушки на щойно застелений диван.

– Тому що не вірю, що він не вимагатиме їх назад!

– Яка нісенітниця, – у Кирила аж око засмикалося, – пропонуєш прибрати гроші в рамочку і милуватися ними, бо ти вигадала собі якісь страхи? Лєро, якби він не хотів нам допомагати, він би цього не робив. Розслабся!

Лєра довірилася чоловікові, рідні, – усім. Усі в один голос твердили, що треба вміти прощати, треба вірити, а Лєра вже дуже хотіла вірити, та й гроші, як то кажуть, палили кишеню. Вони зараз сильно стискалися в тратах, і зайва чашка кави або іграшка для доньки гріли душу.

Подаровані гроші розтанули моментально. Закрили борги, подарували мамі нову пральну машинку, накупили дочки всякої всячини, на яку вона заглядалася. І гаманець спорожнів. Але вони ні про що не шкодували.

Лєра була вдома з донькою і якраз перераховувала гроші, що залишилися, коли наскочив батько.

– Тату! – Усміхнулася вона, – Проходь.

Це не було нещиро або в подяку, ні, вона справді почала вірити, що йому не начхати. Але він похитав головою.

– Вибач, заходити не буду. Напевно, це недоречно.

– Недоречно? Чому? – щось тьохнуло. Лєра відчула недобре.

– Думаю, ти не захочеш зі мною розпивати чаї, коли я повідомлю, заради чого прийшов. Але я маю сказати.

– Ті гроші, які я вам подарував, їх треба повернути. Я не поспішаю, до наступного понеділка це цілком може зачекати, але ви поспішайте, будь ласка.

Він хотів делікатно піти, але Лєра не відпустила.

– Ти швидко передумав, – сказала вона. Образ батька, який бажає виправити минуле, розсипався на порох.

– Я не передумав, просто обставини так склалися.

– Ну зрозуміло, – усміхнулася вона, – обставини! Я з пелюшок це чую! У тебе завжди є обставини, якими ти прикриваєшся, щоб не виховувати мене, не допомагати мамі, не давати грошей, не приїжджати в гості до рідної дочки!

– І тепер знайшлися. Як несподівано! Тільки зваж, що гроші витрачені, а кредит нам навряд чи схвалять. Доведеться тобі потерпіти.

Лєра не боялася висловити все, що думала йому в обличчя. За всіх його недоліків батько ніколи не був агресивним, і зараз він, проковтнувши, почав погрожувати, але з тремтінням у голосі.

– Якщо не віддасте, мені доведеться написати заяву, що ви їх вкрали.

– Та як же? Ти подарував їх.

– Не подарував, а позичив.

– Таких умов не було! Купа людей це доведе, – відповіла Лєра.

– Нехай спробують, – нервово відповів він, – доню, будь ласка, не ускладнюй! Я не хочу, щоб справа дійшла до суду.

– Оля вимагає, щоб я повернув гроші у сім’ю. Це не моє рішення, присягаюся. Я дійсно хотів тобі допомогти, але не вийшло. Поверніть гроші – і я тебе пробачу.

– Пробачиш? Молись, щоб я тебе вибачила!

Вона виштовхала його на сходовий майданчик.

– Пробачить він! Який благородний! Сам подарував, сам відбирає, і він ще прощатиме мене! – Лєра розуміла, що в суді він нічого не зможе вимагати з них.

Але бути йому винною – це неймовірно неприємне відчуття. Знайде вона гроші. Знайде, а от батька у неї більше немає!

Кредит узяла свекруха. А розмову з нею взяв на себе Кирило, який почував себе жахливо винним за те, що вмовив Лєру повірити батькові.

А саму передачу грошей взяла на себе вже Лєра, якій не терпілося сказати, як вона його ненавидить.

Але зустрів її не батько, а його дружина Ольга.

– Тримайте! – Лєра впхнула пачку грошей, замотану у пакет.

– Що це? – Ольга зазирнула туди й оніміла.

– Що? Те, що ви зажадали! Ви ж не переживете, якщо ваш чоловік уперше за стільки років допоможе своїй дочці! Усього доброго!

– Стій-стій, – попросила Ольга. – Тобі допоможе? Чому вперше? Він тобі неабиякі аліменти платив. Ну а це що за гроші? Я нічого про них не знаю. Ти йому винна?

Лєра, щиро кажучи, розгубилася. Ольга не те, що не вимагала повернути гроші, вона про них взагалі нічого не знала.

Лєра, помінявшись в обличчі після таких заяв, набрала батькові, але він не відповідав, ніби відчував її настрій.

А потім написав – “Завези гроші до дядька Віті, я поки що не в місті, не можу їх забрати, він передасть”.

Вдома у дядька Віті був сам дядько Вітя, що вже добряче накидався, і чулися шурхіт на кухні, ніби хтось затримував подих і намагався не ворушитися, щоб його не виявили.

– Тату! – відсунувши дядька, що гойднувся, влетіла туди Лєра, – і як ти зрозумів, що я тебе шукаю?

– Серце підказало! І двісті пропущених дзвінків від тебе та від Олі. Якось зіставив, що ви все знаєте… – посміхнувся він.

– Навіщо це? Цей цирк, що тебе Оля змушує повернути гроші? Вона навіть про них не знала. Навіщо ти їх дарував тоді? І чому забрав?

– Тому! Виграв – подарував, програв – забрав, треба борги віддавати, – похмуро відповів він. – Не дивись на мене так, Лєро.

– Ти мені свою маму нагадуєш. Ну так, я… граю. І мені самому гидко, що довелося все забрати назад, так обнадіяв вас… Але мені вони зараз потрібніші. Вибач.

Гроші повернулися до їхнього власника. Лєра сказала, що їй чужого не треба. А Ольга, дізнавшись про його маленькі “слабкості”, надумала розлучатися. Кому ж сподобається такий “здобувач”?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!