Тільки Ірина знала, кому вона буде завдячувати до кінця днів своїх…

– Ти що, навіть не зробив курортну карту? – Ірина була обурена, – ну Колю, ти як дитина! Нічого без мене не можеш! Післязавтра нам їхати, а ти нічого не зробив, як завжди!

Микола сидів, похмуро опустивши голову. Він дуже любив Ірочку і намагався для неї щосили.

Вранці вони разом пішли в поліклініку. Поки Ірина з діловим виглядом бігала з його картою, Микола слухняно сидів біля кабінету. Ірина стояла біля реєстратури, і раптом почула:

– Чоловікові погано, скоріше, лікаря!

Вона машинально озирнулася, і раптом побачила, як її чоловік повільно з’їжджає з диванчика, а навколо нього метушаться люди.

– Справи не дуже добрі, – оголосив лікар у клініці, куди їх доставила швидка, – ваш чоловік у реанімації.

– Як же так?, – Ірина не могла повірити, – ми ж у відпустку збиралися

– Ви, схоже, не розумієте всю серйозність того, що відбувається, – лікар уважно подивився на Іру, – поки стан важкий.

Ірина їхала додому в повному сум’ятті. Їй навіть на думку не спадало, що таке може статися. Зайшовши в ліфт, вона вже натиснула кнопку поверху, але раптом хтось встиг проскочити в двері.

Ірина обернулася і навіть здригнулася від несподіванки. То був дуже високий чоловік. У світлому довгому пальті з дивно піднятими плечима.

– Не бійтеся, вибачте, що я так різко увійшов за вами, але ситуація не терпить зволікань. Мені терміново треба з вами поговорити! Я давно збирався, але те, що трапилося сьогодні, змусило мене поспішити.

– Вибачте, хто ви? Я вас не знаю, – промимрила Ірина

– Так, я не представився – я Янгол. Янгол вашого чоловіка, – і він посміхнувся.

Ліфт зупинився, Янгол вийшов і поквапив Ірину, яка просто остовпіла від почутого:

– Виходьте, у нас дуже мало часу.

У Ірини майнула думка, що чужий чоловік заходить із нею в квартиру, але він був дуже переконливий. Побачивши сумнів у її очах, Янгол підійняв плечі, і Ірина з подивом побачила, як у розрізи світлого пальта пробиваються пір’я його білосніжних крил, що піднімають пальто на спині Янгола.

Вдома Янгол присів на диван, а Ірина навпроти у крісло.

– Отже, змушений вам сказати, що ваш чоловік на межі життя та сме.рті. Є побоювання, що за кілька днів мені доведеться його супроводити.

– Я давно хотів поговорити з вами, але не було серйозної нагоди. А нам без нагоди не можна. І ось ця нагода з’явилася.

Ірина слухала його і нічого не розуміла.

– Я бачу, що ви любите Миколу. Але чому ж ви не бачили, що він, обожнюючи вас і працюючи на двох роботах, щоб зробити все для своєї Ірочки, просто надірвався?

– Що ж мені робити?, – Ірина була на межі істерики.

– Тепер все залежить тільки від вас, – Янгол припинив усміхатися і став серйозним, – ви приймали кохання чоловіка, купаючись у ньому. Але не доєднували свою душу. Лише ваша Душа підкаже вам слова молитви і направить вас.

– Все життя ваш чоловік думав лише про те, що бажає його кохана. Прийшла і ваша черга подумати, що хоче ваш чоловік.

Янгол закінчив і попрямував до дверей. Виходячи, він озирнувся і додав:

– І не шкодуйте грошей, він на вас їх ніколи не шкодував. Микола відклав пристойну суму на старість, можна трохи витратити!

Янгол пішов. Ірина сиділа у кріслі абсолютно спустошена.

А й справді, якось Коля хотів купити гітару, а вона йому сказала, що це пів шуби, яку він їй обіцяв. І Коля погодився.

Він хотів собаку, а Іра була проти, – собака все погризе і заважатиме. Він хотів допомогти дочці загиблого друга, а Іра обурилася,  – “ще цій вертихвостці допомагати!”

Іра сиділа в кріслі і сльози лилися по її щокам. Коля все робив для неї, а вона приймала, як належне. А тепер, коли все може обірватися так несподівано, їй хочеться кричати:

– Колю, ти потрібний мені! Мені катастрофічно тебе не вистачає! Жодні гроші не замінять мені тебе!

Ірина ще якийсь час сиділа у сльозах. Але слова Ангела немов скерували її дії. Іра витерла сльози і, читаючи подумки єдину молитву, яку вона знала і поклавши в сумочку неабияку суму, вийшла з квартири.

Дочка загиблого Коліного  товариша жила на першому поверсі. Той не просихав, дружина кудись поїхала, –  родина ще та! Дочка в результаті залишилася без нагляду, тепер одна виховує дитину.

Віка відчинила їй двері, тримаючи малюка на руках:

– Здрастуйте, тітко Іро, – дівчина насторожено дивилася на Ірину. Ще б пак, вона знала, що та її мовчазно засуджує.

– Тримай і не відмовляйся, – Ірина простягла їй гроші, – це від нас із дядьком Колею, допомога на згадку про батька.

– Та ні, тітко Іро, я не візьму, – Віка відсторонилася, притиснувши до себе малюка, в її гарних очах з’явилися сльози, – ми самі впораємося, я працюю віддалено, а вночі під’їзди мию.

Ірина дивилася на неї, маленьку, горду Мадонну з дитиною на руках, і раптом відчула, що їй так шкода це бідне самотнє дівчисько, яке всі кинули, і засуджуючи, лише плюють у її бік.

– Віка, послухай, хай це буде в борг. Віддаси колись, коли зможеш. Тобі дитину треба ростити, а я від душі до тебе прийшла, віриш мені?

Віка помовчала, опустивши голову і тихо відповіла:

– Вам вірю, тітко Іро, дякую, я віддам.

Іра раптом, сама від себе не чекаючи, рвучко обійняла цю дівчинку з дитиною:

– Тримайся, Віко, якщо що – заходь, я тобі допоможу. Вибач, я дуже поспішаю зараз.

І Іра вийшла надвір. Зоомагазин був поруч. Саме там, кілька тижнів тому, вони купували для кішки Миколиної мами корм. І раптом він зачаровано завмер біля скляної вітрини:

– Дивись, Ірочко!

З-за скла на них сумно дивилося маленьке кучеряве цуценя пуделя.

– Дивись, він кучерявий, як і я, – Коля, як дитина, крутив головою від вітрини до Іри, простягнувши долоню, посміхаючись, вказуючи на цуценя. Мовляв, дивись, Ірко, який він милий, які в нього очі…

– Ми ж вирішили, що не заводитимемо цуценя – байдуже тоді відповіла Ірина.

А зараз вона бігла і молилася, щоб його  ще не купили. Вітрина була порожня. У Іри серце ухнуло вниз.

– Ви щось хотіли?, – Запитала привітна продавчиня.

– Так, у вас було цуценя пуделя, але, схоже, його купили, – Іра була в паніці.

– Та ні, ми просто вітрину помили, ось він, бідолаха. Дорого, не бере ніхто, – відверто сказала дівчина.

Іра озирнулася і побачила коричневого кучерявого малюка з шоколадними очима. Він сидів, самотньо підібгавши лапки, і розгублено озирнувся. Наче розумів, що він нікому не потрібний.

– Іди до мене … Нікі, іди до мене, – раптом покликала його Іра, і він насторожено глянув на неї. А потім раптом пішов, – від безнадії, чи повірив.

М’яке тепле тільце. Сумні очі. Її душа відгукнулася і Ірина притиснула малюка до себе.

***
Вранці, із завмиранням серця, Ірина зателефонувала у клініку.

– Прізвище? Коли поступили? У реанімації. Стан важкий.

– Ой, ні, зачекайте, жінко, інформація оновилася. Вашого чоловіка перевели із реан.імації в палату, йому зненацька  стало краще.

***

Ірина приїхала до чоловіка в лікарню разом із Ніки. Нікі залишився у машині. Чоловік лежав на ліжку , змарнівший, але очі його сяяли.

– Колю, рідний, ти не уявляєш, як мені тебе не вистачало.

– Іринко, як же ти, я ж нічого не встиг сказати, там гроші лежали і ще …

– Колю, ти не зрозумів, мені тебе не вистачало, не грошей, а катастрофічно не вистачало тебе! Я дихати без тебе не можу!

Ірина обійняла чоловіка і притулилася до нього, наче боялася, що його знову заберуть у неї. Боковим зором їй здалося, що якась тінь майнула у великому лікарняному вікні.

Вона озирнулася, і побачила – це Янгол її чоловіка, пролітаючи, кивнув їй, наче схвалюючи все, що відбувається. І зник.

– До речі, я приїхала до тебе не одна, – Іра зробила загадкове обличчя.

– А з ким? – Він дивився на неї з дитячою цікавістю.

– Невдовзі все побачиш, – і вона визкочила з палати.

Через деякий час двері палати знову відчинилися і чоловік побачив на руках у дружини шоколадне диво, що з цікавістю оглядало все навколо і намагалося виляти хвостом. Микола із захопленням глянув на дружину.

– Хто це?

– Це Нікі, –  переможець, твій тезка! Пам’ятаєш, тоді ми бачили його?….

Але Микола вже нічого не чув від захоплення та вдячності! Як довго він мріяв про таке пухнасте диво, – і його мрія справдилася.

Що ще для щастя потрібно, – кохана дружина поряд, Нікі знайомився зі своїм новим господарем, – життя продовжується.

І тільки Ірина знала, кому вона буде завдячувати до кінця днів своїх…

Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! І нехай Ваш Янгол Вас береже…